Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/2599/21

21.12.21 22-ц/812/2192/21 Провадження № 22-ц/812/2192/21 Суддя першої інстанції Старжинська О.Є. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 21 грудня 2021 року м. Миколаїв Справа № 473/2599/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївського обласного центру зайнятості на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Старжинської О.Є., в залі судового засідання в м. Вознесенськ, о 16 год 47 хв, за позовом Миколаївського обласного центру зайнятості (далі - Миколаївський ОЦЗ) до ОСОБА_1 про стягнення коштів безпідставно отриманої допомоги по безробіттю, В С Т А Н О В И В: 15 липня 2021 року Миколаївський ОЦЗ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів безпідставно отриманої допомоги по безробіттю. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Вознесенської філії Миколаївського ОЦЗ від 01 липня 2019 року № НТ 190701 ОСОБА_1 з 25 червня 2019 року на підставі його заяви від 25 червня 2019 року був наданий статус безробітного. Виплата допомоги по безробіттю йому була призначена та розпочата з 02 липня 2019 року. У вказаній заяві ОСОБА_1 власним підписом засвідчив, що ознайомлений з правами і обов`язками зареєстрованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних, документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг. В статусі зареєстрованого безробітного відповідач перебував до 01 жовтня 2020 року і його реєстрація була припинена у зв`язку з поданням ним заяви про припинення реєстрації на підставі наказу Вознесенської філії від 01 жовтня 2020 року № НТ 201001. Виплата допомоги по безробіттю відповідача була припинена з 26 червня 2020 року у зв`язку з закінченням строку на який вона призначалась, відповідно до пункту 12 частини 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Проте у листопаді 2020 року отримана інформація з Державного реєстру зареєстрованих осіб, згідно з якою виявлено, що ОСОБА_1 під час перебування у статусі зареєстрованого безробітного відносився до категорії зайнятого населення, так як отримував компенсаційну виплату фізичній особі у зв`язку зі здійсненням догляду. В ході розслідування страхового випадку було встановлено, що відповідач під час перебування в статусі зареєстрованого безробітного в Службі зайнятості не міг бути безробітним, так як згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» він відносився до зайнятого населення, оскільки отримував компенсаційну виплату у зв`язку зі здійсненням догляду за особою 1927 року народження, тобто яка досягла 80 річного віку, яка йому була призначена з 21 лютого 2013 року по 31 грудня 2022 року. У період перебування на обліку в центрі зайнятості відповідач отримав допомогу по безробіттю в розмірі 8 569.46 грн за період із 02 липня 2019 року по 25 червня 2020 року та добровільно ці кошти не повертає. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 8 569.46 грн. грн. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що на думку суду Вознесенська філія Миколаївського ОЦЗ при взятті на облік відповідача з наданням статусу безробітного і призначення йому допомоги по безробіттю, мала право та була зобов`язана перевірити зокрема, чи отримує відповідач допомогу по догляду за особами похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, оскільки ці відомості впливали на його статус безробітного та одержання допомоги по безробіттю. Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Позивачем не доведено наявність у діях відповідача умислу на зловживання своїми обов`язками чи свідомого надання неправдивих відомостей при поданні заяви про надання статусу безробітного з не зазначенням у ній відомостей про інші доходи, зокрема компенсаційні виплати по догляду за особою, яка досягла 80-річного віку. Не погодившись з рішенням суду, Миколаївський ОЦЗ подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, згідно зі статтею 34 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд має право стягувати кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою. Виплата допомоги відповідачу була розпочата на підставі документів, які ним були надані до Філії (у тому числі безробітний власноручно підписав та подав заяву про надання статусу безробітного, в якій зазначено, що він ознайомлений з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного, а також не отримує відповідно до законодавства допомогу (компенсацію) по догляду за особою, яка досягла 80-річного віку). Крім того, ОСОБА_1 також було ознайомлено з інформацією про те, що до кола осіб, які згідно зі статтею 4 Закону № 5067-VI відносяться до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства. Згідно із частиною 2 статті 36 Закону № 1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Зважаючи на це відповідач під час реєстрації у службі зайнятості надав недостовірні дані, приховавши факт своєї належності до