Постанова 4818 № 639/3327/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/3327/18 Головуючий суддя І інстанції Єрмоленко В. Б. Провадження № 22-ц/818/280/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Єрмоленко В.Б., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У червні 2018 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 13.05.2013, у зв`язку з невиконанням з її сторони умов кредитного договору. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 15000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між позичальником та Банком договір про надання банківських послуг. В результаті невиконання умов кредитного договору з боку відповідача, станом на 23.05.2018 існує заборгованість 34 253,17 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12735,91 грн, заборгованості за відсотками в сумі 5105,78 грн, заборгованості за пенею у розмірі 14 304,19 грн, штрафів в сумі 500 грн (фіксована частина) та 1607,29 грн (процентна складова). Посилаючись на вимоги ст.ст. 526, 530, 610, 617, 638, 642 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідачу зазначену заборгованість за договором, а також понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1762 грн. Відповідач з позовом не погодилась та просила застосувати до позовних вимог спеціальний строк позовної давності в один рік. Як вказує відповідач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення пені позивач пропустив строк позовної давності, оскільки він закінчився 12.04.2018. Крім того, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг» не містять підпису позичальника, тому не можна вважати їх частиною кредитного договору, укладеного між сторонами 18.02.2011 шляхом підписання заяви-анкети. Банк не дотримався вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження саме тих умов, про які вважав узгодженими банк при наданні картки. Вважає також, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів факту видачі ОСОБА_1 кредиту у розмірі 15000 грн (а. с. 85-88). Окремо позивачем подана заява про застосування строку позовної давності, яка мотивована тим, що позивач звернувся до суду за захистом своїх нібито порушених прав в частині стягнення пені за прострочення кредиту вже після спливу передбаченого ст. 258 ЦК України строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині (стягнення пені) (а. с. 89-90). У письмових поясненнях ОСОБА_1 звертає увагу на те, що матеріали справи не містять підтверджень підписання позивачем саме тих «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою», «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті та приєднані до матеріалів справи, з нею не погоджувались умови оплати та розмір відсотків за користування кредитними коштами, порядок їх збільшення, види штрафних санкцій за порушення зобов`язань, в анкеті не встановлена сума кредитного ліміту, не вказано типу кредитної картки, що була отримана відповідачем. Позивачем направлена відповідь на відзив, де стверджено, що підписавши заяву відповідач ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку та приєдналась до умов. Зміст кредитного договору зафіксовано в заяві, Умовах та Правилах та Тарифам, отже між Банком та позичальником укладено договір у письмовій формі та між сторонами здійсненні всі дії для придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 УК вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступає Заява, Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, з якими ознайомлений позичальник, про що свідчить підпис у заяві. Банк забезпечив можливість доступу позичальника до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема за допомогою картки та фінансового телефону, на який приходить динамічний (змінюваний) ОТП-пароль. Відповідно до виписки по рахунку відповідач активно використовувала кредитний рахунок, починаючи з 14.05.2013, а саме розраховувалась у торговельній мережі, знімала готівку у банкоматах, поповнювала кредитний рахунок. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, отже строк перевипущеної картки становить 11.2020. Позивач вказує, що звернувся до суду з позовом 22.06.2018, отже до сплину строку позовної давності (а. с. 107-121). Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 травня 2020 року частково задоволено позов АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 13.05.2013 в сумі 12735 (дванадцять тисяч сімсот тридцять п`ять) грн 91 коп. В іншій частині в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. Не погоджуючись з рішенням районного суду, АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі просить скасувати вказане рішення в частині відмови суду у стягненні частини тіла, процентів та неустойки, оскільки вважає, що воно в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. В обґрунтування скарги зазначено, що навіть звичайний рівень освіти та правової обізнаності пересічного споживача банківських послуг у повній мірі дозволяє повнолітній особі, тобто особі, яка має повний об`єм цивільної дієздатності, належним чином усвідомлювати значення своїх дій та розуміти, що банк (як фінансова установа) не надає послуг безоплатного користування належними йому коштами. Вказано, що надані до суду Уми та Правила надання банківських послуг, до яких приєднався Відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження свідчить про укладення договору кредиту. Відповідач не звертався до Банку задля розірвання договору, погодився з його умовами та прийняв їх до виконання, адже протягом тривалого часу користувався кредитною карткою та частково погашав заборгованість. Банк вважає, що у цій справі підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 205/2825/18. Зазначив, що стягнення відсотків з відповідача передбачене ст. 1046 та ст. 1048 ЦК України. Відповідач надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Вказала, що матеріали справи не містять підтвердження, що саме з тими Умовами, що надані разом з позовом Відповідач та був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету. Послалась на те, що в анкеті- заяві від 13.05.2013 відсутня позначка про те, що вона ознайомилася з Тарифами і основними умовами обслуговування і кредитування та отримала їх. Вказане ще підтверджує висновки суду, що з Умовами, Правилами та Тарифами ОСОБА_1 не була ознайомлена, копії вказаних документів не отримувала. Зазначила, що заборгованість по процентам позивачем розраховано з урахуванням початкової процентної ставки в розмірі 30,00 % з 13.05.2013 по 19.08.2014; 34,8 % з 01.09.2014 по 31.03.2015; 43,2 % з 01.04.2015 по 31.05.2015; 3,6 % з 01.06.2015 по 26.06.2015; 0,00 % з 01.08.2015 по 31.03.2017; 3,6 % з 02.04.2017 по 23.05.2018 процентна ставка також постійно змінювалась Банком. Тобто базова процентна ставка позивачем постійно змінювалася в односторонньому порядку. Вказала, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що Банк надсилав повідомлення позичальнику про зміну процентної ставки з дотриманням процедури направлення такого сповіщення. Зауважила, що як вбачається з доданого до позову Витягу з Тарифів в ньому вказано, що з 01.09.2014 змінено процентну ставку по кредитним карткам «Універсальна», «Універсальна Голд», з 01.04.2015 змінено тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна Голд»: розмір процентної ставки, пені тощо. Отже, при укладенні договору 13.05.2013 діяла інша редакція Тарифів, тому наданий документ не може бути належним та достовірним доказом в розумінні ст.ст. 77, 79 ЦПК України. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З огляду на те, що банком рішення суду оскаржене лише в частині відмови у стягненні сум, то в іншій частині рішення районного суду не переглядається відповідно до норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України, за якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 13.05.2013 між Публічним Акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15000,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк надав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. За доданим до позовної заяви розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23.05.2018 становить 34 253,17 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту 12735,91 грн, заборгованості за процентами за користування кредитними коштами 5105,78 грн, заборгованості за нарахованою пенею- 14 304,19 грн, штрафу 500 грн (фіксована частина) та 1607,29 грн (процентна складова). При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України (договір приєднання), згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Застосування конструкції договору приєднання та його умови розроблює АТ КБ «ПриватБанк». У заяві позичальника від 13 травня 2013 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Заява не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.05.2013, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться інші умови. Витяг не підписаний відповідачем та не зрозуміло, який тип картки з перелічених видано позивачу. В анкеті-заяві також не зазначено яку картку виявила бажання отримати ОСОБА_1 . При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Як вбачається з доданого до позову Витягу з Тарифів в ньому вказано, що з 01.09.2014 змінено процентну ставку по кредитним карткам «Універсальна», «Універсальна Голд», з 01.04. 2015 змінено тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна Голд»: розмір процентної ставки, пені тощо. Отже, при укладенні договору з ОСОБА_1 13.05.2013 діяла інша редакція Тарифів, тому наданий документ не може бути належним та достовірним доказом в розумінні ст.ст. 77, 79 ЦПК України. Як випливає з розрахунку, з 02.04.2017 по 12.04.2017 ОСОБА_1 отримано (знято) кредитних коштів в сумі 14985,91 грн, повернуто 01.06.2017 800 грн, 03.08.2017 1450 грн, залишок у розмірі 12735,91 грн дотепер не внесено на рахунок позивача. Зазначені докази спростовують доводи представника відповідача про те, що позивачем не доведено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що відповідачем фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний Банк «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважав обґрунтованими вимоги банку в частині виконання боржником обов`язку з повернення отриманої суми коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту, тому стягнув з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 12735,91 грн. В іншій частині суд вважав позов необґрунтованим та недоведеним, тому відмовив у стягненні відсотків та штрафів. Суд обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки позивач не надав до суду належних і допустимих доказів, що сторони при укладенні договору досягли згоди саме про той розмір процентів, пені та штрафів, які зазначені у наданих на підтвердження позову доказів, на яких саме умовах був укладений договір приєднання позивач належним чином не довів. Так, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з наведеною у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. З матеріалів справи вбачається, що 13.05.2013 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодився, що заява, разом із пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. При цьому згадана Анкета-заява не містить обов`язку позичальника сплачувати певні проценти за користування кредитом та неустойку у разі порушення своїх зобов`язань. Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який не підписаний позичальником, та ксерокопію паспорту на ім`я ОСОБА_1 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. При цьому згадана презумпція відповідно до конституційного принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, діє лише при доведеності позивачем факту укладення договору на певний умовах. Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Той факт, що відповідач фактично користувався грошовими коштами не можна вважати достатнім доказом укладення договору кредиту, оскільки у даному випадку згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України саме на Банк покладено тягар доведення факту та умов укладення договору, на підставі якого був заявлений позов. І лише при доведеності цих обставин у відповідача виникає процесуальний обов`язок їх спростування, що відповідає принципу рівності сторін, ч. 2 ст. 12 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, ч. 6 ст. 81 ЦПК України Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України не можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Виходячи зі змісту поняття публічності норми ст.ст. 633, 634 ЦК України можуть застосовуватися лише якщо умови цього договору реально доступні невизначеному колу осіб. Роздруківка із сайту позивача в мережі Інтернет не може виступати належним доказом, оскільки таку публікацію не можна вважати загально доступною, а цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Матеріали справи не містять належних підтверджень, що позичальник при підписанні Анкети-заяви, мала реальний доступ до сайту банку в мережі Інтернет. Тому доводи позову про те, що саме той Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку», який доданий до справи, був розміщений на його сайті в мережі Інтернет, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до згаданих Умов є лише припущенням, який суд не вправі брати до уваги Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, - судова колегія відхиляє доводи позивача щодо узгодження сторонами порядку нарахування процентів за користування кредитом та неустойки. Позивач не виконав свій процесуальний обов`язок та не довів умови договору, на яких був укладений договір кредиту. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України доказове значення має лише визнання обставин справи його учасником, внаслідок чого вони не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таких заяв відповідача у справі не встановлено. За таких обставин колегія суддів погоджується з тим, що Банк не довів укладення договору кредиту згідно Умов та Правил, які зазначені у наданих до суду витягів з умов та правил та у витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Тому суд першої інстанції правильно та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин щодо укладення договору кредиту у формі договору приєднання врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Не відповідають матеріалам справи посилання у апеляційній скарзі на те, що районним судом було стягнуто не всю суму заборгованості за тілом кредиту, оскільки Банком заявлялась вимога про стягнення такої заборгованості у сумі 12735,91 грн, та вона була стягнута оскарженим рішенням. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України відхиляє доводи скарги щодо стягнення процентів на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України за рівнем облікової ставки НБУ, оскільки таких вимог до суд першої інстанції не було заявлено і він їх не розглядав, такі доводи відповідно до ст. 367 ЦПК України перебувають поза межами розглянутої справи, що не позбавляє банк для захисту визначених згаданими нормами прав звернутися до суду з цих підстав з новим позовом. При цьому колегія суддів також не вбачає підстав для застосування правових висновків касаційного суду, на які послався у доводах скарги апелянт, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави дляперерозподілу судових витрат. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 08 лютого 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. О.М. Хорошевський.