Постанова Київський апеляційний суд № 757/30646/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 757/30646/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1373/2021Головуючий у суді першої інстанції - Миколаєць І.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Матвієнко Ю.О., Крижанівська Г.В., секретар Ющенко Я.М., за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Житлово-будівельний кооператив "Індикатор-7", Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування, В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, згідно з яким просила: визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 . В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько - ОСОБА_5 , після смерті якого залишилося спадкове майно, а саме: кооперативна квартира АДРЕСА_2 та належала померлому, як члену ЖБК "Індикатор-7", на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.03.1984 року за № 303 (ордер № 042771), серія Ж від 28.04.1984 року. При цьому, позивач, як спадкоємець за законом, у встановлений шестимісячний строк звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття вказаного спадкового майна. Однак, постановою нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Ковтюк А.І. від 20.06.2018 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно. Між тим позивач вказує, що вказана квартира була отримана ОСОБА_5 шляхом виплати всіх пайових внесків, про що свідчить відповідна довідка ЖБК "Індикатор-7" від 04.01.2018 року. Проте, оплативши повну вартість квартири, ОСОБА_5 за своє життя не встиг отримати належних правовстановлюючих документів на неї, а також не здійснив реєстрацію свого права власності у повному обсязі та у порядку, передбаченому законодавством. Таким чином, враховуючи неможливість зареєструвати успадковане майно на своє ім`я та отримати відповідні документи згідно чинного законодавства України, позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який просив задовольнити у повному обсязі. У січні 2019 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила: змінити черговість права на спадкування позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з третьої черги спадкування за законом на другу чергу спадкування за законом. В обгрунтування своїх позовних вимог вказувала, що ОСОБА_5 , який мав хронічну хворобу серця, починаючи з 2014 року, був у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги для виходу із житла, а також матеріальної допомоги. У зв`язку з цим, з 2014 року ОСОБА_3 разом із чоловіком почали проживати з ОСОБА_5 , надавати йому матеріальну допомогу, купувати продукти, ліки, здійснювати за свій рахунок дрібний ремонт та заміну сантехніки. Також, після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_3 оплатила всі витрати на організацію та проведення поховання, залишилася проживати у квартирі померлого та сплачувати комунальні платежі. У свою чергу, відповідач, яка була обізнана про хворобу свого дядька, не надавала останньому жодної допомоги. За вказаних обставин, ОСОБА_3 вважала, що має право одержати за рішенням суду право на спадкування за законом разом із ОСОБА_6 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.09.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 . У задоволенні вимог ОСОБА_3 - відмовлено (т. 2, а.с. 110-114). В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Так, в обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у суду першої інстанції не було законних підстав визнавати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, оскільки померлий ОСОБА_5 за своє життя не оформив та не зареєстрував право власності на квартиру у передбаченому законодавством порядку. При цьому, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність обставин, які б зумовлювали можливість або необхідність застосування приписів ч. 2 ст. 1259 ЦК України, адже нею, окрім письмових доказів, також було подано клопотання про витребування доказів, яке суд безпідставно відхилив (т. 2, а.с. 122-130). Ухвалою Київського апеляційної суду від 23.11.2020 року апеляційну скаргу залишено без руху (т. 2, а.с. 174-176). Ухвалою Київського апеляційного суду від 03.12.2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 141, 142). Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.12.2020 року справу призначено до розгляду (т. 2, а.с. 146). Представник ОСОБА_3 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Позивач та його представник у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість. Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили. Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 04.01.2018 року, виданого нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Ковтюк А.І. та витягом зі спадкового реєстру про запис про смерть ОСОБА_5 . Також, дослідивши наявні в матеріалах справи копії свідоцтва про смерть ОСОБА_7 , свідоцтва про смерть ОСОБА_8 , свідоцтва про смерть ОСОБА_9 , виданого державою Ізраіль, свідоцтва про народження ОСОБА_10 , свідоцтва про народження ОСОБА_9 , свідоцтва про шлюб позивача, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею другої черги за законом щодо майна померлого ОСОБА_5 . Положеннями ч. 3 ст. 1268 та ч. 1 ст. 1270 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. При цьому, положеннями ч. 1 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Так, як вбачається, 04.01.2018 року позивачем було подано до Першої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 , а саме: кооперативної квартири АДРЕСА_2 та належала померлому, як члену ЖБК "Індикатор-7". У відповідності до довідки ЖБК "Індикатор-7" ОСОБА_5 01.01.1992 року у повному обсязі сплатив пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_2 у розмірі 4 657 карбованця. Проте, державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Ковтюк А.І. було винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20.06.2018 року, на підставі якої позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , у зв'язку з відсутністю документа, що посвідчує право власності на квартиру та право власності на зазначену квартиру не зареєстровано на ім'я спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця на спадкове майно державний нотаріус у виданій ним постановах про відмову у вчиненні нотаріальної дії посилався на положення ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 4.12, 4.14, 4.15 та 4.18 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якими передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності, на яке підлягає державній реєстрації, нотаріусу подаються документи, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно та відсутня обов'язкова державна реєстрація права власності на квартиру згідно зі ст.ст. 182, 331 ЦК України. Між тим, звертаючись з позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на неможливість реєстрації успадкованого майна на своє ім`я та отримання відповідних документів згідно чинного законодавства України, оскільки ОСОБА_5 , оплативши повну вартість квартири, за своє життя не встиг отримати належних правовстановлюючих документів на неї, а також не здійснив реєстрацію свого права власності у повному обсязі та у порядку, передбаченому законодавством. Так, слід зазначити, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим необхідно розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна. При цьому, наприклад, спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 року, державна реєстрація речових прав (на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів (виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також, у відповідності до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про власність", який діяв у період повної сплати ОСОБА_5 пайового внеску, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу чи товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому у користування, набуває права власності на це майно. Відповідно до листа Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку. Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав. У свою чергу, згідно вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до положень ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права. Право власності відповідно до ст.328 ЦК України набувається на підставах, що не заборонені законом. Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При цьому, у відповідності до положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як визначено ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Частиною 1 ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, враховуючи вищевказані положення законодавства та встановлені обставини справи, зокрема в частині того, що 01.01.1992 року ОСОБА_5 у повному обсязі сплатив пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_2 у розмірі 4 657 карбованця, однак на зареєстрував своє право власності на вказане майно, суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого висновку про те, що відсутність такої реєстрації, з огляду на наявні у матеріалах справи докази, не позбавило померлого набутого ним права на нерухомість, адже воно не припинилось з його смертю та було успадковане позивачем, який, в свою чергу, може зареєструвати його замість померлого як законний правонаступник. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_11 не може бути визнана спадкоємцем другої черги разом із позивачем, виходячи з наступного. Так, статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від їх прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Системне тлумачення положень ст.ст. 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (ч. 2 ст. 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (ч. 2 ст. 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (ст. 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (ст. 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (ч. 2 ст. 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (ст. 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (ч. 3 ст. 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої - п`ятої черги. За змістом частини другої статті 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Як зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 27.08.2020 року у справі № 266/2391/16 та у постанові від 30.05.2019 року у справі № 346/1178/17, підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, вітання зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. При цьому, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 6 Постанови "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року за № 7, під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан повинен бути підтверджений відповідними записами в медичних документах. Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_3 , як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що ОСОБА_5 , який мав хронічну хворобу серця, починаючи з 2014 року, був у безпорадному стані, а тому отримував від неї допомогу для виходу із житла, а також матеріальну допомогу. Однак, наявні в матеріалах справи Консультативний висновок № 16060 від 13.11.2008 року та лікарська довідка про причину смерті від 19.12.2017 року, надані позивачем за зустрічним позовом для підтвердження заявлених вимог, жодним чином не підтверджують безпорадний стан спадкодавця, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, а лише констатують наявність в останнього хвороби серця. Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, здійснення витрат на утримання квартири після смерті ОСОБА_5 , а також на його поховання жодним чином не пов`язані з його утриманням у зв`язку із безпорадним станом, яке повинно було здійснюватися за життя. Будь-яких інших доказів на підтвердження обставин, які б зумовлювали можливість або необхідність застосування приписів ч. 2 ст. 1259 ЦК України, матеріали справи не містять. Доводи апелянта про безпідставне відхилення судом першої інстанції його клопотання про витребування доказів колегія суддів відхиляє, адже, як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції у своїй ухвалі від 30.09.2019 року, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, вказане клопотання було подано апелянтом з порушенням строків, встановлених процесуальним законом. При цьому, слід наголосити, що апелянтом заявлено аналогічне клопотання про витребування доказів і виклик свідків й в суді апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення, у задоволенні якого було відмовлено, з огляду на те, що це питання вже було вирішено судом першої інстанції, а надання (витребування) нових доказів на стадії апеляційного перегляду, які не були предметом оцінки суду першої інстанції, суперечить процесуальному закону. Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. Натомість, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а відтак не впливають на законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені апелянтом судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Житлово-будівельний кооператив "Індикатор-7", Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 15 лютого 2021 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді Ю.О. Матвієнко Г.В. Крижанівська