Постанова 4807 № 333/7218/20

Дата документу 06.06.2022 Справа № 333/7218/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/7218/20 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/815/22 Варнавська Л.О. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Кухаря С.В. Онищенка Е.А. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, посилаючись на те, що Концерн «МТМ» являється виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. В період з 01 лютого 2014 року по 31 жовтня 2020 року Концерн «МТМ» надав відповідачам послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Проте відповідачі свої зобов`язання по оплаті наданих послуг не виконують, у зв`язку з чим унеможливлюють своєчасні розрахунки Концерном «МТМ» за спожитий природний газ, що в свою чергу ставить під загрозу безперервність надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Вказує, що сума заборгованості відповідачів за отримані послуги складає 50 212,55 грн. В добровільному порядку відповідачі заборгованість за житлово-комунальні послуги не сплачують. Посилаючись на зазначені обставини просив суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 лютого 2014 року по 31 жовтня 2020 року в розмірі 50 212,55 грн. та стягнути судові витрати по справі. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , заборгованість за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 лютого 2014 року по 31 жовтня 2020 року у розмірі 50 212,55 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» судовий збір у розмірі 2 102 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_1 ), про перегляд заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2021 року у цій справі задоволено. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2021 року скасовано. Розгляд справи призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2021 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 05 листопада 2017 року по 31 жовтня 2020 року в сумі 37 436 грн. 56 коп., в решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 1 567 грн. 04 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не в повній мірі дослідив обставини справи та надані докази. Вважає, що поза увагою суду залишилось, що її право власності на квартиру зареєстровано 05 листопада 2014 року, тому заборгованість з 01 лютого 2014 року утворилась не з її вини. Не перевірено достовірність і законність факту відкриття особового рахунку в квартирі на особу, яка не є власником квартири. Не враховано, що вона фактично позбавлена права користування квартирою, оскільки в квартирі зареєстрований та постійно проживає та користується послугами відповідач ОСОБА_2 - її колишній чоловік, який відмовляється звільнити квартиру та знятися з реєстрації у добровільному порядку. Тому саме відповідач ОСОБА_2 має бути належним відповідачем у даній справі, її вини в тому, що виникла заборгованість по оплаті комунальних послуг немає. Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким визнати належним відповідачем ОСОБА_2 та стягнути з нього заборгованість за надані комунальні послуги. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому представник ОСОБА_7 зазначає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене із дотриманням норм чинного законодавства. Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 як власник квартири зобов`язана вчиняти дії з утримання належного їй майна, в тому числі й щодо оплати спожитих комунальних послуг. Вислухавши доповідь судді, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Концерн «Міські теплові мережі», на підставі статуту, здійснює виробничо-технічну діяльність, спрямовану на виробництво теплової енергії, її розподілення для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше. Концерн «МТМ» надає послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ім`я відповідача ОСОБА_1 . За адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , від 14 травня 2016 року, прізвище ОСОБА_1 після державної реєстрації шлюбу змінено на ОСОБА_1 . Згідно з розрахунку, заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води становить 50 212,55 грн. Відповідачі в добровільному порядку заборгованість не сплачують. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання та наявність заборгованості по їх оплаті. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії і гарячої води, які регулюються Законами України «Про теплопостачання» і «Про житлово-комунальні послуги», Цивільного Кодексу України, а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до ст. 610, 611 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом. Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі ст.ст. 322, 360 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Вищий спеціалізований суд України в своїй ухвалі від 20 листопада 2013 року по справі № 6-29503св13 зазначив, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа (ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов`язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України). Матеріалами справи встановлено, що власником квартири у яку надаються комунальні послуги є відповідач ОСОБА_1 , натомість будь-яких доказів про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири матеріали справи не містять. Відповідно до ст.ст. 67, 68 ЖК України наймачі (власники) квартир зобов`язані щомісяця своєчасно вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Договір між сторонами про надання послуг не укладався, у зв`язку із ігноруванням даної пропозиції відповідачами, проте Концерн «МТМ» надавав відповідачам як споживачам за вказаною адресою послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідачі такі послуги прийняли, від їх отримання не відмовлялися. Фактичне надання цих послуг і відкриття особового рахунку на ім`я споживача слід вважати фактичним укладанням договору на умовах, передбачених Законом України «Про теплопостачання» та Правил. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_1 обов`язку по оплаті спожитих за адресою місцезнаходження належного їй майна комунальних послуг. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника в апеляційній скарзі на той факт, що фактично комунальними послугами користувались особи, які зареєстровані та проживають у вказаній квартирі, оскільки в рамках даної справи відсутні підстави для встановлення правової підстави їх проживання за вказаною адресою, а тому покладення обов`язку по утриманню майна на власника є законним та обґрунтованим. Разом з тим, частиною 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Однак, відповідно доч. 4 ст. 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен власник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від інших солідарних боржників їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Таким чином, доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що могли бути підставою для скасування рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2021 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справ, зазначений строк обчисляються з дня складання повного тексту постанови. Повна постанова складена 06 червня 2022 року. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко