Постанова Сумський апеляційний суд № 591/2997/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 року м.Суми Справа №591/2997/17 Номер провадження 22-ц/816/348/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Ткачук С. С. сторони: позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2022 року, у складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 22 грудня 2022 року, в с т а н о в и в : 13 червня 2017 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 01 вересня 2011 року у розмірі 20657 грн 57 коп. Вимоги мотивовано тим, що 01 вересня 2011 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого остання отримала 2700 грн кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% річних. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. В подальшому кредитний ліміт змінювався. У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, станом на 30 квітня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 20657 грн 57 коп, з яких: 2275, 87 грн заборгованість за кредитом; 16921,82 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина), 959 грн 88 коп штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2022 року у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю. Заяву ОСОБА_1 про поворот рішення задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 22257 грн 57 коп. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити в повному обсязі. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Звертає увагу суду та те, що умовами договору встановлені окремі самостійні зобов`язання щодо повернення кредиту, тому відповідальність за невиконання кожного з них настає окремо. За відсутності платежу з 25 числа кожного місяця виникає прострочення за зобов`язанням, а в кредитора виникає право на позов. Вказує, що початок позовної давності для стягнення періодичних платежів необхідно обчислювати з дня невиконання позичальником кожного із зобов`язань. Вважає, що оскільки судом не встановлено строк дії кредитної картки, а отже і кінцевий строк виконання зобов`язання, помилковим є висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності та що строк позовної давності до всієї заборгованості обліковується з останнього платежу, внесеного відповідачем на погашення заборгованості. Не погоджується із застосуванням судом повороту виконання рішення. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, що свідчили б про наявність у неї заборгованості перед позивачем за кредитним договором від 01 вересня 2011 року, виписка по її картковому рахунку суду не надана. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2017 року: 1600*100= 160000 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2011 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 (після укладення шлюбу - ОСОБА_3 ) був укладений кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2700 грн, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки зі сплатою 36,00% річних (а.с. 8, 108). Відповідно до розрахунку позивача, станом на 30 квітня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 20657 грн 57 коп, з яких: 2275,87 грн заборгованість за кредитом; 16921,82 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина), 959,88 грн штраф (процентна складова). Представник відповідача адвокат Цюпка О.В. у заяві від 01 серпня 2022 року просив про застосування строків позовної давності, вказавши що останнє поповнення по карті зафіксовано 30 серпня 2014 року, заборгованість по процентах виникла з 09 лютого 2013 року, враховуючи визначений ст. 256 ЦК України трирічний строк позовної давності, вважає, що строки пред`явлення вимог по кредитному договору № б/н від 01 вересня 2011 року спливли (а.с. 111). Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 01 вересня 2011 року із ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що звернувшись до суду з позовом 13 червня 2017 року, банк пропустив строк позовної давності з моменту проведення останнього платежу, про застосування якої просив представник відповідача. При цьому, врахувавши факт виконання боржником ОСОБА_1 заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми, яке скасоване, про стягнення заборгованості по кредиту, судом першої інстанції в порядку ст. 444 ЦПК України вирішено питання про поворот виконання рішення та визначено до стягнення з банку на користь ОСОБА_1 22257,57 грн (20657,57 грн заборгованість по кредиту + 1600 грн судовий збір). Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи 01 вересня 2011 року ОСОБА_1 заповнила і підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 8). Друкованим текстом анкети-заяви передбачено, зокрема, наступне: «Я згоден (-на) з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між мною та банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився (-лась) і згоден (-на) з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанка www.privatbank.ua. Я зобов`язуюся виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Тип кредитної картки, її номер, термін дії, сума бажаного кредитного ліміту або інші умови кредитування в анкеті-заяві не зазначено. Відповідачем не заперечувалося, що на підставі вказаної Анкети-заяви їй було надано 2700 грн кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Отже, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» доведено факт надання відповідачеві кредитних коштів у вказаному банком обсязі. До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 01 вересня 2011 року, однак через погану якість друку вона є нечитабельною і не може бути доказом погодження сторонами умов кредитування (а.с 9). Додані банком до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджені наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-258, відповідачем не підписані (а.с. 10-24, 66). Підставами заявленого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» позову є неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору б/н від 01 вересня 2011 року, який було укладено шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсоткам за користування кредитними коштами, а також штрафних санкцій, визначених відповідно до вказаних Умов та правил, а також Тарифів банку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У Анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 01 вересня 2011 року процентна ставка не зазначена. Також, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема нараховані відсотки за користування кредитом, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 грудня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання) та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також, до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (01 вересня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 червня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Тарифи та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Враховуючи викладене, вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та штрафів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з підстав, наведених вище. Що стосується вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то слід зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Як встановлено, укладений між сторонами кредитний договір від 01 вересня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, за встановлених обставин отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, вона має перед банком обов`язок щодо погашення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2275 грн 87 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Отже, перебіг позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом строку повернення кредиту в повному обсязі. Позичальник здійснив останній платіж за кредитним договором 30 серпня 2014 року. Після вказаної дати відповідач не вносила платежів на виконання умов кредитного договору (а.с. 7). Таким чином, звернувшись до суду 11 червня 2017 року поштою, банком строк позовної давності не пропущено (а.с. 42). Судом першої інстанції зазначене не було враховано, що призвело до неправильного визначення початку перебігу позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за договором, а саме з дати здійснення останнього платежу по кредиту. Із наданого банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01 вересня 2011 року вбачається, що станом на 30 квітня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 20657 грн 57 коп, з яких: 2275,87 грн заборгованість за кредитом; 16921,82 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина), 959,88 грн штраф (процентна складова). Однак, за відсутності доказів погодження сторонами умов кредитування щодо розміру відсотків за користування кредитом, штрафів за прострочення виконання кредитного зобов`язання та порядку їх сплати, позов підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 2275 грн 87 коп. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції, на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 01 вересня 2011 року у розмірі 2275 грн 87 коп. В іншій частині позову до ОСОБА_1 необхідно відмовити. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні апеляційної скарги та позову на 11,02% (2275 грн 87 коп (розмір задоволених вимог) х 100% / 20657,57 грн (ціна позову)), з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає компенсації 176,32 грн (1600 грн (судовий збір за подачу позову) х 11,02% (відсоток задоволення позову) / 100%) фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову та 264,48 грн (1600 грн (судовий збір за подачу апеляційної скарги) х 11,02% (відсоток задоволення апеляційної скарги) / 100%) у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2022 року скасувати та прийняти постанову. Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 01 вересня 2011 року задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» 2275 грн заборгованості за кредитом (тілом кредиту) за кредитним договором № б/н від 01 вересня 2011 року. В іншій частині у задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» 176 гривень 32 копійок гривень компенсації судового збору за подання позову та 264 гривні 48 копійок компенсації судового збору за апеляційний перегляд справи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О. Ю. Кононенко Судді: В. І. Криворотенко С. С. Ткачук