Постанова 4812 № 489/1786/20

16.02.21 22-ц/812/392/21 Провадження № 22-ц/812/392/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Миколаїв справа № 489/1786/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Тищук Н.О., суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу Миколаївського міського центру зайнятості на рішення Ленінского районного суду м. Миколаєва, ухвалене 7 грудня 2020 року суддею Коваленком І.В. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено 11 грудня 2020 року), у цивільній справі за позовом Миколаївського міського центру зайнятості (далі ММЦЗ) до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року ММЦЗ звернувся з позовом ОСОБА_1 про стягнення 27704, 20 грн. незаконно отриманої допомоги по безробіттю. Позивач зазначав, що з 27 вересня 2019 року ОСОБА_1 , за його заявою, нараховувалась допомога по безробіттю. 9 січня 2020 року виплата допомоги припинена у зв`язку із встановленням факту надання недостовірних відомостей, які стали підставою для виплати цього виду матеріального забезпечення, а саме відповідач приховав той факт, що 27 квітня 2018 року він уклав з ПрАТ «СК «ТАС» договір доручення № 99240004309 про надання страхових агентських послуг зі страхування життя. Посилаючись на те, що за період з 27 вересня 2019 року по 9 січня 2020 року ОСОБА_1 безпідставно виплачено 27 704, 20 грн. матеріального забезпечення на випадок безробіття, а добровільно повернути цю суму він відмовляється, ММЦЗ просив стягнути з нього ці кошти. Відповідач у поданому відзиві позов не визнав та категорично заперечив факт перебування в трудових відносинах з ПрАТ «СК «ТАС» та отримання від страхової компанії будь-якої фінансової винагороди. Також зазначав, що Заводським ВП ГУНП в Миколаївській області порушено кримінальне провадження за фактом підроблення його підпису за частиною 1 статті 358 КК України та він визнаний потерпілим. У відповіді на відзив ММЦЗ зазначав, що доводи відповідача правового значення не мають, окільки він не скористався своїм правом про визнання договору доручення недійним. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване недоведеністю факту повідомлення відповідачем недостовірної інформації при реєстрації у центрі зайнятості для отримання допомоги по безробіттю. В апеляційній скарзі ММЦЗ просив рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на помилковість висновку суду про те, що лише фактичне виконання умов трудового договору та отримання реального прибутку є підставою для позбавлення особи статусу безробітного та припинення нарахування допомоги. Також зазначав, що ОСОБА_1 також приховав факт отримання ним пенсії по інвалідності. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 взято на облік як особу, яка шукає роботу, на підставі поданої ним заяви (а.с. 7-8, 9). За період з 27 вересня 2019 року по 8 січня 2020 року відповідачу нараховано та виплачено 27 704, 20 грн. допомоги по безробіттю (а.с. 26). Підставою припинення нарахування допомоги стало встановення факту надання ОСОБА_1 недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання статусу безробітного та призначення (виплати) матеріального забезпечення, а саме - укладення ОСОБА_1 27 квітня 2018 року з ПрАТ «СК «ТАС» договору доручення № 99240004309 про надання страхових агентських послуг зі страхування життя, про що ММЦЗ 9 січня 2020 року було складено акт № 575 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (а.с. 24). На підтвердження цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ТАС» позивачем надано копію договору доручення № 99240004309 від 27 квітня 2018 року з додатком та додатковими угодами, та лист ПрАТ «СК «ТАС» ОСОБА_1 про дострокове в односторонньому порядку припинення з 1 жовтня 2019 року дії договору доручення (а.с. 10-23). Наказом ММЦЗ від 10 січня 2020 року № 1 вирішено вжити заходів щодо відшкодування переплачених коштів (а.с. 25). 14 січня 2020 року ОСОБА_1 отримана претензія ММЦЗ про повернення 27 704, 20 грн. (а.с. 27, 28). 23 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 358 КК України, який без його згоди скористався наданими для страхування автомобіля документами, та уклав від його імені договір доручення про надання страхових агентських послуг (а.с. 49, 50). Статтею 10 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, встановлювалося, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 11 ЦПК України у тій же редакції суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України). Отже, закон встановлює два виключення із загального правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються. Статтею 2 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. Відповідно до статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг). Частиною другою статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними, стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідно до частини першої, пункту б) частини третьої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII (далі - Закон № 803-XII) чинного на час виникнення спірних правовідносин, зайнятість - це діяльність громадян, пов`язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потребу добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство». При цьому призначення допомоги по безробіттю пов`язується саме із наявністю/відсутністю роботи (праці) в особи як можливості діяти. Необхідними умовами для визнання особи безробітною і для виплати відповідної грошової допомоги, є не формальна реєстрація особи як суб`єкта підприємницької діяльності, фізичної особи - підприємця чи приватного підприємця, а реальне зайняття підприємницькою діяльністю та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності, який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування. З доданого позивачем акту № 575 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 9 січня 2020 року (а.с. 40-41) вбачається, що самим позивачем встановлено, що уклавши договір доручення про надання страхових агентських послуг, який припинив свою дію 1 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 послуг ПрАТ «СК «ТАС» не надавав та винагород не отримував. Отже, формальне укладення угоди про надання послуг, без вчинення будь-яких дій на виконання умов цієї угоди та за відсутності доказів отримання плати за надані послуги, не можна вважати обставиною, що впливає на умови виплати застрахованій особі суми забезпечення. Відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову, з огляду на те, що ОСОБА_1 на час звернення із заявою про надання статусу безробітного прибутків від будь-якої діяльності не отримував. Вищевказане узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) та Постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 641/12040/15-ц (провадження № 61-15033св18). З урахуванням зазначеного та оскільки законодавець пов`язує повернення безпідставно набутих виплат саме з недобросовісністю набувача, суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявність у діях відповідача умислу на зловживання своїми обов`язками чи свідомого надання неправдивих відомостей при поданні у вересні 2019 року до Миколаївського МЦЗ заяви про надання статусу безробітного. Доводи апелянта про те, що відповідач ОСОБА_1 при поданні заяви про надання статусу безробітного, приховав той факт, що він є інвалідом та отримує пенсію по інвалідності, не підлягає розгляду в апеляційному порядку, оскільки є окремою підставою позову про яку в суді першої інстанції не заявлялось, та відносно якої судом першої інстанції рішення не ухвалювалось. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права та дотримано норм процесуального права. Інших доводів незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено, що є підставою для залишення рішення суду без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Миколаївського міського центру зайнятості залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Т.Б.Кушнірова І.В.Лівінський --------------------------------- Повну постанову складено 16 лютого 2021року