Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 350/775/19

Справа № 350/775/19 Провадження № 22-ц/4808/161/21 Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Єлісевич О.М., з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки і піклування Рожнятівської РДА про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 на рішення Рожнятівського районного суду, ухвалене головуючим суддею Пуликом М.В. 05 жовтня 2020 року, повний текст якого складено 15 жовтня 2020 року, в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки і піклування Рожнятівської РДА з позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Позовні вимоги були мотивовані тим, що рішенням Рожнятівського районного суду від 04 квітня 2017 року шлюб між ним та відповідачкою було розірвано, а неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживання з матір`ю. Однак, син з одинадцятимісячного віку фактично проживає з ним та його батьками. Вказував, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2018 року постановлено відібрати сина ОСОБА_8 від нього та повернути його матері, яка проживає в АДРЕСА_1 . Але в процесі виконання даного рішення суду відповідачка подала заяву про повернення виконавчого листа у справі про відібрання дитини, що на його думку, свідчить про втрату інтересу до дитини. Посилаючись на те, що син ОСОБА_8 , упродовж усього часу після розірвання шлюбу з відповідачкою проживає з ним, відвідує ДНЗ «Шовкова косиця», вважає мамою його нову дружину ОСОБА_9 та братом його сина від нового шлюбу ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач ОСОБА_3 просив визнати місце проживання сина ОСОБА_8 разом з ним в с. Креховичі Рожнятівського району, а також стягувати з відповідачки ОСОБА_5 на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_8 у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Рожнятівського районного суду від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено визначити місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання його батька ОСОБА_3 , жителя АДРЕСА_2 . Також постановлено стягувати з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 у розмірі 1/4 частини всіх її заробітків але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з 02 травня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 768,40 грн, а в дохід держави 840,80 грн судового збору. Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує представник відповідачки, суд першої інстанції в порушення ст. 251 ЦПК України не зупинив провадження у даній справі, що призвело до невірної оцінки доказів у справі та неправильного встановлення обставин, що мають значення для справи. Відповідачка у зв`язку із перебуванням в зоні військових дій в період з 04 листопада 2019 року по 17 червня 2020 року була позбавлена можливості надати докази щодо її соціального статусу, характеристики та оцінки в соціумі. Крім того, представник ОСОБА_6 не мала змоги долучити акт обстеження умов її проживання, який підтверджує належні умови для проживання сина ОСОБА_8 . Також судом першої інстанції не взято до уваги наявність рішення апеляційного суду від 22 лютого 2018 року про відібрання дитини, яке позивачем не виконувалось, що підтверджується актами державного виконавця, довідкою щодо відкриття кримінального провадження, ухвалою суду про розшук дитини. Представник апелянта зауважує, що судом не було досліджено причини повернення виконавчого листа з виконання рішення суду про відібрання дитини, а саме те, що 15 липня 2018 року закінчувалася трирічна відпустка по догляду за дитиною. З врахуванням того, що вказане рішення повинно виконуватись за наявності стягувача, відповідачка змушена була написати заяву вищезазначену заяву, залишити Івано-Франківську область та повернутися на роботу. Поза увагою суду першої інстанції залишилось й те, що 22 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження у справі про відібрання сина ОСОБА_8 у позивача ОСОБА_3 . Судом першої інстанції також не було досліджено матеріальний стан позивача та його характеристика. Посилаючись на вищенаведене, представник ОСОБА_1 просить оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_3 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник органу опіки та піклування Рожнятівської РДА в засідання апеляційного суду не з`явився з невідомих причин, хоч судове повідомлення було надіслано у встановленому законом порядку і отримано завчасно. Отже, є правова підстава для розгляду справи у його відсутності. В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу з вищенаведених мотивів підтримала. Додатково зазначила, що відповідачка ІНФОРМАЦІЯ_3 народила сина ОСОБА_11 в іншому шлюбі та продовжує з іншим чоловіком проживати у квартирі за місцем своєї реєстрації, має можливість доглядати за старшим сином, в квартирі створені відповідні умови для його проживання. Вказала, що під час розгляду судом першої інстанції даної справи ОСОБА_6 перебувала в АТО і не мала змоги долучити довідки та характеристики оцінки її в соціумі. Представник ОСОБА_6 зауважила, що відповідачка змушена була відкликати виконавчий лист у справі про відібрання дитини, оскільки вона повинна була повернутись в м. Київ на службу. Вважає, що дитина повинна проживати разом з матір`ю. Рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 заперечив. Додатково зазначив, що змушений був забрати сина в одинадцятимісячному віці, оскільки відповідачка після його народження зловживала алкоголем, належним чином не виконувала свого материнського обов`язку по догляду за сином, що й стало основною причиною розірвання шлюбу. Вказав, що протягом двох років самостійно доглядав за сином. Зазначив, що у жовтні 2017 року він створив нову сім`ю, а квітні 2018 року в нього народився ще один син. Його нова дружина відноситься до сина ОСОБА_8 , як до рідного. Син ОСОБА_8 не знає рідну маму. Також вказав, що з сім`єю проживає в будинку у своїх батьків. Однак, періодично вони проживають у вільній квартирі нової дружини в смт. Брошнів-Осада Рожнятівського району. ОСОБА_3 також пояснив що він раніше працював водієм ВО «Каркасмола», а на даний час працює подієм таксі. Його щомісячний заробіток становить 10-12 тис. грн. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить його залишити в силі. Представник позивача ОСОБА_3 додатково зазначив, що позивач працює водієм таксі і має дохід близько 12 000 грн, його дружина перебуває у декретній відпустці. Також зазначив, що відповідачка, на його думку, вибрала військову кар`єру замість материнства. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 вважає необґрунтованими, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_6 , позивача ОСОБА_3 та його представника, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, суд першої інстанції з врахуванням рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, заінтересованості кожного з батьків, щоб дитина проживала з ним, прийшов до висновку, що проживання малолітнього сина сторін з батьком буде якомога краще відповідати його інтересам. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв`язку із проживанням сина з позивачем та перебуванням на його утриманні, з відповідачки слід стягнути аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що сторони з 15 листопада 2014 року по 04 квітня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28 липня 2015 року (а.с. 6,). Також судом першої інстанції встановлено і не заперечується жодною із сторін, що відповідач у червні 2016 року забрав сина у віці 11 місяців від народження та переїхав з ним проживати до своїх батьків в с. Креховичі Рожнятівського районного суду. Рішенням Рожнятівського районного суду від 04 квітня 2017 року шлюб між сторонами розірвано, а сина ОСОБА_8 залишено проживати разом з матір`ю (а.с. 11-13). Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2018 року ухвалено відібрати сина ОСОБА_8 від батька ОСОБА_3 та повернути його матері, яка проживає у АДРЕСА_1 (а.с.7-10). Вказана постанова апеляційного суду не була виконана у зв`язку із поверненням виконавчого листа стягувачу за заявою ОСОБА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 09 липня 2018 року (а.с. 14). Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини Рожнятівської РДА від 17 липня 2019 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне залишити малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на проживання з батьком ОСОБА_3 . Також у цьому висновку вказано про те, що малолітній син сторін ОСОБА_8 проживає разом з батьком та його дружиною ОСОБА_12 , яку називає мамою. Стосунки в сім`ї доброзичливі, дитина забезпечена усім необхідним (а.с. 93). Із змісту акту обстеження матеріально-побутових умов від 25 вересня 2017 року вбачається, що за місцем проживання відповідачки ОСОБА_5 створені належні умови для виховання та розвитку дитини, наявне ліжко іграшки, одяг на всі сезони (а.с.176). Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини). Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Апеляційний суд зауважує, що наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Слід зазначити, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. З огляду на вищенаведені норми законодавства, враховуючи вищевикладені обставини справи, подані сторонами докази, беручи до уваги висновок Органу опіки та піклування про доцільність проживання сина сторін з батьком, керуючись інтересами самої дитини, яка вважає своєю мамою нову дружину позивача, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . Колегія суддів відхиляє доводи представника апелянта про наявність рішення апеляційного суду від 22 лютого 2018 року про відібрання дитини та повторне відкриття провадження з його виконання 22 жовтня 2020 року, оскільки, по-перше, на даний час проживання дитини з батьком відповідає найкращим інтересам сина ОСОБА_8 . А по-друге, дане виконавче провадження було відкрито фактично більше як через рік після подання ОСОБА_3 позову про визначення місця проживання дитини з ним. При цьому, апеляційний суд зауважує, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції про факт повторного відкриття провадження у справі про відібрання дитини відповідачка не заявляла. Не заслуговують уваги посилання представника ОСОБА_6 на те, що суд першої інстанції в порушення ст. 251 ЦПК України не зупинив провадження у даній справі у зв`язку із перебуванням відповідачки в зоні військових дій в період з 04 листопада 2019 року по 17 червня 2020 року, оскільки Рожнятівський районний суд в ухвалі суду від 02 червня 2020 року дав належну правову оцінку даній обставині. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду від 05 жовтня 2020 року без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 05 лютого 2021 року.