Постанова 4857 № 140/4837/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/4837/20 пров. № А/857/11845/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В., за участю секретаря судового засідання - Гербут Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Ковальчуком В. Д. об 11:47 год у м. Луцьку, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: 30.03.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Міністерства юстиції України, в якому просить визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 13.02.2020 №658/к «Про звільнення» та Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 14.02.2020 №2/3 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити на рівнозначній посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області - Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 позов задоволено частково: визнано протиправними і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13.02.2020 №658/к «Про звільнення» і наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 14.02.2020 №2/3 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 14.02.2020; стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 136696,36 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 28872,80 грн допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та Міністерство юстиції України подали апеляційні скарги. Позивач, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог і задовольнити позов в цій частині. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що неможливість поновлення працівника на попередній посаді може бути пов`язана виключно з ліквідацією установи. Натомість, у разі реорганізації, що мало місце в даному випадку із Головним територіальним управлінням юстиції у Волинській області, то можливість поновлення працівника на посаді продовжує існувати і працівник підлягає поновленню у підприємстві-правонаступнику. Таким чином, ефективним способом захисту його порушених прав є поновлення на посаді рівнозначній посаді - начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області у новоствореному, правонаступнику Головного територіального управління юстиції у Волинській області - Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції. Міністерство юстиції України у апеляційній скарзі просить скасувати судове рішення в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове судове рішення про відмову в позові. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач правомірно, з дотриманням процедури звільнений з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області. Зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин порядок розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), не врахувавши при цьому зміни у законодавстві, а саме те, що на момент попередження та звільнення позивача частиною четвертою статті 40 КЗпП було передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, в якому вказує на обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позову та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідачі та третя особа просять залишити апеляційну вимогу позивача без задоволення з огляду на її безпідставність та наполягають на законності проведеного звільнення. Під час апеляційного розгляду представник відповідача та третьої особи підтримала вимоги апеляційної скарги Міністерства юстиції України та просила її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи; заперечила проти апеляційної скарги позивача. Позивач в судове засідання не з`явився, був належним чином був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника відповідача та третьої особи, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити з таких підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з лютого 2016 року ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі - Постанова № 870) територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, і Головне територіальне управління юстиції у Волинській області, ліквідовані як юридичні особи публічного права. Відповідно до пункту 3 Постанови № 870 міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом

1. Цим же пунктом одночасно встановлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції. На виконання Постанови № 870 наказом Мінюсту від 16.10.2019 № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» були ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Мінюсту згідно з переліком (додаток 1), зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Волинській області, і утворені, як юридичні особи публічного права, міжрегіональні територіальні органи Мінюсту згідно з переліком (додаток 2), зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів). 28.10.2019 в.о. Державного секретаря Мін`юсту Кравченко Л. попередила позивача про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області та звільнення з займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження. Наказом Міністерства юстиції України від 13.02.2020 № 658/к «Про звільнення» позивача звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області, з припиненням державної служби. Наказом Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 14.02.2020 № 2/3 «Про звільнення ОСОБА_1 » наказ Мін`юсту від 13.02.2020 № 658/к приведений в дію шляхом його оголошення. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що при припиненні відносин державної служби із позивачем відповідачами не було виконано обов`язку щодо вирішення питання можливості переведення його на іншу посаду із врахуванням переважного права на залишення на роботі, що свідчить про протиправність звільнення позивача з посади. Разом з тим, суд зазначив, що ОСОБА_1 в Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) не було переведено, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про поновлення його на рівнозначній посаді в Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів). Апеляційний суд, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами Закону № 889-VIII. Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з частиною першою статті 34 Закону № 889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 889-VIII строкове призначення на посаду здійснюється у разі: 1) призначення на посаду державної служби категорії «А» - на п`ять років, якщо інше не передбачено законом, з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу на ще один строк або переведення на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу; 2) заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби; 3) необхідності забезпечення організації та виконання завдань, що мають тимчасовий характер, з укладанням контракту про проходження державної служби (на посади державної служби категорій «Б» і «В»). Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Частиною другою статті 81 ЦК передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом (частина третя статті 81 ЦК). Відповідно до положень частини першої статті 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI) регламентовано організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Згідно із приписами частини першої статті 5 Закону № 3166-VI міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Відповідно до положень частини першої статті 13 вказаного Закону територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи міністерства можуть утворюватися, ліквідовуватися, реорганізовуватися міністром як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи, за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Постановою № 870 було вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком

2. У пункті 3 вказаної Постанови передбачено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції; здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема: Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) - Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що внаслідок реалізації приписів Постанови № 870 фактично відбулася реорганізація державного органу Мінюсту шляхом ліквідації та утворення його територіальних органів, як юридичних осіб публічного права, а не ліквідація державного органу, яким у спірних правовідносинах виступає Мінюст. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ (який набрав чинності 25 вересня 2019 року) у Закон № 889-VIII було внесено ряд змін, зокрема, і щодо порядку припинення державної служби. Зокрема, було додатковим пунктом 1-1 частини першої Закону № 889-VIII передбачено припинення державної служби у зв`язку із ліквідацією державного органу, а також виключено із частини третьої цієї статті норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Водночас, було виключено приписи про те, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Окрім того, частину п`яту статті 22 Закону № 889-VIII викладено у такій редакції: «У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу». Водночас, відповідно до приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. З огляду на викладене, з набранням чинності з 25.09.2019 Законом № 117-ІХ процедура припинення державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців; скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізації державного органу; ліквідації державного органу зазнала значних змін. При цьому вказана процедура вже не передбачала обов`язку суб`єкта призначення на підставі приписів КЗпП попередньо вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу. Окрім того, законодавство не передбачало у разі ліквідації або реорганізації державного органу обов`язку переведення працівника у державний орган, якому передаються відповідні повноваження та функції такого органу. Додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач виявляв згоду на переведення на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), як того вимагають приписи частини другої статті 41 Закону № 889-VIII. На підставі встановлених у ході розгляду справи фактичних обставин справи та аналізу наведених правових норм апеляційний суд приходить до висновку про помилкове зазначення у оскаржуваному наказі Мінюсту від 13.02.2020 № 658/к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII з огляду на фактичне проведення реорганізації державного органу - Мінюсту шляхом утворення та ліквідації його територіальних органів як юридичних осіб публічного права. Разом з тим, оскільки процедура припинення державної служби відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII є ідентичною і була Мінюстом дотримана, то апеляційний суд не вбачає підстав для висновку про можливість скасування з цієї підстави оскаржуваних наказів із поновленням позивача на роботі, оскільки такий формальний недолік вказаних рішень не свідчить про протиправність звільнення ОСОБА_1 з огляду на проведену на підставі Постанови № 870 ліквідацію територіальних органів Мінюсту та про наявність у позивача, у зв`язку із цим, права залишатися на державній службі. Окремо слід зазначити про помилковість висновку суду першої інстанції, що до 13.02.2020 (до набрання чинності Законом України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи») при скороченні державних службовців застосовувався порядок, передбачений КзПП, оскільки поза увагою суду залишились внесені у Закон № 889-VIII зміни Законом № 117-ІХ, які наведені вище. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувані накази прийняті відповідачами на підставі закону в межах наданих повноважень, а тому підстави для їх скасування відсутні. Відповідно відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача, мотиви якого повністю спростовуються наведеними апеляційним судом обставинами. Апеляційний суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів із вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року у справі № 140/4837/20 - скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 29.01.2021