Постанова 4851 № 440/5871/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 р. Справа № 440/5871/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/5871/20 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач, ПФУ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо невжиття належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 реєстраційний №ФИ-10993793 від 28.07.2020; - визнати протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо невжиття заходів реагування, направлених на ініціювання проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки ГУНП в Полтавській області від 07.02.2020 за вих. №29/ФИ-32К/кц; - визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; - визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 10.08.2020 №21544-20173/Ф-03/8-2800/20, згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про звернення громадян"; - зобов`язання Пенсійного фонду України вжиття заходів реагування, направлених на ініціювання проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; - зобов`язання Пенсійного фонду України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 28.07.2020 реєстраційний №ФИ-10993793 та вжиття заходів реагування з урахуванням обставин, встановлених судом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.07.2020, реєстраційний номер ФИ-10993793, по суті порушених питань. Визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 10.08.2020 №21544-20173/Ф-03/8-2800/20, згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про звернення громадян". Зобов`язано Пенсійний фонд України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 28.07.2020, реєстраційний номер ФИ-10993793, відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, звернувся до суду з апеляційної скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, особою з інвалідністю 2 групи, має статус ветерана війни, що підтверджується наявними у справі копіями паспорту ОСОБА_1 , посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Управлінням соціального захисту Подільської районної у м. Полтаві ради (а.с. 13-14). 28.07.2020 ОСОБА_1 направив через Урядовий контактний центр заяву (реєстраційний номер ФИ-10993793 від 28.07.2020), адресовану Пенсійному фонду України (голові Правління Капінус Є.В.) (а.с.15), в якій просив в межах повноважень ініціювати перерахунок його пенсії з урахуванням 80 процентів грошового забезпечення від 13066,15 грн, що підтверджене довідкою ГУНП в Полтавській області від 07.02.2020 за вих. № 29/ФИ-32К/кц, виданої на його ім`я. Посилався у зверненні на статтю 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вказуючи що є інвалідом війни 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. Зазначена заява надійшла і прийнята ПФУ 28.07.2020, про що свідчить реєстраційна карта звернення (а.с.33). Листом від 10.08.2020 № 21544-20173/Ф-03/8-2800/20, за результатами розгляду звернень позивача від 12.07.2020 та від 28.07.2020, що надійшли з Міністерства соціальної політики України, з Національної поліції України та на урядову «гарячу лінію», в тому числі звернення за № ФИ-10993793, ПФУ повідомив ОСОБА_1 про те, що останній отримує пенсію по 2 групі інвалідності, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 № 543 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України») визначено, що у разі коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи - 525 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначених розмірів (з 01.07.2020 8988 грн). З 01.07.2020 розмір пенсійної виплати позивача становить 9020,50 грн, у тому числі 5258,96 грн основний розмір пенсії, 1314,74 грн збільшення на 25 % відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення», 684,80 грн підвищення особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни відповідно до Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», 50 грн цільова грошова допомога на прожиття відповідно до Закону України від 16.03.2004 № 1603-ІV «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни», 1712 грн надбавка на двох непрацездатних дітей до 18 років. У листі від 10.08.2020 №21544-20173/Ф-03/8-2800/20 також зазначено, що оскільки розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 з 01.07.2020 з урахуванням підвищень, цільової грошової допомоги на прожиття та надбавки на працездатних дітей, перевищує 8988 грн, підстави для встановлення державної адресної допомоги, передбаченої Постановою № 656, відсутні. Розмір пенсії обчислено відповідно до норм чинного законодавства (а.с.32). Вважаючи, що відповідачем не вжито необхідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні, не роз`яснено порядок оскарження прийнятого рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 28.07.2020 реєстраційний № ФИ-109937930072 без урахуванням приписів частини четвертої статті 15 Закону України "Про звернення громадян". Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі - Закон № 393/96). Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Згідно із положеннями статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону № 393/96) . Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Згідно із статтею 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що звернення, яке відповідає вимогам Закону № 393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб`єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п`ятиденний строк. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 р. у справі № 804/9185/15. Під час апеляційного розгляду встановлено, що у заяві від 28.07.2020 реєстраційний номер ФИ-10993793, адресованій ПФУ, ОСОБА_1 порушив питання про ініціювання в межах повноважень ПФУ перерахунку його пенсії з урахуванням 80 процентів грошового забезпечення від 13066,15 грн, що підтверджене довідкою ГУНП в Полтавській області від 07.02.2020 за вих. № 29/ФИ-32К/кц, виданої на його ім`я. Відповідач за результатами розгляду ряду звернень позивача, в тому числі і заяви № ФИ-10993793 від 28.07.2020, ПФУ надано відповідь від 10.08.2020 № 21544-20173/Ф-03/8-2800/20, в якій зазначено розмір і складові пенсійної виплати позивача, процитовано норму постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій» та констатовано відсутність підстав для встановлення державної адресної допомоги, передбаченої Постановою № 656, а також вказано, що розмір пенсії обчислено відповідно до норм чинного законодавства. Як зазначено судом першої інстанції, що лист від 10.08.2020 №21544-20173/Ф-03/8-2800/20 взагалі не містить результатів розгляду питання позивача, порушеного у заяві № ФИ-10993793 від 28.07.2020, зокрема, щодо ініціювання перерахунку його пенсії на підставі документа ГУНП в Полтавській області від 07.02.2020 за вих. № 29/ФИ-32К/кц, чим порушено вимоги статті 19 Закону № 393/96 щодо обов`язку об`єктивно і всебічно перевіряти заяви чи скарги. Відносно доводів відповідача у відзиві на позов про те, що функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій є дискреційними повноваженнями головних управлінь Фонду, суд першої інстанції зауважив, що у відповіді від 10.08.2020 №21544-20173/Ф-03/8-2800/20 позивачеві не повідомлялися зазначені обставини. Крім того, за змістом частини 3 статті 7 Закону № 393/96 у разі, якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень органу, воно в термін не більше п`яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення, натомість відповідач не вжив заходів відповідно до вказаних положень Закону, а також в порушення вимог статті 15, 19 Закону № 393/96 відповідачем не зазначено порядок оскарження рішення за результатами розгляду заяви позивача, при цьому фактично заяву не задоволено. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення позивача № ФИ-10993793 від 28.07.2020 розглянуто відповідачем не в повному обсязі та не надано відповіді по всім поставленим питанням, не роз`яснено порядок оскарження рішення за результатами розгляду заяви, інших порушень чинного законодавства, на які вказує позивач в своїй апеляційній скарзі, з боку відповідача, не встановлено. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17. Враховуючи викладене, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.07.2020 реєстраційний номер ФИ-10993793 по суті порушених питань та зобов`язати ПФУ повторно розглянути звернення ОСОБА_1 , від 28.07.2020, реєстраційний номер ФИ-10993793, відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов`язання Пенсійного фонду України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 28.07.2020 реєстраційний №ФИ-10993793 та про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 10.08.2020 №21544-20173/Ф-03/8-2800/20, згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про звернення громадян" підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо невжиття належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 реєстраційний № ФИ-10993793 від 28.07.2020; про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо невжиття заходів реагування, направлених на ініціювання проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки ГУНП в Полтавській області від 07.02.2020 за вих. №29/ФИ-32К/кц; зобов`язання Пенсійного фонду України вжити заходів реагування, направлених на ініціювання проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 колегія суддів вважає передчасними, оскільки під час судового розгляду встановлено, що ПФУ взагалі не розглянуто по суті питання, порушені у зверненні, тому такі позовні вимоги задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 , суд враховує, що відповідно до пп. 6 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, натомість згідно із пп. 5 п. 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Отже, перерахунок пенсій військовослужбовців віднесено до повноважень головних управлінь Пенсійного фонду, а не власне ПФУ, тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Перевіривши дії/бездіяльність відповідача на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при розгляді звернення ОСОБА_1 від 23.05.2020 №ФИ-10690072 діяв не у спосіб, що визначений чинним законодавством. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96). Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Враховуючи вищевикладене, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності визнання протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.07.2020, реєстраційний номер ФИ-10993793, по суті порушених питань; визнання протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 10.08.2020 №21544-20173/Ф-03/8-2800/20, згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про звернення громадян" та зобов`язання Пенсійний фонд України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 28.07.2020, реєстраційний номер ФИ-10993793, відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 238, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 по справі № 440/5871/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П`янова