Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/3531/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2021 року справа №200/3531/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в справі №200/3531/20-а (головуючий І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ : Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові нарахувати та сплатити суму середнього заробітку за весь час затримки невиплати індексації грошового забезпечення з 29 червня 2017 року по 11 березня 2020 року (день нарахування коштів відповідачем згідно рішення суду по справі №200/13423/19-а); -зобов`язати відповідача нарахувати суму середнього заробітку за весь час затримки невиплати індексації грошового забезпечення з 29 червня 2017 року по 11 березня 2020 року у відповідності до абзацу 3 пункту 2 Глави ІІ Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100, виходячи з суми середньоденної заробітної плати - 570,13 грн.; -стягнути кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 29.06.2017 станом на 11 березня 2020 року, виходячи з середнього заробітку за весь час затримки - 385407,88грн.. В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 у справі №200/13423/19-а, зокрема, зобов`язано відповідача виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 по червень 2017 року. 05 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача щодо виконання судового рішення та сплати середнього заробітку за весь час затримки невиплати індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку згідно вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Відповідач 12.03.2020 надав відповідь, що позивачу нарахована індексація грошового забезпечення в сумі 1990,59 грн., тому підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відсутні. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього заробітку протиправною. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо відмови нарахування та сплати ОСОБА_1 суми середнього заробітку за весь час затримки невиплати індексації грошового забезпечення з 30.06.2017 по 11 березня 2020 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки невиплати індексації грошового забезпечення з 30.06.2017 по 11 березня 2020 року в розмірі 250 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги позивача. Суд першої інстанції, застосовуючи при визначенні розміру суми середнього заробітку принцип пропорційності, не обґрунтував його застосування. Суд першої інстанції не звернув увагу на практику Великої Палати Верховного Суду зі спірного питання, не врахував, що протиправною бездіяльністю відповідача порушено право власності позивача (ст.1 протоколу 1 до Конвенції про захист права людини). Судом першої інстанції також порушено право позивача на ефективний засіб юридичного захисту, визначене ст.13 Конвенції. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача, не надаючи оцінку судовому рішенню в частині задоволення позову, яка сторонами не оскаржується. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, внутрішньо переміщеною особою (а.с.8-9, том 1) ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року проходив службу у Національній поліції України, з якої звільнений наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29 червня 2017 року № 302 о/с з 29 червня 2017 року. Під час проходження служби та на час звільнення з неї йому не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 29 червня 2017 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 у справі №200/13423/19-а, яке набрало законної сили 28.01.2020 року (а.с.20-27 том 1) позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 29 червня 2017 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 29 червня 2017 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому, в судовому рішенні щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача, суд зазначив про їх передчасність, оскільки індексація грошового забезпечення відповідачем ще не нарахована, і, відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені суд позбавлений можливості визначити істотність частки суми індексації як суми заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивача. Також судом зазначено, що позивач не позбавлений права звернення до суду з такими позовними вимогами після нарахування та виплати йому відповідачем індексації грошового забезпечення, якщо при цьому відповідач самостійно не виплатить позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. 05 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/13423/19-а щодо нарахування та сплати індексації грошового забезпечення і середнього заробітку за весь час затримки невиплати індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку згідно вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України. (а.с.14 том 1) Листом від 12.03.2020 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду позивачу проведено нарахування індексації грошового забезпечення в сумі 1990,59. Після відрахування обов`язкових податків і зборів на особистий картковий рахунок перераховано кошти 1960,73 грн. Зазначено, що ГУНП в Донецькій області не наділено повноваженнями нараховувати та виплачувати середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку (а.с.16 том 1) Суд першої інстанції, стягуючи на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, застосував принцип пропорційності. Оцінка суду. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. На підставі статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відповідно частини другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Судами встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України. Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 29 червня 2017 року, а тому період затримки проведення повного розрахунку при звільненні починається з першого робочого дня після звільнення позивача, а саме з 30 червня 2017 року. Виплату позивачу індексації грошового забезпечення згідно судового рішення суду відповідачем проведено 11.03.2020 року в розмірі 1960,73 грн. Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 30 червня 2017 року по 11 березня 2020 року включно. Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100). Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку). Затримка склала календарний період з 30 червня 2017 року по 11 березня 2020 року, що становить 986 календарних днів. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 225,90 грн Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 222737,40 грн (225,90 грн х 986 днів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. У цій справі позивачу при звільненні було сплачено 49768,82 гривень, при цьому індексація грошового забезпечення позивачу не сплачена у період з 07.11.2015 року по 29.06.2017 року. За судовим рішенням позивачу нараховано та виплачено відповідачем індексацію грошового забезпечення в розмірі 1960,73 грн, що становить 3,9 % від сплачених сум при звільненні. Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення становить 222737,40 гривень. Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 3,9 % від суми 222737,40 грн, яка становить 8686 грн. Аналогічна правова позиція щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні із застосуванням критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, викладена Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Таким чином підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8686 грн. Таким чином, суд погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції в своєму рішенні дійсно не надана оцінка та належне обґрунтування застосуванню принципу пропорційності. При цьому суд зауважує, що порушення відповідачем права позивача володіти своїм майном, визначеного ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не впливає на висновки суду щодо можливості застосування до спірних правовідносин принципу пропорційності з огляду на практику Верховного Суду. Суд не погоджується з доводами апелянта про порушення судом першої інстанції ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, оскільки неналежне обґрунтування судового рішення суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції. Стосовно посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції правових позицій ВП Верховного Суду у справах №810/4511/17 та №821/1083/17, суд зазначає, що за обставин справи, з огляду на правову позицію судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, пропорційно до середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, апеляційний суд надав відповідь на всі аргументи представника позивача, наведені в апеляційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Суд в межах доводів апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, порушив норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не відбувається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в справі №200/3531/20-а задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в справі №200/3531/20-а змінити. В абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в справі №200/3531/20-а - слова та цифри «в розмірі 250 грн» замінити словами та цифрами « в розмірі 8686 (вісім тисяч вісімдесят шість) гривень. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в справі №200/3531/20-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 08 лютого 2021 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено 08 лютого 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді Т.Г. Гаврищук А.В. Гайдар