Постанова 4855 № 640/17775/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17775/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Файдюка В.В., Черпіцької Л.Т., секретаря Суркової Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ у м. Києві) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що має право на призначення пенсії по втраті годувальника, однак, відповідачем протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії з посиланням на ненадання доказів та підтвердження факту перебування на утриманні померлого чоловіка. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року в задоволенні позову відмолено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що неприйняття судом документів на підтвердження факту проживання разом з померлим чоловіком, які видані комунальним підприємством Луганської Народної Республіки, порушує загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує на тому, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні, з таких підстав. Судом установлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV). 20 серпня 2019 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до вимог Закону України №1058-IV. Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 22 серпня 2019 року позивачу відмовлено в переведенні на пенсію по втраті годувальника згідно із Законом України №1058-IV, оскільки не надано довідку про перебування на утриманні померлого годувальника. Уважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем разом із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника згідно із Законом України №1058-IV не було надано документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника, а саме довідки про спільне проживання. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав. Основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел є Закон України №1058-IV. Відповідно до положень статті 9 цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника закріплені у статті 36 Закону України №1058-IV. Частиною 1 наведеної правової норми закріплено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону. Члени сім`ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України №1058-IV. Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, територіальним органом Пенсійного фонду України не заперечено право позивача на перехід з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Єдиною підставою для відмови у переведенні з одного виду пенсії на інший відповідачем визначено відсутність довідки про перебування на утриманні померлого годувальника. Відповідно до пункта 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі Порядок) до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Також до заяви додаються такі документи, як, зокрема, документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника. Відповідно до пункта 2.11 Порядка, за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім`ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Проте, позивачем до заяви про переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника не було надано документів, які б підтверджували факт перебування її на утриманні померлого чоловіка, а саме, довідки про їх спільне проживання, яку позивач надала лише під час слухання справи судом першої інстанції. У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність порушень з боку відповідача прав та законних інтересів позивача. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду шляхом виключення з мотивувальної частини висновку про те, що надані позивачем суду копії довідок про фактичне проживання з померлим чоловіком, які видані комунальним підприємством Луганської Народної Республіки, є неналежними доказами перебування позивача на утриманні останнього, позаяк такі видані органами так званої ЛНР. Як вірно наголошує позивач, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Однак, суд першої інстанції не врахував наведені загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини. У свою чергу, відповідні висновки суду не вплинули на правильність прийнятого по суті спору рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення місцевого суду шляхом виключення з його мотивувальної частини відповідного висновку. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року змінити. Виключити з мотивувальної частини рішення висновок про те, що надані ОСОБА_1 копії довідок про фактичне проживання з померлою особою на день його смерті, видані комунальним підприємством Луганської Народної Республіки, є неналежними доказами її перебування на утриманні померлого чоловіка. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді В.В. Файдюк Л.Т. Черпіцька