Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/21592/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21592/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Національного комплексу "Експоцентр Україна" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2019 року № 0676131212. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що нарахування податковим органом штрафних санкцій має відбуватись з урахуванням строків давності, встановлених ст. 102 ПК України. Підкреслив, що визначена у розрахунку кількість днів порушення позивачем строку сплати зобов`язань не є спірною та не заперечуєтеся сторонами. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що кошти, які сплачував платник, зараховувались в рахунок погашення боргу згідно з черговістю виникнення, у зв`язку з чим спірне рішення є правомірним та не підлягає скасуванню. Крім того, у тексті апеляційної скарги міститься клопотання про заміну відповідача у справі - Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві. Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30 липня 2019 року. З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання апелянта та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267). У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що 04 липня 2019 року, на підставі пп. 191.1.2 п. 191.1 ст. 191, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, в порядку встановленому ст. 76 та п. 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасної сплати суми (зобов`язання) по земельному податку з НК «Експоцентр України» та, як наслідок, складено акт № 002574/26-15-12-12-12/21710384 (далі - Акт перевірки), в якому встановлено несвоєчасну сплату самостійно визначених податкових зобов`язань з плати за землю, чим порушено вимоги п. 287.3 ст. 287 ПК України та порушено терміни сплати грошового зобов`язання, за що відповідальність передбачена п. 126.1 ст. 126 ПК України. При цьому, 14 серпня 2019 року на підставі Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0676131212, яким за затримку на від 517 до 2 487 календарних днів сплати грошового зобов`язання з земельного податку, визначеного п. 287.3 ст. 287 ПК України, в сумі 3 607 111,50 грн., до позивача, відповідно до ст. 126 ПК України, застосовано штраф у розмірі 20%, що становить 721 422,30 грн. За результатами адміністративного оскарження спірного рішення, рішенням ДПС України від 21 жовтня 2019 року № 6257/6/99-00-08-05-05 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2019 року № 0676131212, а скаргу позивача - без задоволення. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається прийняття відповідачем рішення, яке не відповідає наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем строків сплати грошового зобов`язання починаючи з 2012 року і до 2018 року. При цьому, строки порушення зазначені у кількості від 517 до 2 487 календарних днів, за що до позивача і застосовано штрафні санкції, розрахунок яких наведено у таблиці ( а.с. 33-39). Відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем самостійно визначені податкові зобов`язання з земельного податку, про які зазначено в Акті перевірки. Водночас, як стверджує відповідач та не заперечує позивач, погашення боргу по такому податку здійснювалось контролюючим органом в порядку черговості. Відтак, позивачем в порушення п. 57.1 ст. 57 ПК України несвоєчасно сплачене самостійно визначене податкове зобов`язання, що відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу у розмірах в залежності від кількості календарних днів затримки сплати зобов`язання. Аналіз наведених положень та встановлених обставин справи свідчить про наявність складу податкового правопорушення, яке полягає у несвоєчасній сплаті позивачем узгодженої суми грошового зобов`язання. Проте, суд вважає, що нарахування податковим органом штрафних санкцій має відбуватись з урахуванням строків давності, встановлених ст. 102 ПК України. За змістом положень п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку, зокрема, подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Разом з тим, згідно з п. 57.3 ст. 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Відповідно до п. 56.2 ст. 56 ПК України У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня. Аналіз чинного правового регулювання відповідальності за порушення строків сплати податків дає підстави для висновку, що датою, з якої обчислюється 1095-денний строк, впродовж якого може бути накладений штраф - є дата сплати узгодженої суми податкового зобов`язання, а не дата, на яку припадає закінчення встановленого законом строку сплати узгодженого грошового зобов`язання. З останньої обчислюється тривалість прострочення, яка не повинна перевищувати 1095 днів до накладення штрафу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03 лютого 2020 у справі № 640/1091/19. Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як стверджує відповідач та вбачається з розрахунку штрафний санкцій (колонка «дата операції»), відповідач пов`язував відлік строку давності у 1095 днів із фактичною сплатою позивачем узгодженої суми податкових зобов`язань шляхом її погашення в порядку черговості. В цьому контексті варто зазначити, що визначена у розрахунку кількість днів порушення позивачем строку сплати зобов`язань не є спірною та не заперечуєтеся сторонами. Враховуючи дату прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення 14 серпня 2019 року, яким до позивача застосовані штрафні санкції (які законодавець відносить до визначення поняття «грошове зобов`язання»), а також наведені у розрахунку дати сплати грошових зобов`язань, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення в частині сум штрафу прийняті податковим органом поза межами 1095 днів (колонка «к-ть днів») є протиправним та в цій частині підлягає скасуванню. З урахуванням наведеного, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції за затримку більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, в частині порушення строків на 1092, 1062, 1031, 1000, 970, 939, 909, 878, 847, 788, 758, 727, 967, 666, 635, 605, 574, 544, 520 та 517 днів на суму у розмірі 208 055,97 грн., в іншій частині оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню 513 366,33 грн. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов Повний текст постанови складено «01» лютого 2021 року.