Постанова 4811 № 465/3034/16-ц

Справа № 465/3034/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Масендич В.В. Провадження № 22-ц/811/3308/19 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М. Категорія: 56 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - Курій Н.М., суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., за секретаря - Матяш С.І., розглянувши в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2016 року, постановлене в складі головуючого - судді Масендича В.В., ВСТАНОВИВ: У травні 2016 року Львівський міський центр зайнятості звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми незаконно отриманої допомоги по безробіттю та вартості навчання. Позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 звернувся до Львівського міського центру зайнятості в пошуках роботи 05.03.2015 р. та йому було надано статус безробітного 05.03.2015 р. відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» на підставі поданої заяви. За час перебування на обліку ОСОБА_1 отримував у центрі зайнятості матеріальне забезпечення - допомогу по безробіттю з 12.03.2015 р. по 16.06.2015 р. в сумі 763,94 грн. та соціальну послугу. Зокрема, Львівським міським центром зайнятості відповідно до Договору №135015052700016 від 27.05.2015 р. ОСОБА_1 на підставі поданої заяви направлено на підвищення кваліфікації у Львівський центр професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості за навчальною програмою «Основи підприємницької діяльності» зі строком навчання з 28.05.2015 р. по 11.06.2015 р. Відповідно до відмітки про прийняття на професійне навчання від 28.05.2015 р. ОСОБА_1 згідно з наказом №83 (3-СНН) від 28.05.2015 р. зараховано до складу навчальної групи. Згідно з листом Львівського центру професійно-технічної освіти ДСЗ від 18.09.2015 р. №390/08-06 вартість професійного навчання безробітного ОСОБА_1 за навчальною програмою «Основи підприємницької діяльності» за період з 28.05.2015 р. по 08.06.2015 р. становить 100,01 грн. Згідно з порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», отримана інформація від ДФС про отримання доходу та перебування відповідача у трудових відносинах в період перебування на обліку як безробітного. На підтвердження цих даних здійснено перевірку достовірності інформації отриманої при обміні даними з ДФС, про що свідчить акт розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1109 від 08.09.2015 р., та з`ясовано, що ОСОБА_1 під час перебування на обліку як безробітний у Львівському міському центрі зайнятості працевлаштувався у Адвокатське об`єднання «Громадське професійне об`єднання адвокатів Личаківського району м. Львова «Палата Адвокатів» і з 05.05.2015 р. отримав дохід та відповідно підлягав зняттю з обліку як безробітний з 05.05.2015 р. В результаті неповідомлення відповідачем спеціалістів Львівського міського центру зайнятості про працевлаштування з 05.05.2015 р. відповідач безпідставно перебував на обліку та йому безпідставно було виплачено допомогу з безробіття за період з 05.05.2015 р. по 16.06.2015 р. у сумі 763,94 грн., та безпідставно проведено оплату професійного навчання за період з 28.05.2015р. по 08.06.2015 р. у сумі 100,01 грн. Львівський міський центр зайнятості просив позов задовольнити. Заочним рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Львівського міського центру зайнятості (м. Львів, вул. Кн. Ольги, 122, р/р 37170001000584, банк: ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, ЄДРПОУ 25555035, КЕКВ 2710) кошти з повернення допомоги з безробіття та навчання в розмірі 863,95 грн. (вісімсот шістдесят три гривні 95 коп.) Стягнуто з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Львівського міського центру зайнятості (м. Львів, вул. Кн. Ольги, 122, р/р 37170001000584, банк: ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, ЄДРПОУ 25555035, КЕКВ 2710) судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 1378 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 31 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Львівського міського центру зайнятості (м. Львів, вул. Кн. Ольги, 122, р/р НОМЕР_2 , банк: ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, ЄДРПОУ 25555035, КЕКВ 2710) судові витрати за подання оголошення в газету «Високий Замок» про виклик до суду ОСОБА_1 в розмірі 250,02 грн. (двісті п`ятдесят гривень 02 коп.). Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 24 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2016 року залишено без задоволення. Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2016 року оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, встановлюючи наявність трудових відносин, не дослідив наявність волевиявлення працівника та роботодавця, а лише формально взяв до уваги документи, надані позивачем. Зазначає, що позивач не надав жодного документу, який би свідчив про допуск відповідача до роботи, що свідчило б про наявність між працівником та роботодавцем трудових відносин. Посилається на те, що ним надається суду як доказ копія сторінок трудової книжки, що підтверджує відсутність трудових відноси між відповідачем та Адвокатським об`єднанням «Громадське професійне об`єднання адвокатів Личаківського району м. Львова «Палата Адвокатів». Вважає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий виник за зверненням суб`єкта владних повноважень з приводу реалізації наданих йому законом функцій. Стверджує, що суд першої інстанції повинен був повернути позовну заяву позивачу, а у випадку відкриття провадження у справі - закрити його. На думку скаржника, судом допущено грубе порушення норм процесуально права. Просить скасувати заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2016 року та закрити провадження у справі. 28 листопада 2019 року від Львівського міського центру зайнятості надійшов до Львівського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що ОСОБА_1 , маючи свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю та у зв`язку із прийняттям його у члени Адвокатського об`єднання «Громадське професійне об`єднання адвокатів Личаківського району м. Львова «Палата Адвокатів», почав здійснювати адвокатську діяльність з 05.05.2015 р. та належав до зайнятого населення відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення», незалежно від оформлення такої зайнятості в порядку трудового, цивільно-правового законодавства чи на інших умовах, передбачених законодавством. Стверджує, що розгляд справи про стягнення допомоги по безробіттю з ОСОБА_1 здійснювався в порядку цивільного судочинства згідно з правовою позицією ВСУ, викладеною в постанові від 22.09.2015 року у справі № 804/6131/14, відповідач, отримавши допомогу по безробіттю набув право власності на неї та йому, як власникові цих грошових коштів, належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження. Оскільки спір виник щодо правомірності набуття права власності на виплачену центром зайнятості допомогу по безробіттю та стягнення цієї суми з нього, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи встановлено, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції у справі про стягнення коштів, у якій ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та у відповідності до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, справу призначено для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне. Судом встановлено, що 05.03.2015 року відповідач ОСОБА_1 звернувся із заявою до Львівського міського центру зайнятості про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», в якій вказав, що ознайомлений з правами та обов`язками, передбаченими цими законами і згідно з наказом № НТ 150311 від 11.03.2015 року відповідачу надано статус безробітного з 05.03.2015 року. (арк. спр. 7) Наказом № НТ 150312 від 12.03.2015 року, відповідачу призначена допомога по безробіттю з 12.03.2015 року по 05.03.2016 року та розпочата її виплата з 12.03.2015 року. (арк. спр. 7) Наказом № НТ 150617 від 17.06.2015 року відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю з 17.06.2015 року у зв`язку з поданням безробітним письмової заяви про відмову від послуг ДСЗ відповідно до пп. 10 п.1 ст.31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». (арк. спр. 7 зворот) Відповідно до Наказу № НТ 150617 з 17.06.2015р. припинено реєстрацію безробітних у зв`язку із поданням безробітним заяви про припинення реєстрації. (арк. спр. 7 зворот) Відповідно до наказу № НТ 150923 від 23.09.2015 року прийнято рішення про повернення коштів за період виплати з 05.05.2015 року по 16.06.2015 року в розмірі 763,94 грн. (арк. спр. 7 зворот) Актом Львівського міського центру зайнятості №1109 від 08.09.2015р. в порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним шляхом звіряння даних, які були підставою для призначення матеріальної допомоги, встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий в члени Палати адвокатів з 05.05.2016р. (арк. спр. 13-14) Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування. Пунктом 1 частини 1 статті 43 вказаного Закону визначено, що статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Положеннями п.п. 1-2, 8 ч. 1 ст. 45 Закону визначено, що реєстрація безробітного припиняється у разі, зокрема: зайнятості особи; подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг; встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг. Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України «Про зайнятість населення», відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. В силу положень частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Частиною 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Згідно з частиною 1 статті 4 «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Положеннями статей 6, 12, 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що право особи на зайняття адвокатською діяльністю зберігається з моменту отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю до зупинення або припинення ним права на зайняття такою діяльністю. Відтак, доводи апеляційної скарги про відсутність трудових відносин між відповідачем та Адвокатським об`єднанням «Громадське професійне об`єднання адвокатів Личаківського району м. Львова «Палата Адвокатів» з посиланням на норми Кодексу законів про працю України, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідач - адвокат є самозайнятою особою та не скористався своїм правом зупинити свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та така діяльність не була припинена. Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 19 КАС, у чинній на сьогодні редакції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. У справі, про перегляд судового рішення, в якій подано апеляційну скаргу, спір виник з приводу стягнення з відповідача допомоги по безробіттю, яка була виплачена відповідачу та вартості його навчання, а спірні правовідносини не пов`язані з виконанням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Те, що позивач у цій справі є суб`єктом владних повноважень, не може бути домінуючим, вагомим і достатнім аргументом для віднесення означеного спору до юрисдикції адміністративних судів. Відповідно до приписів ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Колегія суддів доходить висновку про те, що рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не встановлено. А відтак, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції належить залишити без змін. Керуючись п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2016 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 28 січня 2020 року. Головуючий Курій Н.М. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.