Постанова Одеський апеляційний суд № 520/1928/19

Номер провадження: 22-ц/813/2786/21 Номер справи місцевого суду: 520/1928/19 Головуючий у першій інстанції Огренич І. В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.01.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., за участю секретаря Бикової К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи винною в настанні дорожньо-транспортної пригоди, стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Київського районного суду м. Одеси із позовом та уточнивши позовні вимоги, просила суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_1 винним в настанні дорожньо-транспортної пригоди 07.11.2015 року, внаслідок якої їй було завдано матеріальну шкоду та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди та регламентною виплатою в розмірі 59993,00 гривень, а також судові витрати. При цьому посилаючись на те, що 07.11.2015 року на перехресті вулиць Люстдорфська дорога та Левітана в м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Mercedes» р. н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Smart» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Цивільна відповідальність відповідача ОСОБА_1 на час настання пригоди застрахована не була. Позивач зазначила, що оскільки на протязі судового розгляду протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 останній вину в настанні ДТП не визнав, добровільно різницю між фактичним розміром шкоди та регламентною виплатою МТСБУ не відшкодував, вона вимушена звернутись до суду з даним позовом. Окремо, в позовній заяві позивач ОСОБА_2 просила визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити строк для захисту порушеного права, вказавши, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 тривав більше трьох років, тобто більше загального строку позовної давності, і закінчився після отримання судом висновку судової експертизи у справі. До того часу позивач була позбавлена можливості подати позов до ОСОБА_1 , оскільки вимоги щодо визнання ОСОБА_1 винним в настанні пригоди не ґрунтувались на достатніх доказах, а сама позивач ОСОБА_2 не була стороною у справі про адміністративне правопорушення. Після проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи, наслідком проведення якої став Висновок № 14870/17-52/28843/18-52 від 19.12.2018 року, отриманий 11.01.2019 року позивач отримала всі достатні докази для пред`явлення зазначеного позову. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду с. Одеси від 06 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, постановлено: визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити строк для захисту порушеного права ОСОБА_2 ; визнати винним в настанні дорожньо-транспортної пригоди 07.11.2015 року ОСОБА_1 , внаслідок якої ОСОБА_2 було завдано матеріальну шкоду; стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) суму невідшкодованої матеріальної шкоди у розмірі 6033 (шість тисяч тридцять три) гривень, 93 коп.; стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1536,80 гривень, в іншій частині позовних вимог відмовити. Узагальнені доводи осіб, що подали апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . При цьому посилаючись на те, що вини відповідача у настанні дорожньо-транспортної пригоди не встановлено, його дії у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП не перебувають. Зазначає, що суд першої інстанції, в порушення основних засад цивільного судочинства, в своєму рішенні вказав, що відповідач погодився з нереабілітуючими підставами закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Судом першої інстанції було безпідставно поновлено позивачу строки на звернення до суду із відповідним позовом, оскільки право на звернення до суду із відповідним позовом у позивача виникло в день скоєння ДТП. Апелянт також звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції жодним чином не було розглянуто та не надано правову оцінку його клопотанням про залишення позову без розгляду у зв`язку із спливом позовної давності. Судом першої інстанції також допущено: - порушення норм процесуального права, що виражено в дослідженні неналежних та недопустимих доказів; - порушення щодо обґрунтування суми завданих збитків; Судом першої інстанції залишено поза увагою пояснення відповідача стосовно того, що на перехресті вулиць Люстдорфська дорога та Левітана у м. Одеса, де 07.11.2015 року відбулось ДТП, організовано лівосторонній поворот із порушенням вимог Державних будівельних норм України В.2.3.-5-2001 зі змінами внесеними наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.07.2013 року №300. Апелянт наголошує на недостовірності висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи №14870/17-52/28843/18-52 від 19.12.2018 року. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.12.2020 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06.10.2020 року по цивільній справі за позовною заявою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи винною в настанні дорожньо-транспортної пригоди, стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.12.2020 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду у загальному порядку. Сторони до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялись. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1 з подальшими змінами, на усій території України з 12 березня установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період з 16 березня встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 20.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території м.Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинити розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Як встановлено у судовому засіданні, 07.11.2015 року на перехресті вулиць Люстдорфська дорога та Левітана в м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Mercedes» р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Smart» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. 11.01.2019 року постановою Приморського районного суду м. Одеси провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно відповідача ОСОБА_1 закрито у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення, встановленого ст. 38 КУпАП. 01.03.2019 року постановою Одеського апеляційного суду змінено постанову Приморського районного суду м.Одеси від 11.01.2019 року, а в мотивувальній частині постанови вказано, що з правового аналізу положень ст. 38 КУпАП вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність вини ОСОБА_1 в настанні дорожньо-транспортної пригоди 07.11.2015 року. Суд першої інстанції виходив з того, що провадження про притягнення відповідача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрито з нереабілітуючих підстав. З іншого ж боку, судом встановлено тривалий, понад три роки судовий розгляд протоколу про адміністративне правопорушення судами першої та апеляційної інстанції внаслідок проведення значної кількості (чотирьох) судових експертиз. При чому, судові рішення у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності ґрунтувались на експертному висновку, складеному 19.12.2018 року, тобто вже за межами загального строку позовної давності. Внаслідок наведеного, позивач ОСОБА_2 звернулась до відповідача ОСОБА_1 з цивільним позовом лише 31.01.2019 року. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо можливості поновлення позивачу строків позовної давності з огляду на наступне. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру") У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992 року). Застосовуючи наведені вище положення ЦК України щодо позовної давності, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принцип справедливості, добросовісності і розумності, з огляду на фактичні обставини справи, а саме, тривалий судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно відповідача ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність у позивача ОСОБА_2 поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності. В той же час, судом першої інстанції у своєму рішенні було викладено окремі невірні висновки. У своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про наявність вини ОСОБА_1 в настанні дорожньо-транспортної пригоди 07.11.2015 року. Колегія не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187,1188 ЦК України. Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені статтею 1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, вина у завданні шкоди, є обов`язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини. При цьому відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. Відповідно до ч. ч. 1, 3 статті 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (стаття 129 Конституції України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до постанови Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2019 року по справі №522/24915/15-п, провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення було закрито у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку накладення адміністративного стягнення. Згадане рішення суду, за своїм змістом не містить відомостей та висновків наявності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Постановою Одеського апеляційного суду від 01.03.2019 по справі №522/24915/15-п мотивувальну частину постанови Приморського районного суду м. Одеси від 11.01.2019 змінено та виключено з мотивувальної частини постанови посилання суду в контексті ст. 247 п. 7 КУпАП. В іншій частині постанова Приморського районного суду м. Одеси від 11.01.2019 змінена не була. Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15 травня 2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально - правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення). Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23 - рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні ( п. 4. 1 ). В рекомендації № R (9 1) 1 Комітету Міністрів ради Європи Державам - членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав - членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким, обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7). Отже, вбачається те, що судом першої та другої інстанцій, які розглядали справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди зі сторони ОСОБА_1 не встановлено. Водночас, зі змісту постанови Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 328/2750/18 вбачається, що системний аналіз положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Зі змісту рішення суду першої інстанції також вбачається, що під час розгляду справи, суд неповно оцінив докази і не встановив ступінь вини кожного з учасників ДТП, а також інші обставини, які мають істотне значення для відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП та як наслідок дійшов невірних висновків доведеності вини відповідача у згаданому ДТП, зокрема і причинний зв`язок між діями відповідача та завданою шкодою. Крім того, судом першої інстанції було досліджено питання вини ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, з чим не може погодитись колегія суду апеляційної інстанції. Зокрема, згідно положень ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення вчинення ДТП є адміністративним правопорушенням. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Виходячи зі змісту наведених норм, вбачається, що вина особи у вчинені ДТП встановлюється під час вирішення питання про притягнення її до адміністративної відповідальності. Суд першої інстанції беручи до уваги долучений позивачем до позовної заяви висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи № 14870/17-52/28843/18-52 від 19.12.2018 року не врахував невідповідність на схемі місця ДТП від 07.11.2015 р. розмірів взаєморозташування місць зіткнення і автомобілів, як вказано на схемі, суперечить об`єктивним обставинам події. Крім того, такого висновку дійшли експерти, відповідаючи на питання 9-12 проведеної експертизи від 19.12.2018 р. № 14870\17-52\28843\18-52. Зокрема, експерти зазначили, що наявні суперечності технічного характеру не дозволяють дослідити питання №9-12 в рамках версії водія автомобіля „Mersedes-Benz", д/н НОМЕР_4 , оскільки дослідження технічно неспроможних даних може привести до хибних висновків. Експерти, відповідаючи на питання №8 зазначили, що розташування транспортних засобів під час ДТП від 07.11.2015 р. на перехресті вулиць Люсдорфська дорога та вул. Левітана в м. Одеса неможливе з мотивів вказаних у висновку експертів Одеського НДІСЕ. Судом першої інстанції також було залишено поза увагою, що експертиза від 19.12.2018 р. № 14870\17-52\28843\18-52 проводилась на підставі малюнків у вигляді схем створених одним із учасників ДТП. Колегія суддів оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині застосування судом першої інстанції неналежних доказів, вважає такі доводи обґрунтованими та такими які відповідають діючому законодавству. Зокрема, 09.10.2019 до Київського районного суду м. Одеса з Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли витребувані судом копії Звіту про незалежну експертизу, затверджений Директором ТОВ «ДЕЛФИ ГРУПП» №24-11/1 від 14 грудня 2015 року по страховій справі №29288 та копії Розрахунків Моторного (транспортного) страхового бюро України від 07.02.2019, що підтверджують вартість автомобіля позивача у пошкодженому внаслідок ДТП стані по страховій справі №29288. З матеріалів судової справи вбачається, що копії згаданих вище витребуваних документів надійшли до суду першої інстанції без належного їх засвідчення. Згідно приписів ч.2 ст.95 ЦПК письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документу, подається засвідчений витяг з нього. Частиною 1 статті 78 ЦПК передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. У зв`язку з чим колегія суддів звертає увагу щодо недопустимості використання судом першої інстанції неналежних доказів та обґрунтування висновків чи розрахунків розміру завданих збитків. Водночас судом першої інстанції було здійснено розрахунки розміру завданих збитків позивачу, згідно яких, суд визначив повний розмір матеріальної шкоди 109993.10 грн., розмір регламентної виплати 50000 грн. та вартості автомобіля позивача у пошкодженому стані після ДТП 53959.17 грн, ґрунтуючись на підставі неналежних письмових доказів, зокрема на підставі Звіту про незалежну експертизу, затвердженого Директором ТОВ «ДЕЛФИ ГРУПП» №24-11/1 від 14 грудня 2015 року по страховій справі №29288 та копії Розрахунків Моторного (транспортного) страхового бюро України від 07.02.2019. При таких обставинах, колегія суддів дійшла висновку про необгрутованість розміру встановлених судом першої інстанції збитків завданих позивачу. Колегія суддів також критично ставиться до залишення без уваги судом першої інстанції проведення огляду замовником дослідження ООО УЄЦ «Експерт Сервіс Авто» транспортного засобу позивача Smart MC01 р/н НОМЕР_2 експертом в порушення вимог пункту 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 №142/5/2092 у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159 без виклику ОСОБА_1 під розписку, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату про дату, місце та час проведення огляду колісного транспортного засобу. Крім того судом першої інстанції залишено без уваги, що огляд пошкодженого автомобіля здійснювався ОСОБА_3 без належно засвідчених дорученням повноважень від власника. Судом під час розгляду справи не враховано безпідставне змінення коефіцієнту при визначені ринкової вартості транспортного засобу до ДТП до К = 1.0. з К = 1.03, що передбачено таблицею 3.2 додатку 3 згаданої вище Методики для ринку регіону обласних центрів, що в подальшому призвело до невірних розрахунків вартості пошкодженного транспортного засобу позивача. Отже, доводи апеляційної скарги підтверджуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства. Враховуючи наведене, при прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і дійшов хибних висновків, що є підставою для скасування цього судового рішення з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. За таких обставин, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу положень ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Київського районного суду с. Одеси від 06 жовтня 2020 року - скасувати. Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи винною в настанні дорожньо-транспортної пригоди, стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити у повному обсязі. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 05 лютого 2021 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: О. М. Таварткіладзе А. П. Заїкін