Постанова 4824 № 754/14233/19

справа № 754/14233/19 головуючий у суді І інстанції Скрипка О.І. провадження № 22-ц/824/296/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. Позов обґрунтовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 17.05.2013 року, позивач продав, а відповідач купив належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати, загальною площею 34,4 кв.м., житловою площею 16,2 кв.м.. Позивач зазначає, що його племінник - відповідач ОСОБА_2 запропоновував йому скласти заповіт на спірну квартиру, зважаючи на його вік (на той час йому було 89 років) і його стан здоров`я. Позивач не заперечував, оскільки хотів скласти заповіт на тих людей, які будуть його доглядати та поховають його. Стверджує, що підписуючи даний договір він вважав, що підписує заповіт на ім`я відповідача, який буде довічно його доглядати і допомагати. Він не відчужував квартиру на користь відповідача і не мав такого наміру. Укладення договору купівлі-продажу квартири з його боку було зроблено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо змісту договору, прав і обов`язків сторін, вважаючи, що він підписує заповіт на ім`я відповідача, і що відповідач буде довічно за ним доглядати і надавати необхідну допомогу, якої він потребує. Крім того, жодних грошових коштів за квартиру він від відповідача не отримував. Прописаний і проживає у квартирі він до цього часу, сплачує всі комунальні послуги. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить задовольнити його вимоги, а саме: визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17.05.2013 року недійсним; скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 та визнати за позивачем право власності на цю квартиру. Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві, порушення норм матеріального та процесуального права,невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому, посилаючись на практику Верховного Суду України, вказав на наявністьобставини, що свідчать про помилку, неправильне сприйняття фактичних обставин правочину. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_2 жодного разу не з`явився до суду. Бездіяльність відповідача, на його думку, свідчить про визнання ним обставин зазначених у позові. 12.02.2021 року до суду надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, подані представником апелянта, адвокатом - ОСОБА_1., згідно яких зазначає, що позивач проживає у спірній квартирі з моменту укладення спірного договору до цього часу та самостійно сплачує комунальні послуги. З метою захисту прав позивача, адвокат звернувся до Київської місцевої прокуратури №4 із заявою про вчинення шахрайських дій. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило. В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 17.05.2013 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до п.4 якого позивач продав вказану квартиру відповідачу за 387 034,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. Відповідно до п.п.19, 20 договору, сторони за цим правочином заявляють, що їх дійсні наміри відповідають змісту правочину, сторони не мають заперечень щодо кожної з умов правочину, значення правочину, його умови та правові наслідки розуміються сторонами однаково, про що свідчать їх підписи на правочині. Вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено. Сторони стверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Позивач просить визнати недійсним вищевказаний договір купівлі-продажу квартири, посилаючись на те, що вказаний договір укладено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо змісту договору, прав і обов`язків сторін, оскільки він вважав, що підписує заповіт на ім`я відповідача, який буде довічно за ним доглядати та допомагати. Також, позивач зазначив, що грошових коштів за продаж квартири від відповідача він не отримував. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином не доведено факту укладення оспорюваного договору внаслідок помилки з його боку. Договір купівлі-продажу квартири підписаний позивачем та відповідачем у присутності нотаріуса, яким встановлено їх особи, перевірено дієздатність. Зміст договору свідчить про те, що нотаріусом було роз`яснено сторонам зміст правочину і сторони були ознайомлені з природою договору купівлі-продажу. Доказів протилежного позивачем не надано. Надані позивачем документи, на думку суду, жодним чином не підтверджують факт того, що спірний договір було укладено позивачем внаслідок помилки, а також факт того, що позивач потребує стороннього догляду. Також, суд першої інстанції виходив з того, що є недоведеними твердження позивача про те, що грошові кошти за продаж квартири ним не отримувались. Проте з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного. Як убачається із матеріалів позовної заяви позивач, ставлячи питання про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, посилається на ті обставини, що даний договір був укладений під впливом помилки (ст.229 ЦК України). Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Згідно роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки, необхідно щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК України розуміє в тому числі і помилку в характері(природі) правочину, прав та обов`язків сторін. Так помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб, тощо. Особа на підтвердження своїх вимог правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За правилом частини третьої статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У оскаржуваному заочному рішенні суд першої інстанції посилається на правовий висновок, що міститься у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15. Так, згідно вказаного висновку суд вважав, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. А відтак, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд має визначити не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору. Застосування даного висновку ВСУ на думку колегії суддів у спірних павовідносинах є правильним. Однак, при цьому, суть та зміст вказаного висновку судом першої інстанції було враховано не вірно та прийнято помилкове рішення про відсутність підстав для задоволення позову. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач має похилий вік (на час укладення спірного правочину виповнилося майже 89 років), має проблеми зі здоров`ям. В тому числі хворобу очей, спірне житло є його єдиним житлом, у якому ОСОБА_1 продовжує проживати з часу укладення договору 17.05.2013 року і до теперішнього часу. Надані представником позивача квитанції свідчать про те, що саме позивач оплачує комунальні послуги за спірну квартиру протягом цих років, і квитанції на оплату надходять на його ім`я, а не на ім`я нового власника - відповідача ОСОБА_2 . А відтак, суд першої інстанції, всупереч вимогам частини першої статті 229 ЦК України дійшов помилкового висновку про відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Крім того, суд залишив поза увагою та не надав належної оцінки доводам, поясненням та долученим документам. Також, колегія суддів враховує, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд, до суду не з`явився, письмових заперечень та доказів отримання позивачем коштів за продаж квартири суду не надав. З урахуванням обставин справи колегія суддів вважає, що позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки вважав, що укладає заповіт. Під час укладання оспорюваного правочину волевиявлення позивача не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Колегія суддів, також, враховує, що фактичне передання квартири від продавця покупцю не відбулося, отже, майно не вибуло із фактичного володіння та користування позивача. За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу квартири та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Натомість, вимоги позивач про визнання за ним права власності на спірну квартиру задоволенню не підлягають, оскільки не є належним способом захисту, а скасування договору купівлі-продажу та державної реєстрації права власності попереднього власника відновлює його порушені права. Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 264 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Оскільки, позовні вимоги задоволено, а відтак судові витрати за подання позову у розмірі 3 870,35 грн. та апеляційний розгляд у розмірі 5 805,50 грн. (разом 9675,85 грн.) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним - задовольнити частково. Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17.05.2013 року недійсним. Скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 від 17.05.2013 року за ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9 675, 85 грн.. В іншій частині позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А. Нежура