Постанова КЦС ВС № 454/3508/14-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2021року м. Київ справа № 456/3508/14-ц провадження № 61-15516св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі - Куп'як ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Львівського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Позов, із урахуванням уточнених позовних вимог, мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору № CGR0GA0000000055 від 15 листопада 2007 року ОСОБА_8 отримав кредит у розмірі 19 940,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13 листопада 2021 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 98,1 кв.м, який розташовано за адресою по АДРЕСА_1 , та який належить відповідачці на праві власності на підставі свідоцтва про право власності. ОСОБА_8 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 29 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 26 219,45 доларів США, яка складається із: 18 906,18 доларів США заборгованості за кредитом, 3 818,30 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 645,52 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом та 2 849,45 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. У зв`язку із цим банк просив суд визнати дійсним договір іпотеки, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на вказаний житловий будинок шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у зазначеному будинку, та стягнути з них судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2009 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 142 406,92 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 98,1 кв.м, який розташовано за адресою по АДРЕСА_1 шляхом продажу цього будинку ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені Куп'як М. І. та ОСОБА_13 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою, отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 329,826 грн судового збору та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2014 року заяву ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення суду першої інстанції скасовано, справу призначено до судового розгляду у загальному порядку. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 98,1 кв. м як предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 15 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 , посвідченого приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Сироїд Г. І та зареєстрованого у реєстрі за № 2283, на погашення заборгованості за договором кредиту № CGR0GA0000000055 від 15 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 у сумі: заборгованість за кредитом - 18 906,18 доларів США; заборгованість по відсотках - 3 818,30 доларів США; заборгованість по комісії - 645,52 доларів США; пеня - 5 000,00 грн. Зобов`язано провести стягнення шляхом продажу цього будинку ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом з будь-якою особою-покупцем зі встановленням ціни продажу предмета іпотеки за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на час продажу предмета іпотеки. У задоволенні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат. На період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виконання рішення зупинено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, оскільки заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 219,45 доларів США, яка утворилась станом на 29 грудня 2014 року, у добровільному порядку не погашена, банк повідомляв ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про наявність заборгованості та заявляв вимогу про звільнення житлового будинку, який є предметом іпотеки, а відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. Частково задовольняючи позов у частині стягнення пені, суд першої інстанції вважав, що пеня підлягає нарахуванню у гривні та лише у межах одного року до дня пред`явлення уточнених позовних вимог. Крім того, суд врахував ту обставину, що відповідачем частково погашався кредит, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є особами пенсійного віку, а у спірному будинку проживають вісім осіб, у тому числі неповнолітня ОСОБА_7 . З огляду на положення частини третьої статті 551 ЦК України судом зменшено розмір пені до 5 000,00 грн. Також суд першої інстанції послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, та, встановивши, що предмет іпотеки придбаний не за кредитні кошти та що позивачем не зазначено приміщення, у яке мають бути виселені відповідачі, відмовив у задоволенні зазначеної вимоги. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 7 червня 2017 року провадження в частині вимог про визнання дійсним договору іпотеки закрито. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року та ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 27 червня 2017 року, якою виправлено описки у рішенні, скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки. Зважаючи на зазначені вимоги закону та умови договору, що погоджені сторонами, відсутність будь-яких даних про виняткову необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки без дотримання таких вимог закону та умов договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що банк звернувся із таким позовом передчасно та із порушенням передбаченої законом та умовами договору процедури, що істотно порушує права відповідачів. Короткий зміст постанови Верховного Суду Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що встановивши фактичні обставини справи, зокрема факт невиконання відповідачем умов кредитного договору, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок щодо наявності між сторонами кредитних правовідносин, які виникли унаслідок укладення кредитного договору від 15 листопада 2007 року № CGR0GA0000000055. Стосовно доводів касаційної скарги про безпідставність відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки Верховний Суд зазначив, що сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому згідно з частиною другою статті 35 Закону України «Про іпотеку» положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначені положення матеріального закону уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки унаслідок невиконання банком вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку». Частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Враховуючи зазначене, Верховний Суд за правилами статті 400 ЦПК України позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для цього необхідно встановлювати обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, та оцінювати докази, які судом апеляційної інстанції належним чином не досліджувалися. Так, зокрема, відповідно до останньої редакції уточненого позову станом на 29 грудня 2014 року заборгованість позичальника складає 26 219,45 доларів США, а у тексті постанови суду апеляційної інстанції міститься висновок про те, що на день подання останньої із заяв про уточнення позовних вимог розмір заборгованості станом на 29 грудня 2014 року становить: 9 579, 18 доларів США, що складається із: 2 350, 00 доларів США - основна сума боргу, 3 733, 61 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 645, 52 доларів США - комісія та 2 849, 45 - доларів США пеня. Наведені протиріччя позбавляють Верховний Суд можливості ухвалити нове рішення, оскільки фактичний розмір заборгованості судом апеляційної інстанції належним чином не встановлений, відповідні докази не досліджені. При цьому Верховний Суд акцентував, що банком зазначений позов про дострокове стягнення заборгованості поданий у квітні 2009 року, проте на час розгляду справи банк продовжував нараховувати позичальнику відсотки, які з урахуванням останньої редакції позову банку збільшились у розмірі більше ніж у 10 разів. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) викладено правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Банк, пред`явивши позов до відповідачів у 2009 році про дострокове стягнення суми кредиту на підставі статті 1050 ЦК України, втратив право на подальше нарахування процентів, що має бути врахованим під час нового розгляду справи. Стосовно законності оскаржуваного судового рішення у частині відмови у позові про виселення відповідачів Верховний Суд зазначив, що положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР запроваджено загальне правило про неможливість виселення осіб без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність іншого постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15, від 03 лютого 2016 року у справах № 6-1449цс15, № 6-2947цс15 та 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, обмежившись встановленням невиконання банком вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», не надав оцінки та не застосував наведені норми матеріального права, що також має бути врахованим під час нового розгляду справи. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, виходячи із розділу V і положення статті 590 ЦК України, а також статей 36, 38, Закону України «Про іпотеку», які є правовою основою регулювання задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, усі необхідні дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна іпотекодержатель здійснює від свого імені, а не від імені іпотекодавців. Закон не передбачає такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як продаж предмета іпотеки від імені іпотекодавця (іпотекодавців). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19). Також колегією суддів Великої Палати Верховного Суду у вказаній постанові зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Виходячи із того, пункт 29 договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку», а позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права ПАТ КБ «ПриватБанк» на укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем суперечать вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами іпотечного договору, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, то позовна вимога про виселення відповідачів з іпотечного житлового будинку не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від позовної вимоги про звернення стягнення не предмет іпотеки. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги банку у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції. У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 12, 33, 35, 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та роз`яснення судів вищих інстанцій. На думку заявника апеляційний суд не врахував, що боржник не виконав зобов`язання за кредитним договором навіть частково, не погасив основну та поточну заборгованість, нараховані проценти та неустойку за кредитним договором, сума заборгованості значно перевищує вартість предмета іпотеки, у зв`язку із чим банк має законні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до пункту 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання не є перешкодою для реалізації право іпотеко держателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя. Право вибору способу звернення стягнення на предмет застави покладається на заставодержателя. Відповідно до вимог ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет застави у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися у залежність від застосування нею інших способів судового захисту. Банк як іпотекодержатель має право на підставі частин другої та третьої статті 16 ЦК України, статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» захистити свої майнові права, звернувшись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки договором іпотеки передбачено, що іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до норм чинного законодавства. Крім того апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги банку, оскільки вимогами такої скарги були зміна рішення суду першої інстанції щодо зменшення суми пені та у частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення та надання повноважень щодо реалізації предмету іпотеки. Водночас апеляційний суд не повинен був переглядати рішення суду першої інстанції у частині права звернення стягнення, оскільки позивачем не оскаржувалося рішення у цій частині. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами установлено, що 15 листопада 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № CGR0GA0000000055, відповідно до якого відповідач ОСОБА_8 отримав кредит у розмірі 19 940, 00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 04 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 13 листопада 2021 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 15 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідачка надала в іпотеку зазначений житловий будинок. Пунктом 29 договору іпотеки, який має назву «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та в будь-який спосіб, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від свого імені, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, однак ОСОБА_8 свої зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 29 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 26 219,45 доларів США, яка складається із: 18 906,18 доларів США заборгованості за кредитом, 3 818,30 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 645,52 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом та 2 849,45 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3). Згідно із частиною першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Аналіз положення цієї статті дозволяє дійти висновку, що законодавцем передбачено право іпотекодержателя захистити свої майнові права у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки одним із таких способів: у позасудовому порядку (згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі виконавчого напису нотаріуса) або у судовому порядку за рішенням суду. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»). Водночас способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону. Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, отриманням витягу з Дежравного реєстру прав власності, а також наданням банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Відтак, як правильно констатовано судом апеляційної інстанції, усі необхідні дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна іпотекодержатель здійснює від свого імені, а не від імені іпотекодавців. Закон не передбачає такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як продаж предмета іпотеки від імені іпотекодавця (іпотекодавців). Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї. Також у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду констатовано, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Згідно із частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону). Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України). Вимога, встановлена частиною першою статті 35 Закону, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). У пункті 29 договору іпотеки від 15 листопада 2007 року, згідно з яким відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 98,1 кв.м, який розташовано за адресою по АДРЕСА_1 , та який належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом: - переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або - продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотеко держателю паво укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотеко держателя, і здійснити усі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у наведенному пункті договору іпотеки, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Відтак, встановивши, що договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки. Відповідно, не підлягає задоволенню і позовна вимога про виселення відповідачів з іпотечного житлового будинку, оскільки така вимога є похідною від позовної вимоги про звернення стягнення не предмет іпотеки. Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неправомірного виходу суду апеляційної інстанції за межі апеляційної скарги, оскільки згідно із частиною четвертою статті 367 ЦК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні АТ КБ «Приватбанк» норм матеріального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного суду від 31 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська