Постанова 4803 № 192/1030/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1903/21 Справа № 192/1030/19 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 24 жовтня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 30 квітня 2019 року утворилась заборгованість у сумі 314530,34 грн., з яких: 7615,59 грн. - заборгованість за кредитом; 305314,75 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1600,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією. АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути на свою користь з відповідача частину заборгованості в загальному розмірі 126162,35 грн., з яких: 7615,59 грн. - заборгованість за кредитом; 118546,76 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом з 24 жовтня 2006 року по 30 березня 2018 року. Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1800,00 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 24 жовтня 2006 року. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішення мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а тому підлягає стягненню документально підтверджена сума отриманих грошових коштів в розмірі 1800,00 грн. Щодо стягнення інших сум, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження вказаних вимог, а тому позов в іншій частині задоволенню не підлягає. Не погодившись з рішенням суду в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за частиною тіла кредиту та процентами АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити у скасованій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, залишивши поза увагою те, що відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору, ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, у встановленому законом порядку даний договір не оспорювався та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за частиною тіла кредиту та процентами, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Відповідач правом подання відзиву, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалася. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, з наступних підстав. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" надано копію заяви від 24 жовтня 2006 року, відповідно до якої ОСОБА_1 погодилася, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг. Сторони погодили кредитний ліміт у розмірі 1800 грн. та базову процентну ставку за кредитом 36% річних. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Долучені до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг, - відповідачем не підписані. Заява позичальника містить текст про ознайомлення та погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме їх редакція погоджена споживачем. На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 24 жовтня 2006 року, згідно якого заборгованість складає 314530,34 грн., з яких: 7615,59 грн. - заборгованість за кредитом; 305314,75 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1600,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Позивач просить стягнути на свою користь з відповідача частину заборгованості в загальному розмірі 126162,35 грн., з яких: 7615,59 грн. - заборгованість за кредитом; 118546,76 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом з 24 жовтня 2006 року по 30 березня 2018 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав встановленим факт отримання кредитних коштів відповідачем лише у визначеному в заяві розмірі 1800,00 грн., а тому у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути фактично отримані грошові кошти. В даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в іншій частині кредиту та заборгованості по процентам, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду доказів, на підтвердження вказаних вимог. Умови та Правила надання банківських послуг, які позивач надавав суду на обґрунтування своїх вимог, не містять підпису відповідача. У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме з даними умовами був ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника. Проте, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції враховуючи наступне. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 цього Кодексу передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 140131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві позичальника від 24 жовтня 2006 року зазначено відомості про отримання банківської карти № НОМЕР_1 з кредитним лімітом 1800,00 грн. та базовою процентною ставкою 36% річних. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24 жовтня 2006 року, посилався на Умови та правили надання банківських послуг, як невід`ємну частину кредитного договору. Умовами та правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначено, в тому числі: порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату процентів нарахованих за період користування кредитом процентів, визначено права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (24 жовтня 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05 червня 2019 року) кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови та Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком заява позичальника та Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів вважає, що Умови та Правила надання банківських послуг, які містяться у матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 жовтня 2006 року шляхом підписання заяви. Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки кредитний ліміт за картковим рахунком ОСОБА_1 08 березня 2012 року збільшувався до 8000,00 грн. (а.с.44). При цьому про визнання відповідачем збільшеного банком кредитного ліміту свідчить виписка з особового рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н, відповідно до якої остання користувалась збільшеним кредитним лімітом, здійснювала перекази з/на картку та погашала кредитну заборгованість до 17 червня 2014 року (а.с.36-43). Таким чином, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, в межах збільшеного кредитного ліміту. Таким чином, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь банку частини тіла кредиту у розмірі 5815,59 грн. в межах кредитного ліміту, який відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки встановлювався відповідачу. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11 жовтня 2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. У заяві позичальника від 24 жовтня 2006 року процента ставка визначена в розмірі 36,00% річних. Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом, нарахованих за підвищеною процентною ставкою понад 36,00 % річних. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні вищому ніж 36,00% річних та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст. 1056-1 ЦК України. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином. Загальна заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01 листопада 2006 року по 01 квітня 2015 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) становила 4905,96 грн., тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Проте, відповідач порушує питання про застосування строків позовної давності у спорі (а.с.69-71). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору сторін про збільшення позовної давності. Тому до даних правовідносин не може бути застосована договірна позовна давність, й керуватися у даному випадку правилами загальної та спеціальної позовної давності. Вказані висновки також були висловлені у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-757цс15 від 01 липня 2015 року. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до виписки по кредитній картці (а.с.36-43) останнє використання кредитної картки датовано 17 червня 2014 року у розмірі 50 грн., деталі операції: «поповнення картки в терміналі самообслуговування». Списання коштів в рахунок погашення заборгованості по кредитним коштам та процентам позивач проводив протягом всього часу користування кредитною карткою відповідачем, тобто банк про своє порушене право довідався та міг довідатись в липні 2014 року, наступного місяця після останнього використання кредитної картки, а до суду із позовною заявою позивач звернувся лише 05 червня 2019 року, тобто з пропуском строку загальної позовної давності у три роки. Після 17 червня 2014 року відповідач дій з кредитною карткою не здійснювала, тому всі наступні операції по картці не можуть враховуватись як переривання строку позовної давності, оскільки проводились банком автоматично. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу). Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним, проте суд першої інстанції помилково зазначив необґрунтованість позовних вимог як підставу відмови у задоволенні позову, в той час, як позов не підлягає задоволенню через сплив строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги є необґрунтовані та не тягнуть за собою скасування рішення суду в оскаржуваній частині у повному обсязі. Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а мотивувальна частина рішення суду зміні в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2020 року в оскаржуваній частині - змінити в частині обґрунтування відмови у позові. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова