Ухвала КЦС ВС № 2-3069/2008

Ухвала 03 лютого 2021 року м. Київ справа № 2-3069/2008 провадження № 61-16398ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Княжичі» до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 07 грудня 2020 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, а саме: надати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження; вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 18 грудня 2020 року подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження та уточнену касаційну скаргу. Разом з тим, на підставі касаційної скарги не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. В уточненій касаційній скарзі, особа, яка її подала, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1 та 4 частини першої статті 411 ЦПК України. ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 200/21797/14-ц, від 14 грудня 2020 року у справі № 392/1193/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 398/4220/17, від 29 січня 2020 року у справі № 903/154/19. Разом з тим, ОСОБА_1 слід звернути увагу, що постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 200/21797/14-ц, від 14 грудня 2020 року у справі № 392/1193/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 398/4220/17, на які міститься посилання у касаційній скарзі, оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженої постанови Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року. Тому посилання на указані постанови Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення. Окрім цього у справі № 504/2457/15-ц 07 квітня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду постановлено ухвалу, а не постанову, як зазначає ОСОБА_1 у касаційній скарзі. ОСОБА_1 , посилаючись як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Окрім цього, ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження посилається також на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У частині першій статті 411 ЦПК України, передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України). Особі, яка подала касаційну скаргу, слід обґрунтувати підстави касаційного оскарження, передбачені відповідним пунктом частини першої та третьої статті 411 ЦПК України. Також, ОСОБА_1 слід звернути увагу, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга на підпункт перший частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. З урахуванням викладеного, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до частини першої статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Частиною другою статті 127 ЦПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Аналіз матеріалів на усунення недоліків свідчить про наявність підстав для продовження строку на усунення недоліків. Тому суд, на підставі частини другої статті 127 ЦПК України, продовжує його. Керуючись статтями 120, 127, 185, 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Продовжити ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 22 лютого 2021 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя В. І. Крат