Постанова Київський апеляційний суд № 759/2018/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8491/2020 Справа 759/2018/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 19 серпня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Богдан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Величко Т.О. в м. Київ 06 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Мельник Марії Петрівни про встановлення факту та визнання права власності, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про встановлення факту та визнання права власності. В позові посилався на те, що 26 січня 1996 року він та його батько ОСОБА_3 придбали за договором купівлі-продажу нерухомості квартиру за адресою АДРЕСА_1 , реєстрація права власності була проведена Київським міським бюро технічної інвентаризації, про що зроблено запис в реєстраційній книзі № 4541. ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер, у встановлений законом шестимісячний строк після смерті батька він звернувся до державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, державним нотаріусом було відкрито спадкову справу № 1251/2019 від 17 вересня 2019 року. Однак відповідно до постанови від 17 грудня 2019 року № 8220/02-31 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з тим, що не виділена частка померлого у спільному майні та неможливо виділити склад спадкового майна. Вказував, що він та його сестра ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями першої черги на майно, що залишилося після смерті батька, однак ОСОБА_2 із заявою до державного нотаріуса не зверталася, таким чином ОСОБА_1 прийняв спадщину одноособово. Оскільки ОСОБА_3 помер і встановити розподіл часток за заявами всіх співвласників неможливо, то такий розподіл можливий лише за рішенням суду. На підставі вищевикладеного просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме що на час смерті (на момент відкриття спадщини) ОСОБА_3 його частка у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , становила Ѕ; встановити факт, що має юридичне значення, а саме що ОСОБА_1 його частка у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , становить Ѕ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 квітня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що відповідно до рішення йому відмовлено в задоволенні позову на підставі того, що позивачем не підтверджено право власності, при цьому судом з незрозумілих причин не прийнято судом як доказ довідку КП "Бюро технічної інвентаризації". Вважав, що суд формально підійшов до вирішення спору та не забезпечив належного права на захист в суді, не дослідив належним чином усі обставини справи та не ухвалив рішення, яке б вирішувало цивільний спір по суті. У підготовчому провадженні при ознайомленні зі змістом позовної заяви та доданих доказів по справі не було вчинено ніяких процесуальних дій, як передбачено п. 1, 2 ч. 1 ст. 189 ЦПК України та п. 5, 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК України. Оскільки відповідно до постанови нотаріуса його та батька право власності не визнається та не визнаються розміри часток, то виникає необхідність вирішення даного спору в судовому порядку. Відповідач державний нотаріус Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Мельник М.П. направила відповідь на апеляційну скаргу, в якій просила слухати справу у відсутність представника нотаріальної контори, відмовити ОСОБА_1 в частині залучення нотаріальної контори в якості відповідача, оскільки видана ними постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій ним не оскаржується, а у випадку, якщо позивач буде наполягати на тому, що Дванадцята Київська державна нотаріальна контора є відповідачем, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 26 січня 1996 року ОСОБА_3 та його син - позивач ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, посвідченого Київською універсальною біржею Десятинна 26 січня 1996 року за реєстровим № А9280/693 (а. с. 4). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 8). 17 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі чого заведено спадкову справу № 1251/2019, зареєстровану в Спадковому реєстрі за № 64753415 (а. с. 9). Постановою Мельник М.П., державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 17 грудня 2019 року № 8220/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на частку квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з тим, що не виділено частки померлого у спільному майні з ОСОБА_1 , а також у зв`язку з неможливістю виділити склад спадкового майна (а. с. 10). Згідно реєстраційної посвідки Київського міського бюро технічної інвентаризації від 11 березня 1996 року, квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Київській універсальній біржі 26 січня 1996 року, реєстраційний № А9280/693, про що зроблено запис до Реєстраційної книги № 4541 (а. с. 5, 47). На а. с. 20 міститься відзив державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори на позовну заяву, згідно якого 17 вересня 2019 року ОСОБА_1 особисто подав заяву до нотаріальної контори, на підставі якої були відкрито спадкову справу № 1251/2019 щодо майна батька померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ; для оформлення права на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 було надано договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений Київською універсальною біржею Десятинна 26 січня 1996 року за реєстровим № А9280/693, в якому покупцями зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який є сином померлого; розмір часток в квартирі не визначено; визначити розмір часток шляхом подачі заяви неможливо, оскільки один із співвласників помер; ОСОБА_1 було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 лютого 2019 року № 8220/02-31, а саме свідоцтва про право на спадщину, та роз`яснено його право на звернення до суду для встановлення розміру частки померлого у праві спільної власності. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про встановлення факту та визнання права власності, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено зареєстроване право власності на спірну квартиру за ним та спадкодавцем, належних доказів із КП "БТІ" суду не надано та не повідомлено про підстави звільнення від доказування. Апеляційний суд не може погодитись із даними висновками, виходячи із наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Передбачене статтями 12, 13, 49 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов`язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції на порушення вищенаведених норм процесуального права, маючи сумніви у належності доказу, поданого позивачем - реєстраційної посвідки КП "Бюро технічної інвентаризації", на яку позивач посилався як на доказ реєстрації права власності на спірне майно, не зажадав від нього надання оригіналу цього доказу або його копії у належній якості. Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції у підготовчому провадженні не було вчинено необхідних процесуальних дій, передбачених ч. 2 ст. 197 ЦПК України. При цьому поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що єдиною підставою для відмови у здійсненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину) у постанові державного нотаріуса від 07 грудня 2019 року є невиділення частки померлого у спільному майні та неможливість виділити склад спадкового майна, а не відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. З огляду на викладене, суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи та не перевірив обставини, на які посилався позивач, щодо належності йому та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності квартири за адресою АДРЕСА_1 , а отже ухилився від вирішення спору по суті. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а тому не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що на час смерті (на момент відкриття спадщини) ОСОБА_3 частки спадкодавця та позивача в праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 становили по Ѕ. Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Частиною 1 ст. 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Пленум Верховного Суду України у п. 12 постанови від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування" надав роз`яснення, що у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК) Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. Крім того, визначення судом частки співвласника у праві спільної сумісної власності за померлим не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18). Таким чином, такі позовні вимоги не узгоджуються з вимогами законодавства, є надмірним та неналежним способом захисту порушених прав, і у заявленому вигляді задоволенню не підлягають. Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, апеляційний суд враховує, що за життя ОСОБА_3 заповіту не складав, а отже, спадкування після його смерті здійснювалося за законом. ОСОБА_1 до апеляційної скарги надано копію реєстраційної посвідки Київського міського бюро технічної інвентаризації від 11 березня 1996 року у належній якості з підписом та відбитком печатки, згідно якої квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Київській універсальній біржі 26 січня 1996 року, реєстраційний № А9280/693, про що зроблено запис до Реєстраційної книги № 4541 (а. с. 47). Враховуючи, що копія цієї ж реєстраційної посвідки вже подавалася до суду першої інстанції, але була відхилена ним з огляду на неналежну якість копії, апеляційний суд приймає наданий позивачем доказ. Копія договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Київській універсальній біржі 26 січня 1996 року, реєстраційний № А9280/693, також наявна в матеріалах справи на а. с. 4, отже позивачем доведено, що частина квартири АДРЕСА_2 , співвласником якої був ОСОБА_3 , входить до складу спадщини, яка відкрилася після його смерті. Згідно з ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). У ч. 1 ст. 1217 ЦК України зазначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За приписами ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. За приписами ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Згідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини у строк, встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, а відповідач ОСОБА_2 , яка також належала до спадкоємців першої черги за законом, із заявою про прийняття спадщини не зверталась. При цьому апеляційний суд враховує, що спадковою часткою в праві власності на квартиру в силу ст. 370, 372 ЦК України є Ѕ, а інша Ѕ вже належить ОСОБА_1 як співвласнику цієї квартири, і повторне визнання за ним права власності на зазначене майно не ґрунтується на вимогах закону. Оскільки в судовому засіданні було безспірно встановлено, що позивач як спадкоємець першої черги в передбаченому законом порядку прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , а інший спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_4 спадщини не приймала, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилання нотаріуса у відзиві (наданому у формі відповіді) на апеляційну скаргу на недоцільність залучення його до участі в справі як відповідача і правомірність дій нотаріуса в межах, встановлених чинним законодавством, доводів позовної заяви і обставин, встановлених апеляційним судом, не спростовують і не є підставою для відмови в позові. Апеляційний суд враховує, що інший відповідач ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення позову як під час розгляду справи, так і під час апеляційного перегляду, про що надала відповідні клопотання (а. с. 22, 75). З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову в частині визнання права власності на Ѕ частину квартири в порядку спадкування за законом. В іншій частині позов ОСОБА_1 залишається без задоволення із наведених вище підстав. Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи, стягує із відповідача ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати в розмірі 2102 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 квітня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Мельник Марії Петрівни про встановлення факту та визнання права власності задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ частину квартири за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Стягнути із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судові витрати в розмірі 2102 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 20 серпня 2020 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.