категорії зайнятого населення, і цей факт свідчить про наявність законних підстав для стягнення виплаченої йому допомоги по безробіттю, а також ставить під сумнів правильність висновків суду. Слід зазначити, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 44 Закону № 5067 саме на безробітного покладений обов`язок інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, до того ж частиною 3 статті 44 вказаного Закону, відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (тобто, до Служби зайнятості), даних та документів, на підставі який приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Крім того, скаржник зазначає, що Єдиний державний реєстр застрахованих осіб в частині інформаційного забезпечення про осіб які отримують соціальні виплати (до числа яких відноситься відповідач) почав діяти лише у листопаді 2020 року, тобто вже після припинення реєстрації відповідача у службі зайнятості як безробітного. Також скаржник зазначає, що в даному випадку суд посилається на норму Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яка передбачає саме право служби зайнятості стягувати відповідно до закону кошти, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою. Що стосується посилання суду на норму Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженого наказом № 307 від 20 листопада 2000 року Міністерства праці та соціальної політики України, то зазначений наказ втратив чинність 31 липня 2015 року на підставі наказу Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року №

613. З огляду на вищезазначене скаржник вважає, що посилання суду на практику Європейського суду з прав людини не відповідає суті справи, що розглядається, оскільки в них мова йде про помилки органів державної влади, а також про випадки, коли державні органи не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, тому вони не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків, так як: по-перше, помилка з боку філії, як однієї з ланок державної служби зайнятості, відсутня; по-друге, згідно з пунктом 1 положення про Державну службу зайнятості, яке затверджено наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 грудня 2020 року № 2663, Державна служба зайнятості є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, а не органів державної влади; по-третє, ані відповідачем, ані судом не наведено жодної правової підстави, яка б вказувала, що перевірка інформації, наданої відповідачем, є обов`язком позивача; по-четверте, вимоги (позовні та викладені в апеляційній скарзі) мають на меті лише відновити порушене право, тобто відшкодувати завдану Фонду шкоду, а про отримання вигоди, тим більше від своїх «протиправних дій», мова не йде. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги не визнав, зазначивши при цьому, що повідомляв спеціаліста центру зайнятості про те, що здійснює догляд за літньою людиною, проте остання пояснила, що це не має значення, оскільки сума, що підлягає виплаті разом з допомогою по безробіттю не набігає прожиткового мінімуму, встановленого законом. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 367 ЦПК України). Відповідно до частини 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржене рішення суду першої інстанції на думку колегії суддів цим вимогам не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Вознесенської філії Миколаївського ОЦЗ від 01 липня 2019 року № НТ 190701 ОСОБА_1 з 25 червня 2019 року на підставі його заяви від 25 червня 2019 року був наданий статус безробітного. Виплата допомоги по безробіттю йому була призначена та розпочата з 02 липня 2019 року. У вказаній заяві ОСОБА_1 власним підписом засвідчив, що ознайомлений з правами і обов`язками зареєстрованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних, документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг. Відповідно до заяви про надання статусу безробітного відповідач ОСОБА_1 повідомив, що він не отримує відповідно до законодавства компенсаційну виплату за особою похилого віку, яка досягла 80-річного віку. За інформацією Управління соціального захисту населення Вознесенської міської ради від 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в цьому управлінні та отримує компенсаційну виплату фізичній особі по догляду за особою, 1927 року народження, виплата призначена з 21 лютого 2013 року по 31 грудня 2022 року. Виплата допомоги по безробіттю ОСОБА_1 була припинена з 26 червня 2020 року у зв`язку з закінченням строку на який вона призначалась відповідно до пункту 12 частини 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». В ході розслідування страхового випадку позивачем було встановлено, що відповідач під час перебування в статусі зареєстрованого безробітного в Службі зайнятості не міг бути безробітним, так як згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» він відносився до зайнятого населення, оскільки отримував компенсаційну виплату у зв`язку зі здійсненням догляду за особою 1927 року народження, тобто яка досягла 80 річного віку. У період перебування на обліку в центрі зайнятості відповідач отримав допомогу по безробіттю в розмірі 8 569.46 грн за період із 02 липня 2019 року по 25 червня 2020 року та добровільно ці кошти не повернув. Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення»визначено, що безробітний це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення»до зайнятого населення належать, зокрема, непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства. Згідно із частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застраховані особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Частиною 1 статті 1212 ЦК Українипередбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК Українине підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Законодавець не надає тлумачення поняттю недобросовісності набувача. При цьому слід зазначити, що добросовісність є приватно - правовою оціночною категорією особливого виду. Добросовісність реалізації своїх прав та інтересів допомагає суб`єкту цивільних прав уникнути відповідальності його поведінки. У сучасній науковій доктрині невідповідність дій особи нормам права свідчить про недобросовісність дій особи. Відповідач 25 червня 2019 року звернувся до позивача із заявою по надання йому статусу безробітного та отриманням допомоги по безробіттю, де зазначив, що він не отримує відповідно до законодавства компенсаційних виплат по догляду за особою похилого віку, яка досягла 80 річного віку, про що особисто розписався, тим самим приховав той факт, що на цей час він перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Вознесенської міської ради та отримував компенсаційну виплату з 21 лютого 2013 року по догляду за особою, 1927 року народження. Оцінюючи докази, що свідчать про недобросовісність заявника, суду слід виходити з презумпції дійсності документів, наданих для призначення допомоги по безробіттю, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції можуть бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання допомоги по безробіттю без законних для цього підстав. Посилання відповідача на те, що він повідомляв про ці обставини працівників центру зайнятості є неприйнятними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження таких повідомлень, такі обставини в суді першої інстанції не встановлені, позивач не підтверджував таких обставин, а крім того, в заяві при звернення до центру зайнятості про надання статусу безробітного такі обставини відповідачем не зазначені, не зважаючи на те, що така підстава визначена у тексті заяви. Зазначені обставини в сукупності свідчать, що ОСОБА_1 достовірно знав про те, що перебування на обліку в Управлінні соціального захисту населення Вознесенської міської ради та отримання компенсаційних виплат по догляду за особою, яка досягла 80-річного віку, є перешкодою в отриманні ним виплати допомоги по безробіттю. Неповідомлення позивача про ці обставини, при підписанні заяви про надання статусу безробітного та в подальшому, на думку колегії суддів, свідчать про недобросовісність набувача допомоги по безробіттю, тобто ОСОБА_1 . За такого, встановивши наведені обставини справи та з урахуванням наведених норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено, що за період з 02 липня 2019 року по 25 червня 2020 року відповідачу ОСОБА_1 грошова допомога по безробіттю була виплачена внаслідок недобросовісності зі сторони набувача - ОСОБА_1 у зв`язку з чим виплачені суми допомоги по безробіттю підлягають поверненню позивачу. Отже рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов Миколаївського обласного центру зайнятості задовольнити. На підставі частин 1, 13 статті 141 ЦПК України понесені судові витрати за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій слід покласти на відповідача, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Миколаївського центру зайнятості судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2 270 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405 грн, а всього 5 675 грн. Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Миколаївського обласного центру зайнятості задовольнити. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення. Позов Миколаївського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів безпідставно отриманої допомоги по безробіттю задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївського обласного центру зайнятості (місцезнаходження: вул. Нікольська, 68, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54001; ідентифікаційний код 03491441) 8 569 (вісім тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 46 коп безпідставно отриманої допомоги по безробіттю за період з 02 липня 2019 року по 25 червня 2020 року, а також 5 675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 22 грудня 2021 року.