Ухвала КАС ВС № 520/276/21

УХВАЛА 12 лютого 2021 року Київ справа №520/276/21 адміністративне провадження №П/9901/28/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Президента України (надалі також - Відповідач), в якому просила його зобов`язати особисто перевірити викладені факти порушення Конституції України державними посадовими особами та скасувати усі незаконні рішення, прийняті щодо ОСОБА_1 . Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року цю справу на підставі частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передано до Верховного Суду. Вирішуючи питання щодо можливості прийняття до провадження цього позову, суд враховує таке. Згідно з частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України передбачені статтею 266 КАС України. Статтею 266 КАС України, зокрема частиною першою цієї статті, встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат. З огляду на викладене, Верховний Суд як суд першої інстанції має повноваження щодо розгляду чітко визначеної категорії адміністративних справ. Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною п`ятою статті 125 Конституції України закріплено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Частина перша статті 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України). Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Отже, підставою для звернення до суду із позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. У свою чергу, законодавством визначено вичерпний перелік форм захисту прав позивачем. Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Пунктами 4-5 частини п`ятої статті 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. За правилами пунктів 9 -10 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача. У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним". Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Частиною третьою статті 266 КАС України визначено, що у разі відкриття провадження в адміністративних справах, визначених частиною другою цієї статті, щодо оскарження нормативно-правових актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, застосовуються правила, визначені статтями 264 та 265 цього Кодексу, з особливостями, визначеними цією статтею. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд звертає увагу на те, що порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. В обґрунтування ж позовних вимог ОСОБА_1 вказує фактично про незаконність рішень Головного управління ДФС у Харківській області про застосування штрафних санкцій від 6 травня 2015 року №000032 та №000033. Також наполягає на тому, що її тричі було притягнуто до відповідальності безпідставно, помилково та з порушенням законодавства. Так, Суд зазначає, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені тільки ті правові акти та/або дії чи бездіяльність Президента України, які виникли у правовідносинах, у яких він реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду. Слід звернути увагу, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України, а саме статтею 106, відповідно до якої Президент України: 1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; 2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; 4) приймає рішення про визнання іноземних держав; 5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; 6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; 7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією; 8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією; 9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п`ятнадцятий день після одержання такої пропозиції; 10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; 11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора; 12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; 13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України; 15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; 16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; 18) очолює Раду національної безпеки і оборони України; 19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; 20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; 21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; 22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України; 24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; 25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; 26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; 27) здійснює помилування; 28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; 29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України; 30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України; 31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Отже, звертаючись до суду з цим позовом, Позивач має навести, які правові наслідки безпосередньо для неї породжує поведінка Президента України як суб`єкта владних повноважень саме при здійсненні ним владних управлінських функцій щодо Позивача, адже захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких Відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника. Разом з тим, зміст позовної заяви не дає підстав вважати, що ОСОБА_1 навела обставини, які б підтвердили те, що її права, свободи та інтереси порушено Відповідачем при здійсненні ним владних управлінських функцій, перелік яких наведений, зокрема, у Конституції України. Так, у позовній заяві ОСОБА_1 фактично зазначає свою незгоду з винесеними Головним управлінням ДФС Харківської області рішеннями про застосування до неї фінансових санкцій за незаконне зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв та незаконну роздрібну торгівлю алкогольними напоями у вигляді штрафу. При цьому порядок оскарження рішень контролюючих органів визначено статтею 56 Податкового кодексу України. У прохальній частині позову ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Відповідача особисто перевірити викладені факти порушення Конституції України державними посадовими особами та скасувати усі незаконні рішення, прийняті щодо неї. Тобто, суть позовних вимог фактично зводиться до того, що Позивач вимагає зобов`язати Відповідача до вчинення певних дій, не конкретизуючи їх змісту, а також просить скасувати рішення, не розкриваючи які саме рішення, дії/бездіяльність Відповідача, визначені Конституцією України, є предметом оскарження у цій справі. За результатом аналізу поданої позовної заяви суд роз`яснює Позивачу, що зміст позову - це частина позову, яка, з одного боку, відображає вид судового захисту, а саме - звернену до суду вимогу Позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права; відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. З іншого боку, зміст позовних вимог складають матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, щодо яких суд повинен ухвалити рішення. При цьому обставинами, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги в межах цього позову, не можуть бути лише самі по собі посилання на протиправність дій інших суб`єктів владних повноважень, які не є предметом даного позову. Так, потребує обґрунтування підстава з урахуванням визначених Конституцією України повноважень Президента України щодо його зобов`язання не лише особисто перевірити викладені у скарзі від 27 жовтня 2020 року факти порушення Конституції України державними посадовими особами, а й скасування рішень, прийнятих щодо ОСОБА_1 . Суд звертає увагу на те, що відповідно пункту 2 частини четвертої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд за наслідками розгляду таких адміністративних справ може визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними й зобов`язати його вчинити певні дії. Також пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, виходячи з наведеного, зобов`язання суб`єктів владних повноважень вчинити певні дії є способом відновлення права особи, порушеного саме діями чи бездіяльністю таких осіб, які вона просить визнати протиправними. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду. З урахуванням наведеного, Позивачу слід привести позовну заяву у відповідність з процесуальним законодавством, а саме зазначити в чому полягає протиправність актів, дій чи бездіяльності Президента України у межах визначеної Конституцією України компетенції (та при виконанні яких саме владних управлінських функцій щодо Позивача), з огляду що, на думку Позивача, є підстави зобов`язання Відповідача вчинити певні дії. Також ОСОБА_1 необхідно зазначити та обґрунтувати й наявність визначених законодавством повноважень у Президента України щодо скасування рішень, про які йдеться в позовній заяві, та зазначити конкретні рішення (із зазначенням органу, що їх видав, дати та номера таких), які вона просить суд зобов`язати Відповідача скасувати. При цьому, повноваження Президента України визначені в статті 106 Конституції України, тому законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов`язків на Президента України. На цю обставину неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх Рішеннях (від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007). Так, як підтверджується доданою до позовної заяви не засвідченою копією "Скарги на дії посадових осіб уряду, ДФСУ та суддівського корпусу" від 27 жовтня 2020 року (аркуш 6), ОСОБА_1 зверталась до Президента України, втім матеріали, додані до позовної заяви, не містять доказів на підтвердження обставин щодо передачі цієї скарги Президентом України, як зазначила Позивач, некомпетентним особам. Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Частиною другою статті 94 КАС України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Крім того, згідно з частиною четвертою статті 94 КАС України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Проте, до позовної заяви Позивач додала копії письмових доказів згідно з наведеним у позовній заяві переліком додатків, які не засвідчені у порядку, встановленому чинним законодавством, а також, в порушення пункту 8 частини п`ятої статті 160 КАС України не зазначила щодо наявності у Позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позову. Відповідно до пункту одинадцятого частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження Позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Позивачем не дотримано вимог зазначеної вище норми, адже у позовній заяві та у доданих до неї додатках відсутнє письмове підтвердження щодо неподання іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Крім того, згідно з частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Крім того, у позові ОСОБА_1 заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Так, згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Аналогічні за змістом повноваження суду передбачено й частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Частиною другою цієї ж статті встановлено також, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, наведеними правовими нормами КАС України та Закону України "Про судовий збір" встановлено, що саме з огляду на майновий стан сторони суд має право відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, а також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Додатково у статті 8 Закону України "Про судовий збір" визначено умови для звільнення від сплати, розстрочення чи відстрочення сплати судового збору, в саме: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Отже, за наявності викладених умов, особа яка звертається до суду із відповідним клопотанням, повинна чітко зазначити підставу та навести доводи і подати належні докази на підтвердження майнового стану, який перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому чинним законодавством порядку і розмірі, з метою обґрунтування наявності підстав застосування щодо неї винятків, визначених Законом України "Про судовий збір" в частині сплати судового збору. Заявлене клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 мотивоване тим, що через викладені у позові обставини (провадження у стадії судової виконавчої служби) Позивач не має можливості сплатити судовий збір. Суд звертає увагу Позивача, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Отже, для вирішення питання звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору за даною нормою Позивачу слід надати докази, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу, зокрема, за 2020 рік. Так, підтвердженням матеріального становища особи можуть слугувати довідки про доходи (заробітну плату, пенсію, будь-який інший вид доходу або утримання). Проте, до позовної заяви Позивачем не додано жодних доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, який би перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому порядку та розмірі. З метою вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору Позивачем можуть бути подані, зокрема, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за увесь 2020 рік. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено у розмірі 2270 грн. Таким чином, за подання до суду позову з позовною вимогою немайнового характеру до сплати підлягає сума з розрахунку 908 грн (2270 грн * 0,4). Реквізити для сплати судового збору: УК у Печерському районі/Печерський район/22030102; код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП) номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102; Найменування податку, збору, платежу "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"; призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)". Отже, Позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі, обчисленому виходячи зі ставок, встановлених наведеними положеннями Закону та подати до Верховного Суду документ про сплату такого збору або надати належні докази про наявність підстав для звільнення від його сплати. Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Враховуючи викладене, зважаючи, що подана ОСОБА_1 позовна заява не відповідає наведеним вище вимогам законодавства, останню слід залишити без руху, надавши Позивачу строк для усунення встановлених судом недоліків. За правилами частини другої статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Отже, для усунення недоліків позовної заяви Позивачу необхідно: - надати письмове підтвердження про те, що Позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав; - привести позовну заяву у відповідність до вимог пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України щодо викладення змісту позовних вимог і обставин, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги до Президента України щодо порушення прав, свобод та інтересів Позивача під час здійснення владних (управлінських) функцій, перелік яких передбачений Конституцією України, з огляду на що, на думку Позивача, є підстави зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Також Позивачу необхідно зазначити та обґрунтувати й наявність визначених законодавством повноважень у Президента України щодо скасування рішень, про які йдеться в позовній заяві, та зазначити конкретні рішення (із зазначенням органу, що їх видав, дати та номера таких), які вона просить суд зобов`язати Відповідача скасувати; - надати оформлені відповідно до вимог статті 94 КАС України докази на підтвердження обставин допущення Відповідачем порушень закону під час здійснення владних управлінських функцій у правовідносинах із Позивачем; - привести позовну заяву у відповідність до пункту 8 частини п`ятої статті 160 КАС України із зазначенням щодо наявності у Позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; - надати відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за весь 2020 рік або документ про сплату судового збору. Роз`яснити Позивачу, що у разі не усунення цих недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України. При цьому повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України). Керуючись статтями 161, 169, 248, 266 КАС України, Суд У Х В А Л И В: Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху. Надати Позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Роз`яснити Позивачеві, що у разі неусунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя Н.Є. Блажівська