Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/7781/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7781/20 пров. № А/857/702/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Бруновської Н.В., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року, ухвалене суддею Лунь З.І. у м.Львові в порядку письмового провадження за правилами спрощеного прозовного провадження, у справі № 380/7781/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: 13 вересня 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо неналежного розгляду скарги від 06.09.2020 та непроведення перевірки фактів, викладених у скарзі, за обов`язкової участі скаржника з порушенням вимог Закону України «Про звернення громадян» та зобов`язати посадових осіб відповідача невідкладно розглянути по суті скаргу від 06.09.2020, провести належну перевірку за обов`язкової участі скаржника та надати вичерпну обґрунтовану відповідь. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Згідно доводів скаржника, судом першої інстанції залишено поза увагою, що в порушення ч.3 ст.15, п.6 ч.1 ст. 19 Закону України «Про звенення громадян» відповідачем не надано належно оформленої відповіді на його скаргу від 06.09.2020. Згідно з п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06.09.2020 позивач звернувся до Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області зі скаргою, в якій зазначено, що сусідка ОСОБА_2 та її співмешканець, які межують із його батьківською спадщиною в селі Йосипівка, обікрали-обірвали всі вишні та абрикоси. Крім того, зі змісту скарги слідує, що скаржником виявлено факт переміщення межі господарства сусідів із захопленням належної йому території. Просить вжити заходи реагування до сусудів та поновити його порушені права, як землекористувача. 10.09.2020 за вих.№336 відповідач, покликаючись на те, що скаржником заявлено про порушення, розгляд та прийняття рішення щодо яких не входить до повноважень Ожидівської сільської ради, з вказівкою про виконання вимог ст.7 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» переслав скаргу для розгляду Начальнику Буського ВП Кам`янка-Бузького ВП НП у Львівській області, скерувавши аналогічного листа позивачу для відома. Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 40 Конституції України кожна особа має право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно зі статтею 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Під зверненням громадян, відповідно до частини першої статті 3 цього Закону слід розуміти викладені в письмовій формі або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (частина 1 статті 5 Закону №393/96-ВР). За змістом частини першої статті 14 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. Положеннями статті 19 Закону №393/96-ВР встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Відповідно до статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Отже, відповідач як орган місцевого самоврядування зобов`язаний в термін не більше одного місяця об`єктивно, всебічно і вчасно розглянути звернення (скаргу) позивача в межах своєї компетенції, перевірити викладені в такому зверненні факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також в обов`язковому порядку у відповідні строки повідомити про наслідки розгляду звернення (скарги). З матеріалів справи слідує, що скарга позивача від 06.09.2020 фактично отримана відповідачем 08.09.2020 та 10.09.2020 (вих.336) Ожидівським сільським головою Шахом О.Ю. скаргу перенаправлено до Буського ВП Кам`янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області, одночасно надіславши примірник такого листа позивачу, тобто з дотриманням строку, визначеного статтею 20 Закону №393/96-ВР. Разом з тим, у поданій скарзі позивача порушено зокрема питання щодо збільшення, на переконання позивача, меж земельної ділянки громадянкою ОСОБА_3 та порушення правил добросусідства. Суд апеляційної інстанції зауважує, що правовідносини, пов`язані із розв`язанням розбіжностей, які випливають з порушення права власності та права користування земельною ділянкою, а також відводом або вилученням землі, що виникають між власниками землі та землекористувачами, іншими особами, органами місцевого самоврядування та державними органами, що здійснюють управління земельними ресурсами, є земельними спорами. Водночас, законодавцем розгляд та вирішення земельних спорів віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування, порядок розгляду таких визначено статтею 159 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно до положень якої земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви. Відповідно до частини 3 статті 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Частинами 2-4 статті 159 ЗК України встановлено, що земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення. У рішенні органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначається порядок його виконання. Згідно з положеннями статті 160 ЗК України сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його. Відповідно до частини 1 статті 103 ЗК України, якою визначено зміст добросусідства, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що з огляду на зміст питань, за вирішенням яких звертався позивач до відповідача, скарга позивача з зв`язку з порушенням його прав як землекористувача, підлягала розгляду та вирішенню в порядку, встановленому зазначеними вище нормами Земельного кодексу України, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правомірності дій відповідача при розгляді скарги позивача. Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. В межах спірних правовідносин ознаки пасивної поведінки відповідача щодо розгляду скарги позивача відсутні, оскільки відповідачем вживались заходи реагування - позивачу надіслано лист про скерування до Бузького ВП Кам`янка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області, однак, з врахуванням встановлених обставин у справі, відповідачем обрано невірний спосіб розгляду скарги позивача щодо заявленого порушення прав позивача як землекористувача, та об`єктивно, всебічно не перевірено вимоги скарги. Разом з тим, зміст листа вказує на те, що такий не звернений саме до позивача, а відтак погоджується із доводами скаржника, що згаданий лист не є належним чином оформленою відповіддю на скаргу ОСОБА_1 від 06.09.2020. Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до прийняття незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно до неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше. Наявність законних очікувань (яку в кожному окремому випадку встановлює Суд) є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficientlegalbasis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві, Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду. Крім того, суд зазначає, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон України «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому зазначають заходи, вжиті в межах компетенції відповідного органу для захисту конституційних прав громадян. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідачем не спростовано наведених позивачем доводів в обгрунтування заявлених в адмістративному позові вимог. З огляду на встановлені обставини справи, приписи вимог статті 159 ЗК України, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не вжив усіх належних заходів щодо розгляду постановлених у скарзі питань, а саме не створив комісію та не повідомив завчасно про час і місце розгляду спору, чим допустив бездіяльність, а тому з метою дотримання закріпленого статтею 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, забезпечення ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача розглянути скаргу ОСОБА_1 від 06.09.2020 у визначеному законом порядку та проінформувати про результати її розгляду скаржника. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі №380/7781/20 - скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 06.09.2020. Зобов`язати Ожидівську сільську раду Буського району Львівської області розглянути скаргу ОСОБА_1 від 06.09.2020 у визначеному законом порядку та надати скаржнику відповідь за наслідками її розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний