Постанова 4804 № 237/1713/18

22-ц/804/96/21 237/1713/18 Головуючий у І інстанції Ліпчанський С.М. Єдиний унікальний номер 237/1713/18 Номер провадження 22-ц/804/96/21 Доповідач Барков В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В.М., суддів Зайцевої С.А., Лопатіної М.Ю., секретар Сікора М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 травня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Новоселидівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування, ВСТАНОВИВ: В квітні 2018 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою до Новоселидівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування. Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мачуха ОСОБА_3 після смерті якої відкрилася спадщина на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,630 га та 5,280 га. У встановлений законом строк до нотаріальної контори вона не зверталась та, оскільки такий строк був пропущений, вимушена звернутись із зазначеними позовними вимогами до суду. Просила визнати за нею право власності на вищезазначені земельні ділянки. Заочним рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки: загальною площею 5,630 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери 1423385400:06:000:1153, 1423385400:06:000:1154, яка розташована на території Новоселидівської сільської ради, Державний акт на право приватної власності на землю серія ІV-ДН № 017305, виданий на підставі розпорядження голови Мар`їнської районної державної адміністрації № 179 від 17.06.2002 року; загальною площею 5,280 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери 1423385400:06:000:1155, 1423385400:06:000:1156, яка розташована на території Новоселидівської сільської ради, Державний акт на право приватної власності на землю серія ІV-ДН № 017306, виданий на підставі розпорядження голови Мар`їнської районної державної адміністрації № 179 від 17.06.2002 року. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , як особа яка не була залучена до участі у справі та права і інтереси якої порушені, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення від 11 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 . В обґрунтування скарги зазначає, що на його ім`я 10 лютого 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт яким заповідала земельну ділянку площею 5,630 га, Державний акт на право приватної власності на землю серія ІV-ДН № 017305. Крім того, ухвалюючи оскаржуване рішення суд не звернув уваги на порушення позивачкою порядку звернення до суду, оскільки остання не зверталась до нотаріуса та не отримувала від нього письмової відмови в оформленні спадщини, як того передбачає чинне законодавство. Відзивів на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином судовими повістками (а.с. 83, 84), а ОСОБА_1 просив справу розглядати за його відсутності (а.с. 89-90), тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що 25 липня 2016 року виконкомом Новоселидівської сільської ради Мар`їнського району Донецької області складено відповідний актовий запис за № 16, відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 (а.с. 12). Відповідно довідки Новоселидівської сільської ради Мар`їнського району Донецької області № 643/02-19 від 25 липня 2016 року, ОСОБА_2 на день смерті ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала з нею без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та вела спільне господарство (а.с. 18). Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що оскільки позивачкою доведено її спільне проживання з ОСОБА_3 , інших спадкоємців немає, вона фактично прийняла спадщину після померлої як спадкоємець четвертої черги. Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Частинами 1, 2 ст. 1222 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Згідно із статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Відповідно до частини 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Судом встановлено, що позивачка на день смерті ОСОБА_3 проживала разом із нею без реєстрації. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом) суд не врахував, як того вимагає частина друга статті 3 СК України, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. Довідка від 25 липня 2016 року за № 643/02-19 таких відомостей не містить. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі № 755/18012/16-ц від 17 червня 2020 року. Крім того, відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 23 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження. Враховуючи, що позивачка не зверталась до нотаріуса, письмової відмови від нього в оформленні права на спадщину не отримувала, про що і зазначає в своїй позовній заяві, встановити факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю суд не просила, права на звернення до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження фактично не отримала, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що позивачем не було доведено обставин, якими вона обґрунтовувала позовні вимоги, а висновки суду першої інстанції про порушене право позивачки не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать наявним у справі доказам. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу без участі ОСОБА_1 , який є спадкоємцем померлої ОСОБА_3 за заповітом. Апеляційний суд вважає, що на вказані обставини справи суд першої інстанції належної уваги не звернув, не дав їм належної правової оцінки, а тому дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог. Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1 260 грн. Оскільки при зверненні до апеляційного суду вірна розрахункова сума складає 1057,20 грн. (переплата 202 грн. 80 коп.), у відповідності до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, понесені ним по сплаті судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою в розмірі 1 057 грн. 20 коп. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 травня 2018 року - скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Новоселидівської сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, за подачу ОСОБА_1 апеляційної скарги в розмірі 1 057 (одна тисяча п`ятдесят сім ) грн. 20 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 02 лютого 2021 року. Судді В.М. Барков С.А. Зайцева М.Ю. Лопатіна