Постанова 4823 № 746/449/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 18 березня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 746/449/19 Головуючий у першій інстанції - Ходіч В. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/542/20 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді - Бобрової І.О., суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., за участю секретаря - Шкарупи Ю.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Срібнянської районної державної адміністрації, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, місце постановлення рішення судом першої інстанції - смт Срібне, дата складання повного тексту рішення судом першої інстанції - 21.01.2020, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, тобто нею. Позовні вимоги були мотивовані тим, що вона з 16.10.2004 по 30.07.2019 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають двох дітей. До 08.03.2019 сторони разом з дітьми проживали у будинку матері відповідача, проте останній вигнав її та дітей з будинку без речей та засобів для існування, тому вона з дітьми проживала в будинку її матері. Згодом старший син ОСОБА_5 почав проживати разом з батьком, оскільки останній шляхом коштовних подарунків, вседозволеності у поведінці, змусив сина проживати з ним. Відповідач забрав до себе проживати і молодшу дитину ОСОБА_6 , і на даний час не дозволяє позивачці бачитися із обома дітьми. Висновком органу опіки та піклування Срібнянської РДА від 23.08.2019 визначено місце проживання дітей з нею. Відповідач ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із зустрічною позовною заявою, в якій після зміни підстав та предмету позову, просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним як батьком, а також стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання синів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в розмірі 1\3 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 24.10.2019. Свої зустрічні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що після того як 08.03.2019 ОСОБА_1 разом з дітьми пішла жити до будинку своєї матері, через декілька днів старший син ОСОБА_5 повернувся жити до нього, оскільки вирішив, що йому краще проживати в звичній обстановці спільно з батьком та бабусею. Молодший син ОСОБА_6 з початком літніх канікул також став постійно проживати з батьком, братом та бабусею. ОСОБА_2 зазначав, що старшому сину виповнилось 14 років, тому він вправі самостійно обирати місце свого проживання. Оскільки обоє синів вирішили проживати з ним як батьком, а ОСОБА_1 заперечує проти цього, він змушений звернутися з даним позовом. Ухвалою Срібнянського районного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до розгляду, вимоги зустрічного позову об`єднано з вимогами первісного позову ОСОБА_1 . Рішенням Срібінянського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_4 , в розмірі 1\4 частини заробітку (доходу), але не більше 50 відсотків прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку до досягнення нею повнолітня. В задоволенні решти вимог первісного та зустрічного позовів відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю, відмови в задоволенні його позову до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скаржник зазначає, що у рішенні суду не наведено жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 не має можливості вільно бачитися і спілкуватися з дитиною, приймати участь у його вихованні та розвитку. Самі по собі пояснення про це ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються поясненнями самих дітей. Відповідач вважає, що висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітнього сина разом з матір`ю не може мати переваги на іншими доказами у справі. Зазначає, що Декларація прав дитини, принципом 6 якої керувався орган опіки та піклування при наданні висновку, не є міжнародним договором. Також на думку ОСОБА_2 , суд не зазначив, в силу яких саме обставин місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю відповідатиме якнайкращому забезпеченню його інтересів, та не звернув уваги на те, що висновок органу опіки та піклування прийнятий без спілкування із самою дитиною. Скаржник наполягає на тому, що відсутні докази того, що визначення місця проживання дитини з батьком буде суперечити правам і інтересам дитини. Звертає увагу на те, що син ОСОБА_6 чітко висловився щодо того, що бажає проживати разом з батьком, братом та бабусею, тому визначення його місця проживання з матір`ю може завдати йому тяжкого психологічного навантаження, пов`язаного зі змінами в житті дитини. Визначення місця проживання дитини разом з матір`ю призводить до розлучення його з рідним братом. Відповідач впевнений, що, виходячи із найвищих інтересів дитини, враховуючи його бажання проживати у звичній для нього обстановці спільно з батьком, старшим братом та бабусею, виявленою ним прихильності до батька, місце проживання сина має бути визначено разом з батьком. Своїм правом на подачу відзиву позивач ОСОБА_1 не скористалася. В ході розгляду справи просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на обставини, які викладені в її позовній заяві. Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (висновок, що викладений в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №186/1743/15-ц). Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 вбачається, що ним оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю та в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 . Таким чином, рішення суду першої інстанції переглядається лише в зазначеній вище частині, з якою не згоден скаржник ОСОБА_2 . Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю, суд першої інстанції, враховуючи вік дитини, відсутність можливості у матері вільно бачитися і спілкуватися з дитиною, приймати участь в його вихованні та розвитку, висновок органу опіки та піклування, думку самого малолітнього ОСОБА_6 , прийшов до висновку, що якнайкращим інтересам дитини буде визначення місця його проживання з матір`ю. У зв`язку із визначенням місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю, у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання цієї дитини судом відмовлено. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.10.2004 по 30.07.2019, від якого мають синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До 08.03.2019 подружжя та діти проживали разом в будинку АДРЕСА_1 , 1 / 4 частина якого належить ОСОБА_2 (а.с.57). Після припинення між сторонами шлюбних відносин малолітній син ОСОБА_8 проживав разом з матір`ю, але з початком літніх канікул 2019 року почав постійно проживати разом з батьком без узгодження з матір`ю дитини. Між сторонами існує спір щодо місця проживання малолітньої дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (висновок Верховного Суду, висловлений 03.07.2017 при розгляді справи № 742/1860/18). У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (справа «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року). У зазначених справах Європейський суд з прав людини не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини. Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. Колегія апеляційного суду бере до уваги правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 61-327цс18 у постанові від 17 жовтня 2018 року, про те, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом при розгляді справ про визначення місця проживання дітей. У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). В матеріалах справи є висновок органу опіки та піклування Срібнянської РДА від 23.08.2019 №01-43, з якого вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю (а.с.19). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, врахував не лише зазначений висновок органу опіки та піклування, але й вік дитини, турботливе ставлення до нього з боку обох батьків, а також те, що проживаючи разом з матір`ю, дитина продовжуватиме навчання у своєму класі, не буде позбавлена можливості у спілкуванні з батьком, братом, бабусею та що переїзд його до матері не порушить стабільність повсякденного життя дитини, що підтверджується психолого-педагогічною характеристикою дитини педагогом, та інші встановлені фактичні обставини справи. Доводи скаржника щодо безпідставного врахування даного висновку з огляду на застосування Органом опіки та піклування Декларації прав дитини яка не є міжнародним договором та без опитування малолітньої дитини не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки даний висновок розглядався у взаємозв`язку з іншими доказами. Усталеною практикою Верховного Суду визначено, що під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини необхідно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. Враховуючи, що за змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини, доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що батько належно здійснює батьківські обов`язки і голослівні твердження, що найкращим інтересам дитини відповідає саме проживання дитини з батьком, не можуть бути достатньою підставою для залишення дитини проживати саме з батьком. Так, колегією суддів встановлено, що однією із причин припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу сторін стало надмірне вживання ОСОБА_2 спиртних напоїв на грунті чого відбувалися сварки та бійки. Факт вживання спіртних напоїв ОСОБА_2 визнавав, що зазначено в рішенні Срібнянського районного суду Чернігівської області від 30.07.2019 про розлучення сторін, яке набрало законної сили (а.с.10). Згідно з ч.1,2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Аналізуючи відношення сторін до забезпечення морального та психологічного здоров`я неповнолітніх дітей, які до березня 2019 року проживали в повній родині, суд бере до уваги твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що 08.03.2019 чоловік вигнав із будинку її та дітей без особистих речей. Вказане підтверджується листом Срібнянського відділення поліції від 14.03.2019 та довідкою про результати перевірки інформації, викладеної у рапорті від 14.03.2019 (а.