Постанова 4802 № 161/941/20

Справа № 161/941/20 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/203/21 Категорія: 36 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 лютого 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О.І., суддів - Карпук А.К., Шевчук Л.Я., секретар судового засідання - Концевич Я.О., з участю представника позивача - Запуговиченка О.В. , представника відповідача - ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача - Державного комунального підприємства «Луцьктепло» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2020 року, В С Т А Н О В И В : 17 січня 2020 року Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що являється виконавцем послуг з теплопостачання - централізованого опалення та постачання гарячої води у місті Луцьк та надає ці послуги у квартиру АДРЕСА_1 , у якій зареєстрована ОСОБА_2 (на даний час - ОСОБА_2 ), яка являється споживачем послуг, але своїх обов`язків по оплаті коштів за надані послуги не виконує, у результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню із застосуванням вимог ст.625 ЦК України щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних. З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути з відповідача на користь ДКП «Луцьктепло» заборгованість за надані послуги по теплопостачанню у розмірі 73611,42 грн., а також інфляційні нарахування у розмірі 21842,04 грн., три відсотки річних у розмірі 5828,33 грн. та судові витрати у справі. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДКП «Луцьктепло» заборгованість за надані послуги по теплопостачанню у розмірі 27672 грн. 12 коп., інфляційні нарахування у розмірі 2671 грн. 62 коп., три відсотки річних в сумі 1248 грн. 21 коп. та 1167 грн. 24 коп. судового збору. У решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині відмови у позові про стягнення з відповідача заборгованості за постачання гарячої води та ухвалити у цій частині нове судове рішення - про стягнення з відповідача заборгованості за постачання гарячої води у розмірі 22278,26 грн.. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 зазначає, що з 2016 року єдиним власником квартири являється її матір ОСОБА_5 , яка зверталася до позивача з приводу укладення договору. На її думку саме неправомірні дії позивача призвели до утворення заборгованості. Свідки підтвердили про її не проживання у квартирі. Просить в позові відмовити повністю. У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити. Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Будучи належним чином повідомлена про день та годину розгляду справи (через свого представника), відповідач у судове засідання не з`явилася і її неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, законність і обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду в частині відмови у позові про стягнення заборгованості за постачання гарячої води скасувати з таких підстав. Відмовляючи у позові про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання гарячої води, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у квартирі не проживає, що стверджується показами свідків, а тому з урахуванням строків позовної давності відсутні підстави для стягнення заявлених коштів. Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права. Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК). Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг. Відповідно до п.п.2, 6, 7, 10, 11, 13 ч.1 ст.1 Закону: 2) виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; 6) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; 7) кількісний показник комунальних послуг - кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством; 10) норми споживання комунальних послуг - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством; 11) плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) для відшкодування витрат виконавця, пов`язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, а у випадках, визначених цим Законом, також і витрати на обслуговування приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги у квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку; 13) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; Інші терміни в цьому Законі вживаються у значеннях, наведених у Цивільному кодексі України та інших законах України (ч.2 ст.1).. Судом встановлено, що відповідач зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.5). Із приєднаної до відзиву на апеляційну скаргу копії судового рішення, а також із витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що квартира АДРЕСА_1 з 07.09.2016 являється власністю ОСОБА_5 . Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог п.п.1, 5 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: 1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; 5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно з ч.ч.1, 3 статті 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. З розрахунку позивача вбачається, що за період з січня 2017 року по грудень 2019 року за постачання гарячої води у квартиру АДРЕСА_1 нарахована заборгованість у розмірі 22278,26 грн., інфляційні нарахування у розмірі 2057,37 грн. та 964,30 грн. - 3% річних (а.с.4, 71). У цьому ж розрахунку зазначено кількість проживаючих - 2 людини, а також зазначено про договір на послуги №12019 від 08.10.2018 (а.с.4, 71). Місцевий обчислювальний центр вказав про реєстрацію у квартирі двох осіб (а.с.5). Позивач, подаючи даний розрахунок заборгованості, не надав жодного належного, допустимого та достовірного доказу про підстави сплати нарахованої заборгованості відповідачем ОСОБА_2 , а не власником квартири - ОСОБА_5 , до якої позовних вимог не заявлено. Також не надано договору на послуги №12019 від 08.10.2018, який відповідно до вимог Закону міг бути укладеним лише з власником та лише з ним узгоджено усі умови щодо нарахування та оплати коштів за надані послуги щодо постачання гарячої води. Також не надано конкретизованого розрахунку нарахування заявленої до стягнення заборгованості по постачанню гарячої води, не зазначено, чи нарахування проводилися по показниках лічильника, чи квартира без лічильника, які параметри застосовано, заявлена сума нарахована за користування водою однієї чи двох людей. Зазначених доказів не надано і суду апеляційної інстанції. З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання гарячої води саме з цих обставин, а не тому, що відповідач ОСОБА_2 у квартирі не проживає. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову у стягненні заборгованості за постачання гарячої води зроблені без належного з`ясування обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду у цій частині і ухвалення нового судового рішення. Рішення суду в частині задоволення позову сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом і не переглядається. Посилання відповідачки ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу про відмову в позові у повному обсязі - відхиляються апеляційним судом, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону, так як відповідач апеляційної скарги на рішення суду не подавала. Згідно з ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, а саме, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача Державного комунального підприємства «Луцьктепло» задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2020 року в частині вимог про стягнення заборгованості за постачання гарячої води скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення. В позові Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за постачання гарячої води - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий - суддя Судді