Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/16502/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16502/19 Суддя першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Собківа Я.М. та Черпіцької Л.Т., при секретарі - Василенко Ю.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И Л А : У серпні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 21 листопада 2018 року №237980-5506-1013; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 21 листопада 2018 року №237981-5506-1013. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення - рішення №237980-5506-1013 та №237981-5506-1013 від 21 листопада 2018 року підлягають скасуванню, оскільки ОСОБА_1 не є власником або користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:06:012:0006 та 3223155400:06:012:0004 відповідно, в межах яких винесено оскаржувані рішення. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 було повідомлено телефоном про те, що йому нараховано певну суму податкового зобов`язання, при цьому, як стверджує позивач, ні щодо точної суми, ні щодо самої суті таких зобов`язань останній не був обізнаний. За таких обставин, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Падалка К.В. 27 грудня 2018 року звернувся до Головного управління ДФС у Київській області з метою з`ясування нарахованих податкових зобов`язань. У відповідь на запит від 27 грудня 2018 року адвокату Падалка Костянтину Вікторовичу, який діяв в інтересах ОСОБА_1 , надійшла відповідь Головного управління ДФС у Київській області «Про розгляд запиту» №284/10/10-36-13- ОЇ від 04 січня 2019 року за підписом заступника начальника Р.Гришко, в якій зазначено, що відповідно до податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237980-5506-1013 та податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237981- 5506-1013 платнику податків фізичній особі ОСОБА_1 нараховано та пред`явлено до сплати податкові зобов`язання по земельному податку фізичних осіб за 2018 рік за земельні ділянки, які знаходяться в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1 гектар та 2 гектара з кадастровими номерами 3223155400:06:012:0006 та 3223155400:06:012:0004, відповідно. 04 лютого 2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Падалка Костянтином Вікторовичем було подано до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення -рішення. 28 березня 2019 року на адресу представника позивача - адвоката Падалки Костянтина Вікторовича надійшло Рішення про результати розгляду скарги. 30 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою стосовно проведення податкової звірки щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. До заяви було додано витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:012:0006 та 3223155400:06:012:0004 відповідно, зареєстроване за ОСОБА_2 12 липня 2013 року. Водночас, 08 січня 2019 року ОСОБА_1 отримав податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237980-5506-1013 та податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237981-5506-1013, відповідно до яких позивачу визначену суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, а саме: - відповідно до податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237980- 5506-1013 за податковий період « 2018» нараховано суму податкового зобов`язання у розмірі 23564,35 грн.; - відповідно до податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237981-5506-1013 за податковий період « 2018» нараховано суму податкового зобов`язання у розмірі 47128,70 грн. Вважаючи вищевказані податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом з питань оподаткування є Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України. Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Право власності на земельну ділянку та право оренди земельної ділянки, згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За змістом підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. За визначенням статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Крім того, пункт 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Поряд з цим у частині першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що особливості справляння земельного податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу. Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Системний аналіз норм Земельного кодексу України і Податкового кодексу України свідчить про те, що дійсно власники (фізичні особи) нежитлових приміщень в багатоповерховому і багатоквартирному житловому будинку наділені обов`язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно від площі, яку займають, в розмірі ідеальної частки площі будинку і прибудинкової території, що розміщений на відповідній землі. Втім, такий податок нараховується контролюючий органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, згідно ухвали Голосіївського районного суду по справі №752/3117/13-ц від 14 лютого 2013 року право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:06:0112:0004 та 3223155400:06:012:0006 передається ОСОБА_2 . Крім того, факт реєстрації права власності на вищезазначені земельні ділянки за ОСОБА_2 підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме право власності остання набула з липня 2013 року. Таким чином, враховуючи встановлені обставини по справі суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення №237980-5506-1013 та №237981-5506-1013 від 21 листопада 2018 року підлягають скасуванню, оскільки позивач не є власником або користувачем земельних ділянок, в межах яких винесено оскаржувані рішення. Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга за своєю суттю є просто цитуванням норм Податкового кодексу України щодо необхідності сплати податку за землю з доходів фізичних осіб, проте не містить жодних доводів чи обґрунтувань щодо помилковості висновків суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.М.Собків Л.Т.Черпіцька Повний текст виготовлено 02 лютого 2021 року.