с.23-24). Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 добровільно залишила будинок з речами спростовується довідкою про результати перевірки інформації, викладеної у рапорті від 25.03.2019, в якій зазначено, що ОСОБА_1 12.02.2019 звернулась на лінію «102» з проводу сварки з ОСОБА_2 , який не віддає їй особисті речі (а.с.22). Крім того, ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за ст.173-2 ч.1 КУпАП за вчинення домашнього насильства в сім`ї 08.03.2019, про що свідчить копія постанови Срібнянського районного суду від 01.04.2019. Під час розгляду справи правопорушник провину свою визнав. Вдруге протокол про адміністративне правопорушення був складений за вчинення домашнього насильства 12.03.2020 (а.с.21). Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Про випадки безвідповідального ставлення батька до здоров`я та безпеки його неповнолітніх дітей свідчить відео докази, які були надані позивачем (а.с.113), з яких вбачається факт самостійного керування неповнолітнім ОСОБА_5 автомобілями, які знаходилися у володіння ОСОБА_2 . При цьому в салоні машин перебував малолітній син сторін - ОСОБА_6 . Факт неодноразового самостійного керування транспортним засобом 14-річним сином сторін - ОСОБА_5 підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Відповідач ОСОБА_2 визнав факт притягнення його до адміністративної відповідальності за вказані вище дії. Факт створення перешкод у спілкуванні матері з малолітнім сином підтверджується аудіо записом телефонної розмови, з якої (зі слів дитини) вбачається, що ОСОБА_2 не дозволяв малолітньому сину ОСОБА_6 відповісти на телефонний дзвінок ОСОБА_1 (а.с.113). Та обставина, що малолітній ОСОБА_6 почав проживати з літа 2019 року з батьком без погодження даного питання з матір`ю дитини ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував. Звертає на себе увагу також та обставина, що ОСОБА_2 під час дії карантину, пов`язаного з поширенням COVID-19, привіз в судове засідання в режимі відеоконференції, що проводилося в іншій області, своїх неповнолітніх дітей з метою їх опитування, хоча таке питання щодо повторного опитування судом не приймалося, відповідні спеціалісти для опитування не залучалися. Житлові та побутові умови сторін відображені у відповідних актах Органу опіки та піклування (а.с.14, 58). Кожним з батьків створені належні умови для проживання і фізичного розвитку малолітньої дитини. Сторони люблять своїх дітей, бажають їх виховувати, однак мають проблеми спілкування між собою, в тому числі і з приводу виховання дітей. Батьки малолітнього ОСОБА_3 працюють. Позивач ОСОБА_1 за шість місяців 2019 року отримала заробітну плату в сумі 27940 грн (а.с.16). Окрім зарплати за шість місяців 2019 року отримала пенсію на загальну суму 11895,17 грн (а.с.15). Відповідач ОСОБА_2 працює в приватному підприємстві «Співак-2011» . Його заробітна плата за 6 місяців 2019 року склала 25038 грн. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснив, що звернення з позовом про стягнення аліментів на дітей пов`язано саме з його незадовільним матеріальним становищем. Крім того, з пояснень ОСОБА_2 вбачається, що через його зайнятість на роботі до недавня дітьми опікувалася виключно його матір - бабуся дітей. Доводи скаржника що у випадку визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір`ю, останній буде розлучений з рідним братом та бабусею не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки дитина залишається проживати в одному населеному пункті, який є невеликим як за населенням, так і за розміром; брати будуть продовжувати відвідувати один навчальний заклад. Даних про обмеження з боку будь-кого у їх спілкуванні матеріали справи не містять. Надаючи у вказаній справі оцінку дотриманню критерію безпеки та захищеності дитини, колегія суддів приходить до висновку, що проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з її матір`ю, яка також створила необхідні умови для її проживання, є тією безпекою і захищеністю, яку потребує дитина у його віці. Статтею 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Думка малолітнього Антона, на переконання колегії суддів не є вирішальною при визначенні місця його проживання, оскільки бажання дитини з урахуванням її віку, обставин у справі та існування можливих факторів впливу на думку дитини з боку батька, з яким наразі проживає дитина, має співвідноситися з головною метою - якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка. У зв`язку із обґрунтованістю рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю, доводи апеляційної скарги в частині незаконності судового рішення про відмову у стягнення на користь батька аліментів на ОСОБА_3 є безґрунтовними. Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Судді Чернігівського апеляційного суду І.О.Боброва Н.В.Висоцька Н.В.Шитченко Повний текст постанови складений 20.03.2020.