Постанова 4803 № 175/807/15

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1448/21 Справа № 175/807/15 Суддя у 1-й інстанції - Ребров С.О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - в с т а н о в и л а: У березні 2015 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи його тим, що 21 серпня 2008 року ОСОБА_2 отримав від АБ «Укргазбанк» кредит у розмірі 135 000 доларів США зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення 20 серпня 2013 року та взяв на себе зобов`язання щомісячного повернення часток кредиту. Зазначали, що в якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за даним договором, 21 серпня 2008 року між сторонами було також укладено договір застави належного ОСОБА_2 нерухомого майна по АДРЕСА_1 . 16 листопада 2010 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» були задоволені та звернуто стягнення на предмет іпотеки вищевказаного майна. Вказували про те, що 15 листопада 2011 року ФОП ОСОБА_2 було визнано банкрутом і щодо нього розпочато ліквідаційну процедуру та скасовано арешт на майно ФОП ОСОБА_2 19 грудня 2012 року відбулися відкриті торги з реалізації майна банкрута та переможцем аукціону став ОСОБА_3 , який набув право на укладання договору купівлі-продажу об`єктів продажу та придбання їх у власність. 14 січня 2013 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області за ОСОБА_3 було визнано право приватної власності на будівлі та споруди (господарські приміщення), розташовані в АДРЕСА_1 . 13 листопада 2013 року та 19 листопада 2013 року ОСОБА_3 на підставі договорів дарування подарував вищевказане нерухоме майно ОСОБА_1 20 листопада 2013 року постановою Донецького апеляційного господарського суду прилюдні торги були визнані недійсними, а провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 було припинено. Посилаючись на те, що набувши у власність предмет іпотеки, ОСОБА_1 одночасно набув всі обов`язки та права іпотекодавця, а заборгованість за кредитним договором є непогашеною, просили суд звернути стягнення на предмет іпотеки на будівлі та споруди, розташовані в АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 на підставі договору дарування, встановивши спосіб реалізації продаж з прилюдних торгів за початковою ціною згідно оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно ст.23 Закону України Про іпотеку у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Тому, набувши у власність предмет іпотеки, яким було забезпечено зобов`язання ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором, ОСОБА_1 набув прав та обов`язків іпотекодавця. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року скасовано. Позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості перед ПАТ АБ "Укргазбанк" за кредитним договором №393/ф/М5 від 21 серпня 2008 року в розмірі 267 979,40 доларів США та 6 813 625,17 грн., в тому числі: за тілом кредиту 130 500,00 доларів США; за процентами 137 479,40 доларів США; пеня по тілу кредиту 3 639 714,47 грн.; пеня за відсотками 3 173 910,70 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - будівлі та споруди, розташовані в АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 на підставі договору дарування 1/2 частин будівель і споруд від 13 листопада 2013 року та договору дарування 1/2 частин будівель і споруд від 19 листопада 2013 року, встановивши способом реалізації - продаж з прилюдних торгів за початковою ціною, згідно оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження. Вирішено питання стосовно судових витрат. Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України (у редакції закону, чинному на час ухвалення оскаржуваного рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду, не відповідає. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст.11 ЦПК України у редакції закону чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення). Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору №393/ф/М5 від 21 серпня 2008 року ОСОБА_2 отримав від АБ "Укргазбанк" кредит у розмірі 135 000 доларів США зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення 20 серпня 2013 року та взяв на себе зобов`язання щомісячного повернення часток кредиту. В якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за даним договором, 21 серпня 2008 року між сторонами було також укладено договір застави належного ОСОБА_2 нерухомого майна по АДРЕСА_1 . 16 листопада 2010 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та пені, звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки вищевказаного майна. Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2011 року в справі №16/314/10 ФОП ОСОБА_2 було визнано банкрутом і щодо нього розпочато ліквідаційну процедуру та скасовано арешт на майно ФОП ОСОБА_2 . Ухвалою від 12 листопада 2012 року призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Сухову Н.В. Для задоволення вимог кредиторів, ліквідатор ОСОБА_4 призначила реалізацію майна банкрута ФОП ОСОБА_2 , а саме: будівлі і споруди (господарські приміщення), розташовані в АДРЕСА_1 . З матеріалів справи вбачається, що 19 грудня 2012 року відбулися відкриті торги з реалізації майна банкрута. Відповідно до протоколу №12191 про результат проведених відкритих торгів (аукціону) з продажу майна банкрута, переможцем аукціону з реалізації Лоту №1 за початковою вартістю 162 727 грн. став ОСОБА_3 , який запропонував найвищу ціну 179 000 грн. та набув право на укладання договору купівлі-продажу об`єктів продажу та придбання їх у власність. 14 січня 2013 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено та визнано за ним право приватної власності на будівлі та споруди (господарські приміщення), розташовані в Дніпропетровському АДРЕСА_1 , які складаються з: А - побутове приміщення, Б ангар,В - ангар, Г - вісова, Г1 - навіс, Д - склад ,Е - туалет, З - склад (тимчасовий), И - навіс (тимчасовий), Л - склад (тимчасовий), К - колодязь (тимчасовий), №1-4 - огородження, І-замощення, ІІ - замощення, Тр.б. - трансформаторна підстанція. 13 листопада 2013 року та 19 листопада 2013 року ОСОБА_3 , на підставі договорів дарування, подарував вищевказане нерухоме майно ОСОБА_1 . Дані договори того ж дня були посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. та зареєстровані в реєстрі за номерами 2278 та 2303. В подальшому 20 листопада 2013 року постановою Донецького апеляційного господарського суду прилюдні торги були визнані недійсними, а провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 було припинено постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12 червня 2013 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк", суд виходив з того, що судовим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2013 року, яке набрало законної сили, було встановлено відсутність порушень порядку проведення даних торгів та правомірність набуття ОСОБА_3 права власності, а посилання позивача на те, що ОСОБА_1 набув всіх прав і обов`язків іпотекодавця ОСОБА_2 є необґрунтованим. Проте, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не можна. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною першою та другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави. Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до вимог ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У відповідності до положень ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз`яснено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV). Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року №410 (втратив чинність 1 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868. Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону №1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. За таких обставин, враховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв`язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї з умов надання (отримання) кредиту. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника. Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №668/9978/15-ц (провадження №14-124цс19). Оскільки відсутні підстави для припинення договору іпотеки, передбачені статтею 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. У висновку, викладеному у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1382цс16, Верховний Суд України роз`яснив, що ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна банкрута та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження у процесі ліквідації іпотекодавця, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі. Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов`язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси. За змістом статті 45 цього Закону вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у випадку реалізації майна банкрута, яке було передано в іпотеку, кошти від такої реалізації спрямовуються на задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які воно забезпечує, залишок після забезпечення вимог кредитора та витрат включається до ліквідаційної маси, а зобов`язання перед кредитором вважається погашеним. Зазначена норма права стосується реалізації майна саме банкрута, а не будь-якого іншого майна, переданого в іпотеку. За таких умов у зв`язку з припиненням основного зобов`язання погашенням припиняється і похідне зобов`язання у вигляді іпотеки майна, яке належало банкруту. Разом з тим відповідно до статті 16 ЦК України способом захисту порушеного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Відтак скасування судового рішення, на виконання якого реалізовувалось майно, та відновлення становища, яке існувало до його ухвалення, є способом захисту порушеного таким рішенням прав. Оскільки реалізація майна, переданого в іпотеку, відбулась за процедурою, встановленою для визнання особи банкрутом у порядку ліквідаційної процедури, започаткованої на підставі судового рішення, то скасування відповідного судового рішення поновлює усі припинені у ліквідаційній процедурі правовідносини, зокрема правовідносини, на забезпечення яких було укладено договір іпотеки, з відновленням усіх прав та обов`язків сторін цього договору. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 31 травня 2017 року у справі №638/6982/15-ц. Предметом іпотеки було майно, яке належало засновнику ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_2 та яке забезпечувало кредитні зобов`язання перед ПАТ АБ «Укргазбанк», при чому не ФОП ОСОБА_2 банкрута, а його засновника ОСОБА_2 . Враховуючи вищезазначені норми закону до ОСОБА_1 перейшли всі права та обов`язки іпотекодавця ОСОБА_2 за договором іпотеки від 21 серпня 2008 року. Колегією суддів установлено, що запис про іпотеку ПАТ АБ «Укргазбанк» вилучено з Єдиного реєстру заборон у процесі банкрутства ФОП ОСОБА_2 , однак 12 червня 2013 року постановою Донецького апеляційного господарського суду провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 припинено. Колегія суддів звертає увагу на те, що факт переходу до відповідача ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно в ході ліквідаційної процедури під час виключення з Єдиного реєстру заборон запису про обтяження цього майна та факт скасування постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12 червня 2013 року судових рішень, на підставі яких знято арешт з майна боржника, не звільняє відповідача від статусу іпотекодавця за іпотечним договором. У зв`язку зі зміною власника іпотечного майна, яким на підставі договору дарування став відповідач, останній набув статусу іпотекодавця. Позивач зазначав, що кредитні правовідносини не припинені, оскільки заборгованість непогашена, жодних грошових коштів банком на погашення заборгованості не отримано, прилюдні торги визнані недійсними та станом на 20 лютого 2015 року заборгованість за кредитним договором №393/ф/М5 від 21 серпня 2008 року становить 267 979,40 доларів США та 6 813 625,17 грн., в тому числі: за тілом кредиту 130 500,00 доларів США; за процентами 137 479,40 доларів США; пеня по тілу кредиту 3 639 714,47 грн.; пеня за відсотками 3 173 910,70 грн. Втім колегія суддів звертає увагу на те, що заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року, яким були задоволені позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та пені, звернення стягнення на предмет іпотеки та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначена сума заборгованості у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ у загальному розмірі 1 361 152,75 грн. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової. Верховний Суд дійшов переконання, що, звернувшись із вимогою про дострокове виконання основного зобов`язання, банк реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання відповідача, а отже, у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування таких процентів. Зважаючи на те, що банк звертався до суду із позовом та змінив строк виконання зобов`язання, визначивши на час звернення суму заборгованості в розмірі 1 361 152,75 грн, з яких: 217 350,42 грн. прострочені проценти; 216 272,61 - грн. прострочений кредит; 12 950,55 грн. поточні проценти; 825 769,89 грн. поточний кредит; 88 809,29 грн. пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги банку частково та звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №393/ф/М5 від 21 серпня 2008 року в загальному розмірі 171 862,70 долари США (що є еквівалентом 1 362 152,75 грн. за курсом НБУ станом на час ухвалення заочного рішення Дніпропетровського районного суду від 16 листопада 2010 року), з яких: 27 443,23 долари США прострочені проценти (що є еквівалентом 217 350,42 грн.); 27 307,14 доларів США прострочений кредит (що є еквівалентом 216 272,61 грн.); 1 635,17 доларів США поточні проценти (що є еквівалентом 12 950,55 грн.); 104 263,87 долари США поточний кредит (що є еквівалентом 825 769,89 грн.); 11 213,29 доларів США (що є еквівалентом 88 809,28 грн.) пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено без дотримання норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи результат розгляду даної справи, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги в загальному розмірі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, 6 211,80 грн. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року скасувати. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково. В рахунок погашення заборгованості перед публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" (ЄДРПОУ 23697280) за кредитним договором №393/ф/М5 від 21 серпня 2008 року в розмірі 171 862,70 долари США, з яких: 27 443,23 долари США прострочені проценти; 27 307,14 доларів США прострочений кредит; 1 635,17 доларів США поточні проценти; 104 263,87 долари США поточний кредит; 11 213,29 доларів США пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, звернути стягнення на предмет іпотеки - будівлі та споруди, які розташовані в АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору дарування 1/2 частин будівель і споруд від 13 листопада 2013 року та договору дарування 1/2 частин будівель і споруд від 19 листопада 2013 року, встановивши способом реалізації - продаж з прилюдних торгів за початковою ціною, згідно оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (ЄДРПОУ 23697280) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 211,80 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.