Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/8605/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4158/23 Справа № 202/8605/22 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О.М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення заробітної плати,- ВСТАНОВИЛА: В листопаді 2022 року до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення заробітної плати. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що з 01.01.2021 року перебувала на посаді головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Новогродівської міської ради, на підставі наказу № 47-к/тр від 31.12.2020 року. 24.02.2022 року російська федерація здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, зокрема Донецьку область та почала військові дії. Голова Донецької військової адміністрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 закликали усіх мешканців тимчасово виїхати з території області та Новогродівської громади у зв`язку з бойовими діями на території Донецької області і прямою загрозою життю і здоров`ю мешканців громади. Позивачем було подано відповідачу заяву про надання їй щорічної основної відпустки до 14 квітня 2022 року. Вона із своєю родиною з метою збереження життя та здоров`я була вимушена переселитися до м. Дніпро, де мешкає досі. Після закінчення щорічної відпустки, відповідачем не було визначено подальші трудові відносини та виконання посадових обов`язків, будь з якими наказами або розпорядженнями відповідач позивача не ознайомлював. 10.05.2022 року ОСОБА_1 на електронну пошту відповідачу надіслала заяву в якій пояснила підстави для прийняття рішення щодо визнання факту відсутності на робочому місці як простій пов`язаний з загрозою життю не з вини працівника. 07.10.2022 року Позивач надіслала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України. 18.10.2022 року від відповідача надійшов лист від 17.10.2022 року № 01-42/111 в якому зазначено, що не вбачається підстав для прийняття рішення про звільнення з посади головного спеціаліста бюджетного відділу згідно ч. 3 ст. 38 КзпП. Враховуючи наведене, Позивач просила стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати (середнього заробітку за час простою) за період з 14.04.2022 року по 31 жовтня 2022 року включно у сумі 84338.06 грн. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення заробітної плати - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року просить рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року у справі № 202/8605/22 - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким стягнути з фінансового управління Новогродівської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 14 квітня 2022 по день ухвалення судового рішення у сумі 639,61 грн. за кожен робочий день. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу № 47-к/тр від 31.12.2020 року ОСОБА_1 з 01.01.2021 року займає посаду головний спеціаліст бюджетного відділу фінансового управління Новогродівської міської ради. Вказана обставина також підтверджена копією трудової книжки НОМЕР_1 та сторонами не оспорювалась. 24.02.2022 року російська федерація здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, зокрема Донецьку область та почала військові дії. Голова Донецької військової адміністрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 закликали усіх мешканців тимчасово виїхати з території області та Новогродівської громади у зв`язку з бойовими діями на території Донецької області і прямою загрозою життю і здоров`ю мешканців громади. Позивачем було подано відповідачу заяву про надання їй щорічної основної відпустки до 14 квітня 2022 року. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, змінами внесеними указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом № 2212-IX від 21.04.2022, змінами внесеними указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом № 2263-IX від 22.05.2022, змінами внесеними указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом № 2500-IX від 15.08.2022, змінами внесеними указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом № 2738-IX від 16.11.2022) з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року продовжено строком на 90 діб. Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Згідно Довідки від 06.06.2022 №1202-5001709450/13163 про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стала на облік за фактичним перебуванням у АДРЕСА_1 . Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно з статтею 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів. Наведене узгоджується із висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 210/5853/16-ц (провадження № 61-46703св18). Згідно з ч.1-4 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується. Відповідно до табеля обліку робочого часу Відповідача з 01.04.2022 року по 31.10.2022 року, простій на підприємстві не оголошувався, підприємство роботу не призупиняло. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим позивачем доказам, врахувавши наведені вище норми права, дійшов висновку про те, що простій на підприємстві не оголошувався, підприємство роботу не призупиняло. Тобто, позивач не довів, що він не виконував свою роботу у зв`язку з простоєм підприємства не з його вини, що є його процесуальним обов`язком. Оголошення простою з боку робітника чинним законодавством не передбачено. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31.10.2018 у справі № 423/2033/16-ц. Таким чином суд першої інстанції, прийшов до правильного висновку, що вимога щодо визнання доведеним факт перебування ОСОБА_1 з 14.04.2022 у простої пов`язаному з загрозою для її життя та здоров`я задоволенню не підлягає. За змістом статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника. Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР. Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Із системного аналізу наведених норм вбачається, що заробітна плата виплачується за фактично виконану працівником роботу при виконанні працівником своїх трудових обов`язків, а сам по собі факт існування укладеного між сторонами трудового договору не наділяє працівника правом на отримання заробітної плати, він лише передбачає можливість виконувати роботу, визначену цією угодою, і як наслідок отримувати винагороду. Згідно табелю обліку робочого часу фінансового управління Новогродівської міської ради з 14.04.2022 р. щодо ОСОБА_1 зазначена відмітка НЗ (Нез`ясовані причини). Позивачем не виконувалась робота з 14.04.2022 року, що сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечувалось. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з урахуванням відсутності рішень Відповідача за вказаний період про оголошення простою установи, або конкретно ОСОБА_1 , а також того факту, що ОСОБА_1 у вказаний період не виконувала свої посадові обов`язки позовна вимога про стягнення суми заборгованість з заробітної плати (середнього заробітку за час простою) за період з 14 квітня 2022 року по 31 жовтня 2022 року включно у сумі 84338.06 грн. також не підлягає задоволенню. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки позивачем не доведено факту оголошення відповідачем простою установи або конкретно позивачу по справі, а тому вимоги про стягнення середнього заробітку за час простою задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги, що позивач та інші працівники відповідача мешкали певний період у м.Калуші, а тому перебували в простої й мають право на стягнення середнього заробітку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки тимчасове перебування деяких працівників установи за межами м. Новогродівки не свідчить про простій самої установи. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Надані апелянтом докази, а саме рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до фінансового управління Новогродівської міської ради про розірвання трудового договору, не можуть бути взяті до уваги суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 367 ЦПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Верховний Суд наголосив на вже існуючій правовій позиції відносно того, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції (висновок ВС у постанові від 01.07.2021 у справі № 46/603). Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова