Постанова Київський апеляційний суд № 758/14981/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2021 року м. Київ Єдиний унікальний номер справи № 758/14981/15-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/30/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Іванченка М.М. суддів: Коцюрби О.П., Музичко С.Г. при секретарі: Перебитюку А.М. за участю: представника відповідача: Анділахая В.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва ухваленого 20 квітня 2016 року в приміщенні суду під головуванням судді Шаховніної М.О., інформація про дату складання повного судового рішення відсутня,- В С Т А Н О В И В: ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (звернулось до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 497, 84 доларів США, що згідно з курсом НБУ еквівалентно 244 789,01 грн. яка складається з: 4 033,37 доларів США - заборгованість за кредитом; 6 905, 77 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11,74 доларів США - штраф (фіксована частина); 546, 96 доларів США - штраф (процентна складова). В обґрунтування позовних вимог вказує, що 16 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір № 250718-Sogl, відповідно до умов якого позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 33 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 16 вересня 2011 року, а відповідач зобов`язався своєчасно сплачувати на користь банку проценти за користування кредитом, здійснювати погашення заборгованості. Посилаючись на те, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, а відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у ОСОБА_1 виникла заборгованість, тому позивач змушений був звернутись із даним позовом до суду. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 497 доларів США 84 центи, що згідно з курсом НБУ еквівалентно 244 789 грн 01 к. та судовий збір у розмірі 3671 грн 84 к. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі відповідач вказує, що судом проведено розгляд справи за його відсутності чим порушено його право на подачу доказів, зокрема заяви про застосування строків позовної давності до вимог позивача. 1 жовтня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 квітня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Так, зокрема касаційний суд вказував на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки розрахунку заборгованості за кредитом та належним чином не перевірив наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційні скарги та просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшов наступного висновку. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав вимоги позивача обґрунтованими та доведеними, проте апеляційний суд в повній мірі не може погодитись із таким висновком суду з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 250718-Sogl на суму 33 000 доларів США зі сплатою відсотків користування кредитом у розмірі 18,0 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк кредитування - до 16 вересня 2011 року. 16 вересня 2008 року та 19 вересня 2008 року між сторонами укладено договір про видачу траншу. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання та надав ОСОБА_1 грошові кошти. Проте, відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом та сплати відсотків не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 у останнього станом на 11 жовтня 2015 року наявна заборгованість по кредитному договору в розмірі 11 497, 84 дол. США, що еквівалентно 244 789 грн 01 к., а саме: - 4 033, 37 дол. США - заборгованість за кредитом; - 6 905, 77 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 11, 74 дол. США - штраф (фіксована частина); - 546, 96 дол. США - штраф ( процентна складова). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Частиною 1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики. Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Судом встановлено, що укладеним між сторонами кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 250718-Sogl встановлений строк кредитування - до 16 вересня 2011 року. Пунктом 4.7 кредитного договору від 16 вересня 2008 року № 250718-Sogl передбачено, що погашення кредиту, сплата процентів за договором проводиться у валюті кредиту. Сплата винагороди і неустойки здійснюється у гривні (для кредитів у валюті - за курсом НБУ на день здійснення платежу). З розрахунку заборгованості виконаним позивачем та наданим суду, вбачається, що після закінчення строку кредитування - 16 вересня 2011 року відповідачу було продовжено нарахування процентів, що суперечить вищенаведеним нормам матеріального права. Стороною відповідача не надано належних до допустимих доказів відсутності заборгованості по тілу кредиту. Так, Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18) вказувала : «Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.». Апеляційним судом ретельно вивчено наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості, а тому вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом у розмірі 4033 долари США 37 центів, а також 2959 долари США 60 центів відсотків за користуванням кредитом за період по 16 вересня 2011 року (закінчення строку кредитування). В свою чергу, апеляційний суд наголошує на тому, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували вимоги позивача, зокрема не надано власного розрахунку заборгованості, або доказів, що підтверджували відсутність такої заборгованості. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Так, судом направлено запит позивачу для надання пояснень про те:

1. Яким чином обраховувалась заборгованість за кредитом, з урахуванням того, що матеріали справи №758/14981/15-ц містять додатки до договорів про видачу траншів від 16 вересня 2008 року №250718-CREDта від 19 вересня 2008 року до договору №251663-CRED, яким врегульовано порядок погашення заборгованості, суми та періодичність внесення платежів, проте з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сальдо поточної заборгованості за кредитом визначено однією сумою.

2. Яким чином обраховувалась заборгованість за судовими штрафами, що становить 558,70 доларів США, з урахуванням того, що в розрахунках, а саме в графах «сума комісії та пені» і сума комісії та пені накопичувальним підсумком» постановлено 0 (нуль). Проте станом на день прийняття даної постанови позивач відповіді не направив. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафів, то апеляційний суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог у цій частині, оскільки договором передбачено стягнення штрафів у національній валюті гривня, крім того необхідно зауважити, що матеріали справи не містить належного розрахунку по даним вимогам. Так, у своїй апеляційній скарзі скаржник вказував на те, що у зв`язку з неналежним повідомленням не подано до суду першої інстанції заяви про застосування строків позовної давності, а тому просить суд апеляційної інстанції прийняти її до уваги. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до пункту 6.8 кредитного договору від 16 вересня 2008 року № 250718-Sogl сторони дійшли згоди, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені штрафів, за цією домовленістю встановлюються сторонами строком на 5 років. 4 червня 2020 року відповідачем подано до суду додаткові письмові пояснення в яких вказує, що п.6.8. договору не був внесений при підписанні кредитного договору відповідачем, а відтак вважає, що судом не може прийматись до уваги. Проте апеляційний суд вважає, що такі твердження відповідача є необґрунтованими з огляду на те, що п.6.8 договору знаходиться на останньому аркуші договору та на якому міститься підпис ОСОБА_1 , останній не надав суду переконливих доказів, які б давали підстави вважати, що даний пункт кредитного договору не мав місця при підписанні договору. З урахуванням викладених обставин відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності. Також, у суді апеляційної інстанції представник відповідача вказував на те, що у відповідача відсутня заборгованість за кредитом, оскільки згідно з інформацією, розміщеною 2 травня 2018 року в інтернет-виданні, у 2017 році державний ПриватБанк списав 5,56 млрд. гривень кредитів, виданих до його націоналізації у грудні 2016 року, як безнадійні кредити. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд не може прийняти до уваги твердження представника відповідача про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості, у зв`язку з списання боргових зобов`язань, оскільки доказів того, що у ОСОБА_1 перед АТ «ПриватБанк» відсутня заборгованість, внаслідок її списання, суду не надано. Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що подана ОСОБА_1 апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом у розмірі у розмірі 4033 долари США 37 центів, а також 2959 долари США 60 центів відсотків. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Також, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» пропорційно до задоволених вимог (60, 82 %) підлягає стягненню судовий збір в сумі 6699 грн 64 к. (з яких 2233 грн 21 к. судовий збір сплачений при подачі позову та 4466 грн 43к. судовий збір сплачений до касаційного суду). Враховуючи те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, то з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1438 грн 62 к. Ураховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між сумою, яку має сплатити позивач відповідачу та сумою, яку останній має сплатити на користь позивача. Така різниця становить 5231 грн. 10 коп. (6699,64-1438,62). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, судом,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту. Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 250718-Sogl від 16 вересня 2018 року: 4033 долари США 37 центів - за тіло кредиту, 2959 долари США 60 центів - по відсоткам, а також 5231 грн 02 к. судового збору. У решті позовних вимог відмовити. Повне найменування учасників справи: Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського,1Д); Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , поштова адреса: АДРЕСА_2 ). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 3 лютого 2021 року. Головуючий суддя: Судді: