Постанова КЦС ВС № 175/807/15

Постанова Іменем України 09 вересня 2020 року м. Київ справа № 175/807/15 провадження № 61-13760св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року у складі судді Реброва С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. На обґрунтування позовних вимог посилалося на такі обставини. 21 серпня 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору отримав від Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», кредит у розмірі 135 000 дол. США зі сплатою 15 % річних, з кінцевим терміном повернення 20 серпня 2013 року та взяв на себе зобов`язання зі щомісячного повернення часток кредиту. На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором 21 серпня 2008 року між сторонами укладений договір застави належного ОСОБА_2 нерухомого майна - будівель та споруд (господарських приміщень) на АДРЕСА_1 . 16 листопада 2010 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено та звернуто стягнення на вказаний предмет іпотеки. 15 лютого 2011 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) визнано банкрутом і щодо нього розпочато ліквідаційну процедуру та скасовано арешт на майно ФОП ОСОБА_2 19 грудня 2012 року відбулися відкриті торги з реалізації майна банкрута та переможцем аукціону став ОСОБА_3 , який набув право на укладання договору купівлі-продажу об`єктів продажу та придбання їх у власність. 14 січня 2013 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області за ОСОБА_3 визнано право приватної власності на будівлі та споруди (господарські приміщення), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 13 листопада 2013 року та 19 листопада 2013 року ОСОБА_3 на підставі договорів дарування подарував указане нерухоме майно ОСОБА_1 20 листопада 2013 року постановою Донецького апеляційного господарського суду прилюдні торги визнані недійсними, а провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 припинено. Набувши у власність предмет іпотеки, ОСОБА_1 одночасно набув усі обов`язки та права іпотекодавця, тому позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 на підставі договору дарування, встановивши спосіб реалізації - продаж з прилюдних торгів за початковою ціною згідно з оцінкою, проведеною суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2013 року, яке набрало законної сили, було встановлено відсутність порушень порядку проведення торгів та правомірність набуття ОСОБА_3 права власності, а посилання позивача на те, що ОСОБА_1 набув усі права та обов`язки іпотекодавця ОСОБА_2 , є необґрунтованим. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У липні 2019 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що суди, установивши факт переходу до відповідача права власності на спірне нерухоме майно в ході ліквідаційної процедури під час виключення з Єдиного реєстру заборон запису про обтяження цього майна, скасування судового рішення, на підставі якого порушено справу про банкрутство боржника, дійшли помилкового висновку про те, що відповідач не набув статусу іпотекодавця, неправильно застосувавши положення Закону України «Про іпотеку». У вересні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апляційної інстанцій - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до укладеного договору від 21 серпня 2008 року № 393/ф/М5 ОСОБА_2 отримав від ВАТ АБ «Укргазбанк» кредит у розмірі 135 000 дол. США зі сплатою 15 % річних, з кінцевим терміном повернення 20 серпня 2013 року та взяв на себе зобов`язання щомісячного повернення часток кредиту. На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним договором, 21 серпня 2008 року між сторонами укладений договір застави належного ОСОБА_2 нерухомого майна - будівель та споруд (господарських приміщень) на АДРЕСА_1 . 16 листопада 2010 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки вищевказаного майна. Постановою Господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2011 року у справі № 16/314/10 ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом і щодо нього розпочато ліквідаційну процедуру та скасовано арешт на майно ФОП ОСОБА_2 . Ухвалою від 12 листопада 2012 року ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Сухову Н. В. 19 грудня 2012 року відбулися відкриті торги з реалізації майна банкрута. Відповідно до протоколу № 12191 про результат проведених відкритих торгів (аукціону) з продажу майна банкрута переможцем аукціону з реалізації лоту № 1 за початковою вартістю 162 727 грн став ОСОБА_3 , який запропонував найвищу ціну - 179 000 грн та набув право на укладення договору купівлі-продажу об`єктів продажу та придбання їх у власність. 14 січня 2013 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено та визнано за ним право приватної власності на будівлі та споруди (господарські приміщення), розташовані на АДРЕСА_1 , які складаються з: літ. «А» - побутове приміщення, літ. «Б» - ангар, літ. «В» - ангар, літ. «Г» - вагова, літ. «Г1» - навіс, літ. «Д» - склад, літ. «Е» - туалет, літ. «З» - склад (тимчасовий), літ. «И» - навіс (тимчасовий), літ. «Л» - склад (тимчасовий), літ. «К» - колодязь (тимчасовий), № 1-4 - огородження, І - замощення, ІІ - замощення, літ. «Тр.б.» - трансформаторна підстанція. 12 червня 2013 року постановою Донецького апеляційного господарського суду провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 припинено. 13 листопада 2013 року та 19 листопада 2013 року ОСОБА_3 на підставі договорів дарування подарував указане нерухоме майно ОСОБА_1 . Ці договори того ж дня були посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. та зареєстровані в реєстрі за номерами 2278 та 2303. 20 листопада 2013 року постановою Донецького апеляційного господарського суду прилюдні торги з продажу вказаного майна банкрута визнано недійсними. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною першою та другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави. За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника. Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц (провадження № 14-124цс19). Оскільки відсутні підстави для припинення договору іпотеки, передбачені статтею 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. У висновку, викладеному у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1382цс16, Верховний Суд України роз`яснив, що ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна банкрута та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження у процесі ліквідації іпотекодавця, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі. У справі, що переглядається, установлено, що запис про іпотеку ПАТ АБ «Укргазбанк» вилучено з Єдиного реєстру заборон у процесі банкрутства ФОП ОСОБА_2 , однак 12 червня 2013 року постановою Донецького апеляційного господарського суду провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 припинено. Установивши факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно в ході ліквідаційної процедури під час виключення з Єдиного реєстру заборон запису про обтяження цього майна та факт скасування постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12 червня 2013 року судових рішень, на підставі яких знято арешт з майна боржника, суди дійшли помилкового висновку про те, що на відповідача не поширюється статус іпотекодавця за іпотечним договором. Викладене свідчить про те, що суди дійшли помилкового висновку про те, що у зв`язку зі зміною власника іпотечного майна, яким на підставі договору дарування став відповідач, останній не набув статусу іпотекодавця. Отже, суди неправильно застосували норми статей 4, 17, 23 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи. Також відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, повязаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси. За змістом статті 45 цього Закону вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у випадку реалізації майна банкрута, яке було передано в іпотеку, кошти від такої реалізації спрямовуються на задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями, які воно забезпечує, залишок після забезпечення вимог кредитора та витрат включається до ліквідаційної маси, а зобов`язання перед кредитором вважається погашеним. Зазначена норма права стосується реалізації майна саме банкрута, а не будь-якого іншого майна, переданого в іпотеку. За таких умов у зв`язку з припиненням основного зобов`язання погашенням припиняється і похідне зобов`язання у вигляді іпотеки майна, яке належало банкруту. Разом з тим відповідно до статті 16 ЦК України способом захисту порушеного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Відтак скасування судового рішення, на виконання якого реалізовувалось майно, та відновлення становища, яке існувало до його ухвалення, є способом захисту порушеного таким рішенням прав. Оскільки реалізація майна, переданого в іпотеку, відбулась за процедурою, встановленою для визнання особи банкрутом у порядку ліквідаційної процедури, започаткованої на підставі судового рішення, то скасування відповідного судового рішення поновлює усі припинені у ліквідаційній процедурі правовідносини, зокрема правовідносини, на забезпечення яких було укладено договір іпотеки, з відновленням усіх прав та обов`язків сторін цього договору. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 31 травня 2017 року у справі № 638/6982/15-ц. Суди у справі установили, що предметом іпотеки було майно, яке належало засновнику ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_2 та яке забезпечувало кредитні зобов`язання перед ПАТ АБ «Укргазбанк», при чому не ФОП ОСОБА_2 - банкрута, а його засновника ОСОБА_2 . Відмовляючи в позові, суди не звернули уваги на зазначені обставини та не надали оцінки обґрунтованості внесення іпотечного майна до ліквідаційної маси ФОП ОСОБА_2 - банкрута з огляду на скасування судового рішення про визнання банкрутом та не врахували факту поновлення правовідносин, які виникли на підставі договору іпотеки й переходу обтяження до набувача майна. Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк», на порушення вимог статті 367 ЦПК України апеляційний суд не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, свої висновки належним чином не обґрунтував, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги ПАТ АБ «Укргазбанк»про чинність договору іпотеки, не надав цим доводам належної правової оцінки, чим порушив вимоги статті 382 ЦПК України. У позовних вимогах ПАТ «Укрсоцбанк» просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, що врегульовано положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку», зокрема щодо необхідності зазначення в разі задоволення позову в рішенні суду загального розміру вимог та усіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опису нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходів щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Указане покладає на суд обов`язок належним чином встановити обставини справи та дати оцінку наявним у справі доказам. Відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Отже, допущені судом апеляційної інстанції порушення з огляду на обсяг повноважень Верховного Суду як суду касаційної інстанції унеможливлюють ухвалення нового судового рішення по суті заявлених вимог, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Зважаючи на те що у справі вимагається додаткова перевірка і оцінка доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом неповно, судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, касаційний суд відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України дійшов висновку про наявність підстав для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, встановити фактичні обставини справи, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко