Постанова 4807 № 321/463/20

Дата документу 10.02.2021 Справа № 321/463/20 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 321/463/20Головуючий у 1-й інстанції Кравченко Н.О. Повний текст рішення складено 14.08.2020 року. Пр. № 22-ц/807/89/21Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С. за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 серпня 2020 року у справі за позовом заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року заступник керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-18), в якому просив стягнути з відповідача на користь Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 17805,86 грн., а також сплачену суму судового збору на користь прокуратури Запорізької області в особі Енергодарської місцевої прокуратури. В обґрунтування позову позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_1 тривалий час використовував на території смт. Михайлівка Михайлівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,4290 га по АДРЕСА_1 без правовстановлюючих документів. Так, ОСОБА_1 на праві власності належить 81/100 частка цілісного майнового комплексу «Михайлівський маслозавод», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності за ОСОБА_1 на 81/100 частку цілісного майнового комплексу «Михайлівський маслозавод» зареєстроване 06.09.2017 року, реєстраційний номер майна 15727223233.Відповідно до інформації Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області від 04.02.2020 року № 235 встановлено, що ОСОБА_1 використовує вищезазначену земельну ділянку площею 0,4290 га. До укладення договору оренди землі з Михайлівською селищною радою останній використовував її без правовстановлюючих документів. Також з`ясовано, що відповідно до рішення Михайлівської селищної ради сьомого скликання двадцять восьмої сесії від 27.02.2018 року № 33 «Про передачу в оренду земельної ділянки гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » ОСОБА_1 надано в оренду строком на 45 років земельну ділянку площею 0,4290 га з кадастровим номером: 2323355100:39:003:0045 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням ОСОБА_1 передано в оренду вищезазначену земельну ділянку для розміщення та обслуговування 81/100 частки цілісного комплексу, яка належить йому на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 06.09.2017 року № 4075. Пунктом 6 вказаного рішення зобов`язано ОСОБА_1 , після прийняття рішення Михайлівською селищною радою, у двомісячний термін укласти договір оренди земельної ділянки. Встановлено, що договір оренди землі між Михайлівською селищною радою та ОСОБА_1 укладено лише 25.04.2019 року, та зареєстровано 25.04.2019 року, у зв`язку з чим з 06.09.2017 року (момент набуття права власності на нерухоме майно) до 26.04.2018 року (момент реєстрації договору оренди землі) орендна плата за земельну ділянку до селищного бюджету не надходила. Ураховуючи, що на земельній ділянці площею 0,4290 га з кадастровим номером: 2323355100:39:003:0045 знаходиться нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , відповідно, у останнього виникло право користування вказаною земельною ділянкою, на якій знаходиться 81/100 частки цілісного майнового комплексу, а з ним і обов`язок сплачувати орендну плату за користування землею. Однак, протягом тривалого часу користування земельною ділянкою ОСОБА_1 ухилявся від укладення та реєстрації договору оренди земельної ділянки, на якій безпосередньо знаходиться 81/100 частки цілісного майнового комплексу, що належить йому на праві приватної власності. Таким чином, фактично земельна ділянка площею 0,4290 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , використовувалась ОСОБА_1 з 06.09.2017 року до 26.04.2018 року без правовстановлюючих документів, кошти за фактичне використання земельної ділянки вказаним землекористувачем належним чином до місцевого бюджету не сплачувалися, що є порушенням вимог чинного законодавства. З часу виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 , виник й обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі. Отже, ОСОБА_1 , не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Михайлівською селищною радою Михайлівського району Запорізької області втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок селищної ради. Використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів обмежує право власника земельної ділянки - територіальної громади смт. Михайлівка Михайлівського району Запорізької області в особі Михайлівської селищної ради, на отримання орендної плати за використання земельної ділянки. Відповідно до розрахунку недоотриманих Михайлівською селищною радою доходів за фактичне використання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 2323355100:39:003:0045, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за період часу з 06.09.2017 року по 26.04.2018 року, площею 0,4290 га без правовстановлюючих документів, складає 17805,86 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Кравченко Н.О. (а.с. 38). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 80) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 серпня 2020 року (а.с. 117-120) позов заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області (ЄДРПОУ 25214512) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 17805,86 грн. на розрахунковий рахунок UA628999980334149815000008437, отримувач УК у Михайлівському районі, ЄДРПОУ 37830868, код класифікації доходів бюджету 18010900. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Запорізької області в особі Енергодарської місцевої прокуратури, місцезнаходження за адресою: Запорізька область, м. Енергодар, вул. Молодіжна, 3, розрахунковий рахунок UA43 8201720343180001000000271, отримувач - прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973, банк отримувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, (КЕКВ 2800) кошти, витрачені у 2020 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді, у розмірі 2102,00 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 124-136) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 138). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 23 жовтня 2020 року (а.с. 153). В автоматизованому порядку суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою хворобою останньої (а.с. 156-157). Ухвалою апеляційного суду (а.с. 158) справу призначено до апеляційного розгляду, з урахуванням навантаженості судді доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом). Заступник керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (а.с. 172-182). У судове засідання 10 лютого 2020 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 164-171) всі учасники цієї справи не з`явились, окрім представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бондарєва О.Г. (а.с. 183) та прокурора Токмакова О.І., про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. За змістом ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Крім того, в силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх учасників цієї справи, що не з`явились, і на підставі ст. ст. 371- 372 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бондарєва О.Г. (а.с. 183) та прокурора Токмакова О.І. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з`явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, керувавсяст. 13, 19, 56, 77-81, 259, 263-265, 274, 268, 354 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна 81/100 частка цілісного майнового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2017 зареєстрованого під № 4075, згідно п.1 вказаного договору земельна ділянка за цим договором передано нерухоме майно, розташованого на земельній ділянці площею 0,4290 га, кадастровий номер якої 2323355100:39:003:0045 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.03.2020 року а.с.33). Крім того, згідно із вказаною Інформацією з Державного реєстру власником земельної ділянки, кадастровий номер 2323355100:39:003:0045, площею 0,4290 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , комунальної форми власності, є Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області. На підставі договору оренди землі від 25.04.2018 року орендарем земельної ділянки, кадастровий номер 2323355100:39:003:0045, площею 0,4290 га є ОСОБА_1 . Строк дії договору 45 років (а.с. 46-48). Рішенням Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області від 27.02.2018 року № 33 «Про передачу в оренду земельної ділянки гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » ОСОБА_1 надано в оренду строком на 45 років земельну ділянку площею 0,4290 га з кадастровим номером: 2323355100:39:003:0045 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по АДРЕСА_1 (а.с. 35-36). Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25.04.2018 року ОСОБА_1 передано в строкове платне користування земельну ділянку земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення (під будівлями та спорудами промислових підприємств) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості кадастровий номер 2323355100:39:003:0045, загальною площею 0,4290 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 46-48). Згідно із актому визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 25.04.2018 року, Орендодавець Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області в особі селищного голови Ракші О.В. та Орендар ОСОБА_1 визначили межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка знаходиться на території смт. Михайлівка Михайлівського району: кадастровий номер земельної ділянки - 2323355100:39:003:0045, площа земельної ділянки 0,4290 га, земельна ділянка надана для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49). Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки від 25.04.2018 року, державна реєстрація від 26.04.2018 року № 25989267, Орендодавець Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області в особі селищного голови Ракші О.В. та Орендар ОСОБА_1 , уклали цей акт про те, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,4290 га, кадастровий номер - 2323355100:39:003:0045, наданою орендарю для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (а.с. 50). Згідно із листом Василівського управління ГУ ДПС у Запорізькій області, ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою площею 0,4290 га (кадастровий номер 2323355100:39:003:0045) за період з 06.09.2017 року по 26.04.2018 року орендна плата за землю та земельний податок не нараховувались та не сплачувались (а.с. 37). За таких обставин матеріалами справи підтверджений факт використання відповідачем земельної ділянки без достатньої правової підстави. Відповідно до розрахунку недоотриманих Михайлівською селищною радою доходів за фактичне використання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 2323355100:39:003:0045, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за період часу з 06.09.2017 року по 26.04.2018 року, площею 0,4290 га без правовстановлюючих документів складає 17805,86 грн. (а.с.54). При розрахунку недоотриманих Михайлівською селищною радою доходів за фактичне використання земельної ділянки з боку ОСОБА_1 земельної ділянки без правовстановлюючих документів враховано таке. Рішеннями Михайлівської селищної ради від 26.01.2016 № 9«Провстановлення податку на майно (в частині плати за землю)», від 14.07.2017 року № 4 «Про встановлення податку на майно (в частині плати за землю)» ставка орендної плати для даного об`єкту встановлена 4% від нормативно-грошової оцінки землі. Згідно із витягом з технічної документації нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає 697340,00 грн. (а.с.52-53). Отже, сума орендної плати (недоодержаного доходу) за 2017 рік складає 27893,60 грн. (697 340 грн. х 4 % = 27 893,60 грн.), за 2018 рік складає27 893,60 грн. (697 340 грн. х 4% =27 893,60 грн.). На підставі розрахунку загальний розмір недоотриманих Михайлівською селищною радою доходів за фактичне використання ОСОБА_1 земельної ділянки за період з 06.09.2017 року по 26.04.2018 року становить: - неодержана орендна плата з 06.09.2017 по 31.12.2017 = 8 941,14 грн.; - неодержана орендна плата з 01.01.2018 по 26.04.2018 = 8 864,72 грн.; 8 941,14 грн. + 8864,72 грн. = 17805,86 грн. Разом з цим, ст. 257 ЦК України визначено загальний строк позовної давності у три роки. Таким чином, протиправні дії ОСОБА_1 унеможливили отримання Михайлівською селищною радою доходів у вигляді орендної плати у розмірі 17805,86 грн., які відповідач не сплачував за фактичне користування земельною ділянкою. Зазначені розрахунки та остаточна сума стороною відповідача у суді першої інстанції не спростовувались. Ч. 1 ст.2 ЦПК України передбачено що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України. Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. За змістом ст. 120 ЗК України виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки. Водночас, в силу вимог ст. 125 ЗК України власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач правомірно володіє нежитловими приміщеннями, розташованими на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 з 06.09.2017 року. Проте відповідне право щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем зареєстровано 26.04.2018 року. Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Позивач, звертаючись до суду із відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послався на положення ст.ст. 1212- 1214 ЦК України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 17805,86 грн., зауважив, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у власності Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області без укладення договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю. Ст. 1212 ЦК України досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. У зобов`язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення. Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів глави 83 ЦК України. За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондиційних приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Ч. 1ст.15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача. Згідно із ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Отже, обов`язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об`єктивний результат: наявність безпідставного збагачення. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. За змістом п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У справі, що розглядається, судом встановлено, що фізична особа ОСОБА_1 правомірно володіючи майном - нежитловою будівлею, користується спірною земельною ділянкою. Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки, тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином, єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата. Ч. 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому, відповідач належні дії, спрямовані на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою, своєчасно не вчинив. Та з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Протягом тривалого часу цього обов`язку відповідач не виконував, а отже без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року по справі № 3-1345гс16, яка є обов`язковою для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України. Розмір доходу відповідача було розраховано позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. П. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності. Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем), втім не сплачених відповідачем, що пов`язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів). Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт значного строку з моменту отримання рішення по наданню згоди на складання технічної документації і відсутності будь-яких активних дій з боку відповідача, направлених на оформлення орендних правовідносин, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності. При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст.ст. 1212-1214 ЦК України). Суд першої інстанції також правильно зазначав, що відновлення порушених прав Михайлівської селищної ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які остання мала би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 дублюють доводи заперечень сторони відповідача проти позову позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Вказаний позивач є належним у цій справі при правильно встановлених судом першої інстанції вищезазначених фактичних обставинах цієї справи. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. На запитання апеляційного суду представник відповідача у судовому засіданні зазначала, що не вважає за доцільне надавати апеляційному суду контррозрахунок суми у цій справі, оскільки заперечує проти позову позивача у цій справі з інших підстав. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач ОСОБА_1 та його представника не надали суду першої інстанції належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача та у спростування позову позивача у цій справі. Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 . Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. Описки в правильному по суті рішенні суду першої інстанції, що є предметом апеляційного перегляду у цій справі, не можуть бути підставою для скасування останнього апеляційним судом, а можуть бути виправлені у подальшому судом першої інстанції за власною ініціативою чи за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 269 ЦПК України. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції, у цій справі або ж його зміни. Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 серпня 2020 року у цій справі залишити без змін. Відновити дію рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 серпня 2020 року у цій справі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 12.02.2021 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.