Постанова 4804 № 235/2384/20

Єдиний унікальний номер 235/2384/20 Номер провадження 22-ц/804/335/21 Головуючий у 1-ій інстанції Хмельова С.М. Єдиний унікальний номер 235/2384/20 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/335/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Корчистої О.І., Мальованого Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Добропіллявугілля» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 жовтня 2020 року цивільну справу №235/2384/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди (головуючий у 1 інстанції суддя Хмельова С.М., повний текст рішення складено 12 жовтня 2020 року), В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року позивач звернувся з позовом до ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначив, що з 06 січня 2016 року по 12 березня 2016 року він перебував в трудових відносинах з ТОВ «ДТЕК «Добропіллявугілля» ВСП «Шахтоуправління Добропільське» та обіймав посаду начальника дільниці підземним з повним робочим днем у шахті. Звільнений за п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. Під час роботи на підприємстві відповідача в шкідливих умовах обумовленим впливом шкідливого фактору (пил, шум, мікроклімат) отримав професійні захворювання (хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, хронічний бронхіт, базальний пневмосклероз) внаслідок яких висновком обласної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії від 08.04.02.2020 року йому було вперше встановлено 55 % втрати професійної працездатності у сукупності та третя група інвалідності, безстроково. У зв`язку з чим просив стягнути на його користь моральну шкоду завдану пошкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків у розмірі 100000 грн. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 жовтня 2020 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_1 40000 грн. у відшкодуванні моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено та вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів зазначає, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди саме з вини відповідача. Протиправних дій відносно позивача, які б знаходились у причинному зв`язку з профзахворюванням, відповідач не вчиняв; висновок МСЕК не є належним доказом спричинення моральної шкоди. Позивач за результатами медичного огляду при працевлаштування визнавався придатним для роботи. Працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача під впливом шкідливих факторів лише фактично лише 44 календарних дні. Проте при вирішенні спору суд першої інстанції не врахував нетривалий час роботи позивача на підприємстві відповідача і ступень їх вини. Крім того, незрозумілими є міркування суду щодо розміру шкоди, що підлягає стягненню. Зазначає про порушення судом норм процесуального права, а саме щодо строку розгляду справи. Також просив у разі встановлення у діях відповідача вини зменшити суму моральної шкоди. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначає, що вина власника не вказана серед юридичних фактів, що входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин для відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що факт спричинення моральної шкоди є доведеним. Розмір моральної шкоди визначено судом з урахуванням вимог розумності та справедливості. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Позивачем рішення суду в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку. Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 06.01.2016 року по 12.03.2016 року та працював начальником дільниці підземним з повним робочим днем в шахті. 12.03.2016 року він був звільнений за ст. 36 КЗпП України за угодою сторін Відповідно до медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання від 03.12.2019 року №2979, складеного відносно позивача (місце останньої роботи: шахта «Добропільська» ВСП ШУ «Добропільське» ТОВ «ДТЕК «Добропіллявугілля»), у останнього встановлені такі професійні захворювання: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (II ст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Хронічний бронхіт II ф. затихаючого загостренням - прикореневий, базальний пневмосклероз, ЛН І-ІІ(один-два)ст. захворювання професійні, встановлені вперше. Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання по формі П-4 від 31.01.2020 року, в пункті 17 якого вказано що, професійне захворювання виникло за таких обставин: недосконалість технологічного процесу (не ефективна робота зрошувальної системи); вплив на потерпілого несприятливих виробничих факторів, а саме: пил, шум та мікроклімат; несвоєчасне направлення ЛПЗ працівника зі стажем роботи більше 10 років в умовах дії та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на додаткові обстеження та консультації в спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади. У пункті 18 акту визначена причина виникнення хронічного професійного захворювання: за період роботи на ВСП «Шахтоуправління «Добропільське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» шахта «Добропільська» піддавався впливу несприятливих виробничих факторів: пил фіброгенної дії, мг/м3 вуглецю пил-викопне вугілля і вуглепородний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70 % - фактична величина 40-81,3 мг/м3, при нормативному значенні 2 мг/м3. Тривалість дії протягом зміни 84,0 %, температура повітря +22,1-22,5 °С, при нормативних значеннях + 19-24 °С; виробничого шуму 77-84 дБА, при нормативному значенні 80 дБА; швидкості руху повітря - 1,0-2,26 м/с, при нормі 2.0 м/с; відносної вологості повітря 93,3 %. В акті також зазначено, що за період роботи ОСОБА_1 визнавався придатним до роботи у підземних умовах. Згідно виписки з амбулаторної картки, розвиток встановлених профзахворювань: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість почалася з 13.10.2015 року, хронічний бронхіт з 14.03.2016 року (після звільнення). До цього часу звернення до лікувальних закладів з приводу встановлених діагнозів відсутнє. Згідно з медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 03.12.2019 року № 43/1012 ОСОБА_1 встановлено діагноз: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (II ст.), хронічний бронхіт II ф. затихаючого загостренням-прикореневий, базальний пневмосклероз, ЛН І-ІІ(один-два)ст. Захворювання професійні, встановлені вперше. З довідки МСЕК серія 12 ААА № 088201 від 08.04.2020 року убачається, що ОСОБА_1 у зв`язку з професійними захворюваннями вперше за сукупністю встановлено 55% втрати працездатності та 3 група інвалідності з 03.04.2020 року безстроково. Потребує медикаментозного лікування, санаторно-курортного лікування - за профзахворюваннями, «Д» пульмонолога, ЛОРа та кардіолога. За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров`я та втрати професійної працездатності позивачу завдано моральну шкоду, обов`язок по відшкодування якої, відповідно до Закону України «Про охорону праці» та положень Кодексу Законів про Працю України, покладено саме на відповідача як на роботодавця. Визначаючі розмір відшкодування суд з урахуванням обставин справи та принципу розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди в розмірі 40000 грн. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини відповідача у заподіянні шкоди, оскільки відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано медичний висновок Центральної лікарсько-експертної комісії, Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, довідку про результати визначення ступеню втрати працездатності, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до яких позивачу безстроково встановлено 3 групу інвалідності, ступень втрати працездатності - 55 відсотків. Згідно медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 03.12.2019 року № 43/1012 на ім`я позивача в якості обґрунтування встановлення професійної категорії захворювань зазначено: клініко-діагностичні дані, профмаршрут, умови праці. наведені в інформаційній довідці від 07.10.2019 року, не відмічені перевищення ГДК пилу (17-30,2-81,3 мг/м/куб при ГДК 2-4-10 мг/м/куб), перевищення ГДР шуму (83-86 дБА при ГДР 80 дБА). Таким чином, в даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Доводи скарги про те, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди, безпідставні і не ґрунтуються на законі, який не передбачає обов`язковість експертного висновку в даному випадку. Сам факт ушкодження здоров`я свідчить про заподіяння моральної шкоди. Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не проведення у справі експертизи, оскільки убачається з матеріалів справи відповідне клопотання було розглянуто у суді першої інстанції та ухвалою від 05 жовтня 2020 року у його задоволенні було відмовлено. Судом першої інстанції було роз`яснено право сторін на апеляційне оскарження зазначеної ухвали, але відповідач цим правом не скористався. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що зазначений у позові розмір відшкодування є необґрунтованим оскільки відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31 березня 1995р., № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно з ч.1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного страждання. Діюче законодавство не містить визначення способів обчислення її розміру. Зважаючи на це будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З рішення суду вбачається, що судом першої інстанції повно, всебічно і об`єктивно досліджені всі обставини по справі у тому числі: характер та ступень втрати працездатності, яка встановлена позивачу безстроково, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, з урахування встановлення групи інвалідності, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Та з урахуванням усіх обставин, зокрема періоду роботи позивача на підприємстві відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог. Визначена судом сума відшкодування моральної шкоди є справедливою та такою, що відповідає обставинам справи. Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не призначення у справі експертизи, оскільки убачається що зазначене клопотання було розглянуто у суді першої інстанції ухвалою від 05 жовтня 2020 року, та у задоволенні клопотання було відмовлено. Убачається, що судом першої інстанції було роз`яснено право на апеляційне оскарження зазначеної ухвали, однак відповідач не скористався цим правом Доводи щодо порушення вимог процесуального законодавства у зв`язку з тривалим розглядом справи не впливають на правильність правових висновків суду. Крім того, убачається, що справа неодноразово відкладалася у зв`язку з клопотаннями відповідача (клопотання про перенесення судового засідання від 13.05.2020 року, від 09.06.2020 року, від 29.07.2020 року.) Решта доводів апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду та зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Рішення суду першої інстанції винесене з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Добропіллявугілля» залишити без задоволення. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.І. Корчиста Ю.М.Мальований