Постанова 4855 № 640/15247/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15247/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Представництва «ВАТ «БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИЙ ТРЕСТ № 4 М. БРЕСТ» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИЛА : У серпні 2019 року Представництво «ВАТ БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИЙ ТРЕСТ № 4 М. БРЕСТ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22 травня 2019 року форми «Ш» № 0418691213. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у податкового органу відсутні підстави для застосування до позивача санкцій, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України, оскільки з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві, подало апеляційну скаргу у якій, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що за результатами проведеної камеральної перевірки дотримання вимог податкового законодавства було складено акт від 06 травня 2019 року № 9963/26-15-12-13-20, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 126.1. ст. 126 ПК України, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірними, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, у тексті апеляційної скарги міститься клопотання про заміну відповідача у справі - Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві. Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30 липня 2019 року. З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання апелянта та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267). У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22 травня 2019 року форми «Ш» № 0418691213. Позивач стверджує, що відповідач у апеляційній скарзі лише цитує норми податкового законодавства, які регулюють спірні правовідносини, однак не наводить підстав для скасування рішення суду. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданого відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем у травні 2019 року на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, в порядку п. 76.3 ст. 76 ПК України проведено камеральну перевірку Представництва «ВАТ «БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИЙ ТРЕСТ № 4 М. БРЕСТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасної сплати податку на додану вартість. У ході перевірки встановлено порушення позивачем термінів сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1031484 грн 40 коп. протягом строків, визначених п. 50.1 ст. 50 ПК України з урахуванням ст. 120 ПК України, за що приписами ст. 126 ПК України передбачена відповідальність. Висновки перевірки зафіксовані в акті від 06 травня 2019 року № 9963/26-15-12-13-20 (далі - Акт). За наслідками перевірки контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2019 року форми «Ш» № 0418691213 на суму 103148 грн 44 коп., що становить 10% погашеної суми податкового боргу, Позивач 14 травня 2019 року направив відповідачу заперечення на Акт, однак рішенням, яке оформлене листом від 21 травня 2019 року № 94555/10/26-15-12-13-18, відповідач залишив Акт без змін. Крім того, 30 травня 2019 року позивач направив до ДФС України скаргу № А/30.05-19/1 на податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2019 року форми «Ш» № 0418691213 з проханням скасувати прийняте рішення відповідача. Проте, ДФС України своїм рішенням від 30 липня 2019 року № 36245/6/99-99-11-06-01-25 залишила податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення. Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом податковий борг з податку на додану вартість виник в результаті несплати у встановлений ПК України строк узгоджених податкових зобов`язань з визначених в уточнюючому розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок (від 12 березня 2019 року реєстраційний номер 9043104948), в якій збільшено суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті у сумі 1031484 грн 40 коп. з граничним строком сплати 12 березня 2019 року і фактично погашений 20 березня 2019 року шляхом зменшення податкових зобов`язань, що підлягають сплаті згідно з уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок (реєстраційний номер 9051326472). Таким чином, відбулось зменшення нарахованих сум зобов`язань з податку на додану вартість визначених в уточнюючому розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість реєстраційний номер 9043104948 від 12 березня 2019 року. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 50, 87, 126 ПК України, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки у податкового органу відсутні підстави для застосування до позивача санкцій, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах. Згідно п. 76.1 ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Тобто, у зв`язку з набранням чинності з 01 січня 2017 року змін до ПК України (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII), зокрема і до ст. 75, предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, в тому числі і з податку на додану вартість. Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з п. 46.1. ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Відповідно до п. 49.2. ст. 49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності. Згідно з п. 50.1. ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені. Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених п. 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку. У відповідності до абз. 5 п. 50.1 ст. 50 ПК якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог п. 169.4 ст. 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. З аналізу зазначених норм ПК України вбачається, що якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог ст. 50 ПК України, у податкового органу відсутні підстави для застосування до такого платника податків санкцій, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України, оскільки з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні. Крім того, специфіка нарахування штрафної санкції, передбаченої п. 126.1 ст. 126 ПК України, полягає у тому, що вона застосовується контролюючим органом вже на погашену суму податкового боргу, тоді як при поданні уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов`язання з певного податку, відсутній об`єкт застосування штрафної санкції, передбаченої ст. 126 ПК України, оскільки подання уточнюючої податкової декларації зі зменшеним податковим зобов`язанням не є сплатою узгодженої суми податкового зобов`язання, у той час як нарахування штрафної санкції залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати суми податкового зобов`язання. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 804/670/17. Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких І.В. Федотов