Постанова 4804 № 225/425/21

Єдиний унікальний номер 225/425/21 Номер провадження 22-ц/804/2137/21 Головуючий в І інстанції Соляник А.В. Єдиний унікальний номер 225/425/21 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/2137/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 серпня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Канурної О.Д., Корчистої О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Державного підприємства «Торецьквугілля» на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 03 червня 2021 року цивільну справу №225/425/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про відшкодування шкоди, заподіяної умовами виробництва (головуючий у 1 інстанції суддя Соляник А.В.), В С Т А Н О В И В : У січні 2021 року позивач звернувся до суду із позовом до ДП «Торецьквугілля», в обґрунтування якого зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем з 03.09.2002 року, працював в якості підземного гірничого робітника очисного забою 5р. підземного з повним робочим днем на підземній роботі. 15.02.2006 року його було звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗПП України у зв`язку з переходом на пенсію. Під час роботи на підприємстві відповідача в шкідливих умовах він отримав професійне захворювання: хронічну вертеброгенну попереково-крижову радікулопатію в стадії затягнутого загострення з вираженим м`язово-тонічним, помірним больовим, корінцевим синдромом, що підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії Комунальної лікувально-профілактичної установи Донецької обласної клінічної лікарні профзахворювань № 9769 від 12.12.2005 року. Внаслідок отриманого профзахворювання висновком Обласної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії м.Донецьк від 21.02.2007 року йому було встановлено 30% (тридцять) втрати працездатності хр. п/кр радікулопатія, та третя група інвалідності, безстроково. Після отримання інвалідності по профзахворюванню були порушенні ритму і укладу його життя, порушені нормальні життєві зв`язки і відносини з родичами, він відчуває стрес та потребує постійного лікування, що завдає йому моральні страждання. У зв`язку з чим просив стягнути на його користь моральну шкоду завдану пошкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків у розмірі 15000 грн. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 03 червня 2021 року позов було задоволено. Стягнуто з ДП «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_1 15000 грн у відшкодуванні моральної шкоди, вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів зазначає, що ДП «Торецьквугілля» є неналежним відповідачем, оскільки на момент встановлення позивачу втрати працездатності, тобто 21 лютого 2007 року, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, відшкодовувалась Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а не підприємством. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 17 серпня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 03.09.2002 року, працював в якості підземного гірничого робітника очисного забою 5р. підземного з повним робочим днем на підземній роботі ДП «шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля». Наказом № 33-к від 17.02.2006 року звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з переходом на пенсію з 15.02.2006 року. Відповідно до висновку лікувально-експертної комісії Комунальної лікувально-профілактичної установи Донецької обласної клінічної лікарні профзахворювань № 9769 від 12.12.2005 року ОСОБА_1 встановлено наявність хронічного професійного захворювання - хронічна вертеброгенна попереково-крижова радікулопатія в стадії затягнутого загострення з вираженим м`язово-тонічним, помірним больовим, корінцевим синдромом. Актом розслідування хронічного професійного захворювання № 1 від 04.01.2006 року встановлено, що причиною та обставинами профзахворювання є важкість праці 480 ВТ при ГДР 90 ВТ до 80 % робочої зміни, температура повітря на робочому місці до 29,3 гр., відносна вологість до 94%, швидкість руху повітря до 2,5 м/сек. Відповідно до довідки серії ДОН-04 № 049404 від 21.02.2007 року Обласної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії м.Донецьк позивачеві встановлено 30% (тридцять) втрати працездатності хр. п/кр радікулопатія. Згідно витягу з акту огляду МСЕК позивач визнаний інвалідом 3-ї групи по профзахворюванню. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України № 20-пр/2008 від 08.10.2008 року обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди громадянам, які постраждали на підприємствах внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання, було покладено на підприємства, з чиєї вини відбулися відповідні події. Однак апеляційний суд не може погодитися з таким висновком з наступних підстав. Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України). Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України). 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV викладений у новій редакції: з назвою - «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набув чинності 01 січня 2015 року (далі - Закон № 1105-ХІV, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Пункт 1 частини 2 статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає обов`язок страховика - Фонду соціального страхування України, виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом. Відповідно до частини 7 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Згідно із частиною 8 статті 36 вказаного Закону у редакції від 01 січня 2015 року відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Разом з тим, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. У абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суу України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року зазначено, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини 2 та 3 статті 5 ЦК України). Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року Закон № 717-V не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини 1 статті 268 ЦК України). Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Частинами 1, 3 статті 28 Закону № 1105-ХІV у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Таким чином, убачається, що у період з 01 квітня 2001 року по 20 березня 2007 року діяла редакція Закону № 1105-ХІV«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка покладала обов`язок з відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням на Фонд соціального страхування, у залежності від моменту встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності потерпілому. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17. Оскільки убачається, що стійка втрата професійної працездатності ОСОБА_1 була встановлена під час дії попередньої редакції Закону № 1105-ХІV, то обов`язок відшкодувати моральну шкоду, завданої виникненням професійного захворювання, у даному випадку повинен покладатися саме на Фонд соціального страхування, а ДП «Торецьквугілля» є неналежним відповідачем. Водночас апеляційний суд зазначає, що право позивача на отримання належного йому відшкодування моральної шкоди не є порушеним, адже він не позбавлений права звернутися з аналогічним позовом до належного відповідача. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального права, то рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Задовольняючі апеляційну скаргу частково, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», вважає за необхідне компенсувати відповідачу судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн., за рахунок Держави. Керуючись статтями 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Торецьквугілля» задовольнити. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 03 червня 2021 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про відшкодування шкоди, заподіяної умовами виробництва відмовити. Компенсувати Державному підприємству «Торецьквугілля» судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн, за рахунок Держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.І. Корчиста О.Д.Канурна