Постанова 4855 № 320/5490/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5490/20 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання відмов протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області в якому просила: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у переведенні її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 27 квітня 2020 року перевести її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника та з вказаної дати виплачувати їй пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці померлого годувальника ОСОБА_2 , з урахуванням фактично виплачених сум пенсії за віком; - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у виплаті їй допомоги на поховання пенсіонера; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити їй допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці, яке отримував на момент смерті ОСОБА_2 . Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 50% від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та у виплаті допомоги на поховання. Рішенням Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника стало залежним від місця роботи та посади годувальника, що призвело до ситуації, в якій позивач виявилась позбавленою права на належну пенсію по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальнику було призначено довічне грошове утримання згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів». На думку апелянта, пенсія за віком та довічне грошове утримання мають однакову правову природу, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог. У додаткових поясненнях до апеляційної скарги позивачем вказано, що вона має право на призначення пенсії по втраті годувальника згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з судовою практикою, визначеною постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020 у справі №120/3303/19-а, та постановах Верховного Суду, зокрема у справі №591/1230/17 від 27.01.2021. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що питання пенсійного забезпечення членів сім`ї, в тому у випадку втрати годувальника ні Законом України «Про статус суддів», ні Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена. У даному випадку, довічне грошове утримання не є видом пенсії у розумінні норм діючого законодавства. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 14 січня 2005 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 17.11.1974. У свою чергу, ОСОБА_2 працював на посаді судді Володарського районного суду Київської області, та отримував довічне грошове утримання судді у відставці. Разом з тим, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 31.03.2020. У квітні 2020 року позивач звернулась до Володарського сектору обслуговування громадян Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Київській області із заявою, в якій просила: - виплатити допомогу на поховання померлого чоловіка - судді у відставці ОСОБА_2 в розмірі двомісячної суми довічного грошового утримання, - перевести позивача з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 27.04.2020 у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання її чоловіка - судді у відставці ОСОБА_2 . Листом від 08.05.2020 №2212-4314/Ю-02/8-1000/20 Володарський сектор обслуговування громадян Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду у Київській області повідомив позивача про те, що право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено, а визначена можливість призначення пенсії відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, проінформовано, що заявниця має право на отримання пенсії у зв`язку з витратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також повідомлено про відсутність підстав для виплати допомоги на поховання померлого судді у відставці, оскільки він перебував на обліку як одержувач довічного грошового утримання. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Крім того, оскільки для осіб, які здійснили поховання суддів та суддів у відставці встановлено інший порядок виплати допомоги на поховання ніж той, що визначений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому позовні вимоги у цій частині є також необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. Відповідно до частини першої ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. За правилами частини першої ст.10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. У відповідності до частини першої ст.36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому, дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Частиною третьої вказаної статті передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. За правилами частини першої статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. З вказаних норм вбачається, що члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, мають право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. При цьому, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону №1058-IV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника. Так, згідно статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. У той же час, відповідно до частини першої статті 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Згідно частини другої цієї ж статті суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія. Як свідчать матеріали справи, 24.04.2020 позивачка звернулася до Володарського сектору обслуговування громадян Сквирського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Київській області із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 відсотків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Разом з тим, питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано ні Законом України «Про статус суддів», ні Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). У даному випадку, довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон «Про судоустрій і статус суддів», при цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді. Так, Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частини першої статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016, рішення від 20.03.2002 у справі № 5-рп/2002, від 01.12.2004 у справі №19-рп/2004, від 11.10.2005 у справі № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 у справі № 3-рп/2013). У рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу. Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2019 року у справі №667/1568/16, від 15 січня 2020 року у справі №592/7939/16-а та від 09 жовтня 2020 року у справі №592/4761/17. З огляду на наведені правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність відмови Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. При цьому, слід звернути увагу на те, що позивач має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується листом Управління обслуговування громадян Володарського сектору обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №2212-4314/Ю-02/8-1000/20 від 08.05.2020. Стосовно позовних вимог про виплату допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини справи. Згідно зі статтею 53 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. При цьому, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено норми, що регулюють питання забезпечення діяльності судів, гарантують компенсацію витрат на поховання та увічнення пам`яті суддів, у тому числі суддів у відставці. Так, відповідно до частини сьомої ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», головні розпорядники коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів забезпечують здійснення судами видатків на поховання та увічнення пам`яті суддів, у тому числі суддів у відставці, у межах видатків, передбачених для судів у державному бюджеті на відповідний рік. У свою чергу, механізм компенсації витрат на поховання та увічнення пам`яті суддів, у тому числі суддів у відставці, визначено Порядком, затвердженим рішенням Ради суддів України №62 від 16.09.2016 (далі - Порядок). Зокрема, пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку передбачено, що витрати на поховання та увічнення пам`яті суддів та суддів у відставці можуть здійснюватися безпосередньо судом чи відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України щодо місцевих судів або компенсуватися виконавцю волевиявлення померлого. Відповідно до пункту 5 Розділу ІІІ Порядку, якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання може здійснюватися чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого. Для здійснення компенсації особа, яка здійснила поховання, надає заяву про компенсацію понесених витрат та доданих до неї оригіналів документів, згідно з якими було проведено оплату послуг, визначених у розділі II цього Порядку (п. 6 Розділу ІІІ Порядку). Нормами пункту 7 Розділу IV Порядку встановлено, що компенсація здійснюється в межах бюджетних асигнувань відповідного суду. Зазначені положення кореспондуються з нормами пункту 7 статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, для осіб, які здійснили поховання суддів та суддів у відставці встановлено інший порядок виплати допомоги на поховання ніж той, що визначений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому посилання апелянта на статтю 53 вказаного Закону є необґрунтованим. При цьому, колегія суддів враховує, що до 20 березня 2017 року Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008 передбачав можливість виплати органом Пенсійного фонду України допомоги на поховання особи, яка одержувала щомісячне довічне утримання, у розмірі двомісячного щомісячного довічного утримання, яке склалося на момент смерті (п.п. 4.10-4.13 Розділу ІV Порядку). Однак, Постановою правління Пенсійного фонду України №5-1 від 20.03.2017 до зазначеного порядку були внесені зміни шляхом виключення п.п.4.10-4.13 Розділу ІV. Оскільки законодавцем для осіб, які здійснили поховання та увічнення пам`яті суддів та суддів у відставці, встановлено інші соціальні гарантії, ніж ті, що передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для пенсіонерів, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Головного управління пенсійного фонду України у Київській області у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання у двомісячному розмірі довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі смертю її чоловіка є правомірною. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук