Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/5321/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2021 р.м. ОдесаСправа № 400/5321/20 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Миколаїв; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 03.12.2020 року; Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Танасогло Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправною, такою, що не підлягає виконанню, і скасувати постанову головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щербатюка А.І. від 13.11.2020 року у виконавчому провадженні №51918781 «про стягнення виконавчого збору», якою з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір в розмірі 84 360,28 грн. В обґрунтування позову зазначено, що на час відкриття зазначеного виконавчого провадження (12.08.2016 року) діяв Закон України від 21.04.1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження», який втратив чинність з набранням чинності 05.10.2016 року Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII. Згідно із ч. 2 ст. 27 Закону № 1404 (у редакції, чинній до 28.08.2018 року), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. З 28.08.2018 набрав чинності Закон України від 03.07.2018 року №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту прав дитини на належне утримання», яким були внесені зміни, зокрема, до ч. 2 ст. 27 Закону №1404. Відповідно до цих змін, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Позивач зазначає, що наведеними змінами у законодавстві було погіршено становище боржника, що суперечить ст. 58 Конституції України. Крім того, із загальної суми боргу (843 715,45 грн.) за період з серпня 2016 року по листопад 2019 року в результаті виконання було стягнуто лише 112,4 грн. в рахунок погашення заборгованості та 11,26 грн. - виконавчого збору. Отже, при стягненні виконавчого збору на підставі ч. 3 ст. 40 Закону №1404 без реального стягнення суми боргу з боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для відшкодування боржником подвійної суми виконавчого збору або для стягнення виконавчого збору без реального виконання рішення суду. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець дів у відповідності до норм закону, що діють на момент його прийняття, обставин для скасування рішення відповідача та задоволення позову відсутні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що згідно із ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. З огляду на те, що позивач є фізичною особою, на момент відкриття виконавчого провадження за нормами законодавства, що регулює порядок виконавчого провадження, обрахунок виконавчого збору здійснювався, виходячи з фактично стягнутих з боржника сум, а за час виконавчого провадження державним виконавцем не було досягнуто мети цього провадження, тобто суми боргу у повному обсязі стягнуто, стягнення виконавчого збору, розрахованого, виходячи з сум, що підлягали стягненню, відбулось необґрунтовано та із створенням умов для покладення на боржника надмірного тягара. У відзиві на апеляційну скаргу Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення. Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, однак в судове засідання не з`явились, від апелянта надійшла заява про розгляд справи без його участі, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України за наявними у справі матеріалами. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, 12.08.2016 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Тищенко О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51918781 з виконання виконавчого листа, що був виданий 04.12.2015 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі №2/487/765/16, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінанс Транс Груп» 843 715,45 грн. У постанові державний виконавець встановив строк для самостійного виконання рішення і для надання державному виконавцю документального підтвердження виконання не пізніше 19.08.2016 року. Також, боржнику роз`яснено наслідки невиконання початок примусового виконання рішення із стягненням 84 371,54 грн. виконавчого збору. 14.09.2016 року у зв`язку із невиконанням рішення у встановлений строк, державним виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 84 371,54 грн. 12.11.2020 року заступником начальника Відділу винесено у виконавчому провадженні №51918781 постанову про повернення, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №1404, виконавчого документа стягувачу. У постанові державний виконавець вказав, що в ході здійснення виконавчого провадження частково стягнуто заборгованість в розмірі 112,40 грн. та виконавчий збір в розмірі 11,26 грн. 13.11.2020 року заступником начальника Відділу винесено у виконавчому провадженні №51918781 постанову про стягнення з ОСОБА_1 , на підставі статей 3, 27, 40 Закону №1404, виконавчого збору у розмірі 84 360,28 грн. (різниця між 84 371,54 грн. і 11,26 грн.). Не погоджуючись із вказаною постановою державного виконавця, посилаючись на її необґрунтованість, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VІІІ) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження, далі - Закон № 606-XIV) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із абзацом 2 частини другої статті 25 Закону №606-XIV у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Згідно із частинами першою та другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Апеляційний суд враховує, що з урахуванням редакції Закону № 606-XIV, яка була чинною у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору становила 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. Постанова державного виконавця від 14.09.2016 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 84 371,54 грн. прийнята у відповідності до положень Закону № 606-XIV. На час прийняття оспорюваної за цим позовом постанови про стягнення виконавчого збору, з вирахуванням стягнутої суми збору, чинним нормативно-правовим актом, який регулював спірні правовідносини, був Закон №1404-VІІІ. Відповідно до пунктів 5, 6 та 7 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1404-VІІІ врегульований порядок вчинення саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження», і тому кожна окрема виконавча дія завершується відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата. Апеляційний суд враховує, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору та оспорюваної за цим позовом постанови щодо стягнення виконавчого збору з вирахуванням вже стягнутих сум положення Закону №606-XIV та Закону №1404-VII визначають ідентичний порядок розрахунку збору, виходячи з 10 відсотків суми, зокрема, що підлягає примусовому стягненню. Також, позивачем не заперечується, що ним не було фактично виконано зобов`язання визначені в постанові про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа, виданого 04.12.2015 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі №2/487/765/16. З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, колегія суддів не може погодитись із доводами апелянта про те, що зі змінами, які прийняті до законів, що регулюють порядок виконавчого провадження, погіршено його як правове так і фінансове положення. Колегія суддів, виходячи з конкретних обставин, що виникли у цій справі, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на момент винесення оспорюваної постанови державний виконавець діяв обґрунтовано та відповідно до норм законодавства, а отже підстави для скасування його рішення відсутні. Вказане не спростовується посиланнями апелянта на правові позиції Верховного Суду в інших справах, оскільки виникли за не аналогічних обставин. У тому числі, не підтверджує правомірність вимог апелянта і повторне пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання, з огляду на виникнення нових правовідносин між учасниками виконавчого провадження, і які не предметом оскарження у цій справі. Враховуючи викладене, оскільки висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 139, 272, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій Т.М. Танасогло