Постанова 4818 № 645/3533/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2024 року м. Харків справа № 645/3533/23 провадження № 22-ц/818/2216/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів колегії Яцини В.Б , Пилипчук Н.П. учасники справи: позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» відповідачі ОСОБА_1 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року у складі судді Ульяніч І.В.,- ВСТАНОВИВ: У липні 2023 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом про з після уточнення якого просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за опалення та підігрів води з 01.12.2019 по 31.01.2022 р. у розмірі 33380,34 грн, а також відшкодувати судові витрати у справі у розмірі 2684,00 грн В обґрунтування позовних вимог зазначено, відповідачка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , користується послугами та є абонентом КП Харківські теплові мережі, однак не сплачує вартість цих послуг, що привело до утворення заборгованості. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП Харківські теплові мережі заборгованість за надані послуги опалення та підігріву холодної води за період з 03.12.2019 по 31.01.2022 року у розмірі 31758 грн. 35 коп та судовий збір у розмірі 978 грн. 45 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Рішення обґрунтовано тим, що відповідач належним чином зобов`язання щодо оплати комунальних послуг не виконала, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь КП "Харківські теплові мережі" заборгованості за оплату послуг з опалення та постачання гарячої води за період з 03.12.2019 року по 31.01.2022 року у розмірі 31758,35 грн. (33380,34-1621,99) з урахуванням не врахованих КП «ХТМ» сплат внесених ОСОБА_1 . Також, з урахуванням уточнених позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги заявлені в межах позовної давності, у зв`язку із чим заява відповідача щодо застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки позивачем строку позовної давності не пропущено. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги частково в сумі 18702,77 грн. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем при зверненні до суду у 2023 році пропущено строк позовної давності, тому нарахування заборгованості можливе з 2020 року.Посилання суду першої інстанції на карантинні обмеження не є вірним, оскільки позивачем не доведено чим саме форс-мажорні обставини стосуються саме них. Також позивачем не обгрунтована сума 258,96/279,66 грн. В квартирі жодна особа не зареєстрована, а тому нарахування на 1 особу є безпідставними. Разом з тим, ОСОБА_1 визнає заборгованість у сумі 18702,77 грн. У відзиві на апеляційну скаргу КП «Харківські теплові мережі» вважає зазначені відповідачем доводи не обґрунтованими та просить рішення суду залишити без змін. Посилається на те, що суд повно встановив обставини у справі та ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Щодо показників 258,96/279,66 грн це сума за сплату підігріву гарячої води в будинках без сушки для рушників та з сушкою для рушників. Згідно з проектною документацією будинок у якому знаходиться квартира апелянтки обладнана сушкою для рушників. Також, жодних документів, про тимчасове не проживання у квартирі Відповідачем не надавалося, а тому законних підстав для перерахунку заборгованості у Позивача не має. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2019, відповідач ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Отже, відповідач ОСОБА_1 як власником квартири з 03.12.2019 року зобов`язана сплачувати надані послуги. Згідно ст. 319, 322 ЦК України - власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Опалення та гаряче водопостачання будинку, в квартирі яка належить відповідачу, здійснюється позивачем централізовано. Даних про відмову відповідача від надання їй позивачем послуг опалення та підігріву води матеріали справи не містять. Згідно з уточненим розрахунку позивача, за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 року заборгованість відповідача по сплаті послуг централізованого опалення та підігріву води становить 33380 грн. 34 коп. Крім того, з розрахунку вбачається, що відповідачем 27.12.2019 здійснено оплату за надані послуги у розмірі 1621,99 грн та 01.2020 у розмірі 1426,92 грн. Сума у розмірі 1621,99 грн. позивачем була безпідставно зарахована за період 11.2019 року, коли відповідач не була власником квартири, та відповідно зазначена сума не була врахована позивачем в графу "сплачено за місяць з урахуванням періоду". КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875 від 24.06.2004 та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18). Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу Українивласник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію (стаття 151 Житлового кодексу України). Таким чином, обов`язковою до сплати незалежно від проживання є послуга з постачання тепла (опалення). Крім того, власники житла зобов`язані оплачувати й житлові послуги, тобто послуги з управління багатоквартирним будинком і прибудинковою територією. Тариф розраховується відповідно до загальної площі квартири. Таким чином, посилання апеляційної скарги на необгрунтованість нарахування заборгованості на 1 особу судова колегія не бере до уваги. Разом з тим, згідно із законом від 30.03.2020 №540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКдоповнено п.12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст. ст.257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У п.12 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українив редакції закону №540-IXперелічені всі статті цього кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину. Постановою КМУ від 11.03.2020 №211установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався. В останнє, Кабінет Міністрів України постановою від 23.12.2022 р. № 1423вніс зміни, зокрема, до Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.04.2023р. Таким чином, позовна давність для пред`явлення позовних вимог по даній справі станом на 12.03.2020 року (на момент встановлення карантину) не сплила, її перебіг зупинений до кінця дії карантину. Перебіг позовної давності щодо позовних вимог підприємства продовжується на строк дії карантину. Окрім того, законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту : «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки визначені статтями 257-259, 362,559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу продовжуються на строк його дії». Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на час розгляду справи. Також, КП «ХТМ» було змінено період за який воно просить стягнути заборгованість з 2015 на 2019 по 2024 роки, що з урахуванням п.12,19 «Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України знаходиться в межах позовної давності. Встановивши, що КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення у за адресою: АДРЕСА_1 суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості. З огляду на викладене, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню та з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за послуги теплопостачання за період 03.12.2019 по 31.01.2022 у розмірі 31758,35 грн. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів у справі. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК Українита Закону України «Про судовий збір»не вирішувалося. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 липня 2024 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді В.Б.Яцина Н.П. Пилипчук