Постанова 4807 № 334/1441/21

Дата документу 12.11.2021 Справа № 334/1441/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/1441/21 Провадження №22-ц/807/3379/21 Головуючий в 1-й інстанції Бредіхін Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В. суддів:Маловічко С.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Концерну «Міські теплові мережі», ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ткаченко Ольги Сергіївни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 26 липня 2021 року) у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення сум,- В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 65 336,95 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 2270 грн. Позов обґрунтований тим, що позивач Концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Відповідачі, в свою чергу, споживають вказані послуги за адресою: АДРЕСА_1 . Система опалення помешкання відповідачів є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання всього будинку, від`єднання якої є неможливим, як з юридичної точки зору, так і з технічної сторони. Послуга з централізованого опалення надавалась відповідачам в межах опалювального сезону, а послуга з централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) постійно, проте відповідачами не виконувався обов`язок по оплаті за надані комунальні послуги. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2021 року, позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) суму основного боргу у розмірі 46 119 (сорок шість тисяч сто дев`ятнадцять) гривень 30 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) судовий збір у розмірі 1602 (одна тисяча шістсот дві) гривні 32 копійки судового збору. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, Концерн «Міські теплові мережі» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що споживачами послуг позивача, є всі вказані за текстом позовної заяви відповідача, а тому суд першої інстанції дійшов хибних висновків з приводу стягнення заборгованості лише з ОСОБА_1 . Часткова оплата відповідачами заборгованості за спожиті послуги підтверджує визнання ними заборгованості і унеможливлює застосування строків позовної давності. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ткаченко Ольги Сергіївни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не доведено розмір заборгованості у заявленій до стягнення сумі. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є виконавцем послуг з виробництва та постачання теплової енергії для централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) у житловий будинок у якому розташована квартира, у якій зареєстрований відповідач. Між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 01.02.2016 року. За умовами якого позивач зобов`язався своєчасно надавати відповідачу відповідні послуги належної якості за адресою АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язався їх сплачувати у визначені договором порядку та строки. Позивач у період з 01.03.2014 року по 31.12.2020 року надав послуги загальною вартістю 88 658,91 грн. Вказані послуги частково сплачено та погашено за рахунок субсидії в сумі 23321,96 грн., згідно розрахунку заборгованості. Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтованими є вимоги позивача до відповідача із яким укладено договір, а саме ОСОБА_1 , оскільки інші відповідачі не є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , а доказів того, що між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладались договори або існують інші підстави для виникнення саме солідарного зобов`язання суду не надано. Враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмовити позивачу в задоволенні позову в частині вимог за період з березня 2014 року по березень 2018 року у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Споживач згідно ч.3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг. Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до п.1 Договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що укладений між позивачем та ОСОБА_1 , виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Статтею 19-1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії. Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до п.9 Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, платежі за послуги вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Таким чином, з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення. Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про застосування строків позовної давності до позовних вимог. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача - сплату коштів щомісячно та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового місячного платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення споживачем терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором, виконавець в свою чергу має право вимагати сплату прострочених щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи наведене, а також той факт, що позивач не надав беззаперечних доказів того, що оплачуючи надані послуги відповідачі знали їх конкретний розмір і при цьому проводили оплату боргу, а не платежу за місяць чи оплату на майбутнє, вимоги в частині стягнення з відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення за період з 01.03.2014 по 01.03.2018 не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Заборгованість, що утворилась за період з 01.03.2018 року по 01.12.2020 року включно, у розмірі 46119,30 грн. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 , так як вимоги в цій частині заявлені в межах строку позовної давності. Що стосується доводів апеляційної скарги Концерну «Міські теплові мережі» щодо необхідності солідарного стягнення заборгованості, то слід зазначити наступне. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. З урахуванням наведеного є слушними доводи апеляційної скарги Концерну «Міські теплові мережі» про те, що відсутність укладеного між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору не є підставою для відмови стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Між тим, беззаперечних доказів того, що вказані відповідачі є споживачами послуг, які надає позивач матеріали справи не містять, а тому суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 з приводу недоведеності розміру заборгованості та її необґрунтованості, то суд першої інтенції дійшов вірних висновків з приводу того, що відповідачем ОСОБА_1 не спростовано факту отримання послуг позивача та не надано доказів пред`явлення позивачу акту-претензії стосовно не надання або ж неналежного надання послуг, конртрозрахунку заборгованості, який би спростовував доводи позивача, не надано. Отже доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його зміни не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ткаченко Ольги Сергіївни залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 12 листопада 2021 року Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар Судді: С. В. Маловічко О. З. Поляков