Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/10027/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 липня 2024 року м. Дніпросправа № 340/10027/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року (суддя Дегтярьова С.В.) у справі №340/10027/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- встановиВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 09.03.2016 року по день фактичної виплати 26.10.2023 року; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 09.03.2016 року по день фактичного розрахунку 26.10.2023 року у сумі 52698,37 грн; - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.04.2021 року по день фактичного розрахунку 26.10.2023 року; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.04.2021 року по 01.10.2021 року (шість місяців) у сумі 146309,44 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, враховуючи що вищевказані правовідносини виникли під час проходження мною військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Підставами позову визначено несвоєчасний розрахунок при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 143871,44 грн. за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні; визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 09.03.2016 року по 26.10.2023 року; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 09.03.2016 року по 26.10.2023 року компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення. Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Також суд дійшов висновку про те, що оскільки позивачу несвоєчасно був виплачений дохід, у вигляді індексації грошового забезпечення, то у відповідача існує обов`язок виплатити позивачу компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні у визначеному судом розмірі. Позиція відповідача полягає в тому, що оскільки заходи відповідальності, у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні, мають компенсаційний характер, то суд повинен був визначити розмір такої компенсацію виходячи із пропорційності розміру несвоєчасно виплачених сум та розміром середнього заробітку, що підлягав стягненню на користь позивача. Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Встановлені обставини справи свідчать про те, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №65 від 31.03.2021 року ОСОБА_1 звільненого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.03.2021 р. №74 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час) відповідно п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з 31.03.2021 р. виключено зі списків особового складу та знято з всіх видів забезпечення (а.с.15). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 по справі №340/897/22, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 09.03.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 р. в адміністративній справі №340/897/22 залишене без змін. 26.10.2023 року на виконання рішення суду відповідачем виплачено позивачеві 72688,00 грн. індексації грошового забезпечення, а тому позивач вважає наявними підстави для нарахування та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення. Порушення строків розрахунку при звільненні стало підставою звернення позивача з позовом до суду. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Так, визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем, оскаржено в частині, що стосується стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду першої інстанції, на предмет його законності та обгрунтованості, в частині задоволених позовних вимог, що стосуються стягнення середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції нга час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, суми індексації грошового забезпечення при звільненні на які мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинні бути виплачені у день звільнення позивача із військової служби, а факт їх несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст..117 КЗпП України. З цих підстав виходив і суд першої інстанції, який стягнув з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд апеляційної інстанції виходить з такого. У відповідності із п.8 Порядку №100 (постанова КМУ від 08.02.1995р. №100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З наявної в матеріалах справи довідки про нараховані суми грошового забезпечення позивачу №15 слідує, що останніми 2 місяцями, що передували його звільненню є: - лютий 2021 рік складає 23457,20 грн; - березень 2021 рік складає 23457,20 грн; Всього 46914,39 грн. (а.с.80). З огляду на наведене, середньоденна заробітна плата, з якої слід обраховувати суму середнього заробітку за час затримки при звільненні складає 795,16 грн. = (23457,20 + 23457,20) : 59 днів. Так, шестимісячний період, за який позивач просив нарахувати середній заробіток, з 31.03.2021 року по 01.10.2021 року складає 184 дні, що в грошовому еквіваленті становить 143871,44 грн. (184 днів х 781,91 грн.). В той же час, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019, у справі №260/348/19 (постанова від 04.09.2020), суд апеляційної інстанції враховує істотність частки грошового забезпечення, яке мало бути виплачено на час звільнення позивача та яке не було виплачено в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні. Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 72688,0грн. (недоплачена сума індексації грошового забезпечення при звільненні) / 143871,44грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку) х 100 = 50,52 %. Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 50,52 % становить: 795,16грн. (середньоденний заробіток позивача) х 50,52 % х 184 (кількість днів затримки)/100 = 73915,52грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 73915,52грн. Як зазначено вище, судом першої інстанції також було задоволено заявлені вимоги щодо компенсації втрати частини доходів, але в апеляційній скарзі відповідачем не наведено будь-яких аргументів, які б свідчили про його незгоду з рішенням суду першої інстанції в цій частині задоволених вимог. Отже, підсумовуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, зміни рішення суду першої інстанції в частині визначеної суми середнього заробітку який підлягає стягненню на користь позивача. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі №340/10027/23 змінити, виклавши абз.3 резолютивної частини рішення в такій редакції: Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 73 915, 52грн. за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі №340/10027/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 04.07.2024 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк