Постанова 4803 № 202/5621/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/113/21 Справа № 202/5621/18 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С. Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат по сплаті комунальних платежів та поліпшення квартири,- ВСТАНОВИЛА: В вересні 2018 року до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат по сплаті комунальних платежів та поліпшення квартири. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат по сплаті комунальних платежів та поліпшення квартири - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2009 року, яке набрало чинності, розподілено сумісно нажите майно, зокрема, виділено ОСОБА_2 Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 ; виділено ОСОБА_1 Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 ) (а.с. 10-13). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2019 року власником квартири АДРЕСА_1 являється ОСОБА_2 (а.с. 78-79). Приписами ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, як це визначено ч. 1 ст. 182 ЦК України та положеннями ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, за змістом ст. 317 ЦК України. Приписами ч. 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, відповідно до ст. 322 ЦК України. Так, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (ст.360 ЦК України). З наведеної норми вбачається, що в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у чому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України. Позивачем, як співвласником спірної квартири самостійно здійснюється оплата комунальних послуг, вартість яких за період з січня 2015 року по січень 2018 року склала 22 320,89 грн., понесено витрати на заміну вікон та їх обробку у розмірі 9 500 грн., замінено вхідні двері, вартість яких становить 2200,00 грн., встановлено лічильники на суму 300 грн. Як, вбачається з матеріалів справи, а саме квитанцій щодо оплати житлово-комунальних послуг, вбачається, що платником частини послуг зазначено відповідача ОСОБА_2 (а.с.18-34). Окрім цього , позивач вважає себе співвласником спірної квартири на підставі рішення суду, але в свою чергу не зареєструвала за собою право власності на квартиру. В той же час згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.03.2019 року єдиним власником квартири АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_2 . За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими й достатніми доказами, щодо обов`язку відповідача, як співвласника відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, оскільки саме право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позову та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Доводи апеляційної скарги, щодо реєстрації права власності на майно та те, що право оформлювати дане майно є волевиявлення власника, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством передбачено порядок реєстрації права власності на майно та позивачка мала можливість оформити право власності на квартиру ще у 2009 році, відповідно до рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 листопада 2009 року. Наданий від 03 квітня 2020 року витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 лютого 2020 року про реєстрацію Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки апеляційним судом переглядається рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги й надані докази не були предметом розгляду судом першої інстанції та позивачем заявлено вимоги щодо стягнення витрат по сплаті комунальних платежів та поліпшення квартири за період з 2015 рік по 2019 рік. Окрім, цього колегія суддів наголошує, що позивачка мала право реєстрації на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 ще з 2009 року, але своїм правом скористалася лише у 2020 році, після ухвалення судом першої інстанції рішення по справі. Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова