Постанова 4855 № 640/16274/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16274/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, - ВСТАНОВИЛА : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві в якому просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № 260516-17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що в інформаційній базі даних органів ДПС України в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковуються щоквартальні нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі - арбітражному керуючому так і фізичній особі-підприємцю на загальній системі оподаткування. Апелянт стверджує, що вказана сума єдиного внеску не була своєчасно сплачена, що у відповідності до вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI було підставою для прийняття вимоги про сплату недоїмки. Зі змісту апеляційної скарги також встановлено, що існують обставини, які свідчать про необхідність здійснення заміни Головного управління ДФС у м. Києві на її правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві. Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби та Державної митної служби. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» постановлено реорганізувати територіальні органи Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби згідно відповідного переліку. Також установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р «Питання Державної податкової служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком

2. Зокрема, згідно переліку додатку 2, до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 Головне управління ДФС у м. Києві реорганізовано шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність допущення процесуального правонаступництва шляхом заміни Головного управління ДФС у м. Києві на її правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що з 02 грудня 2016 року ОСОБА_1 є арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором). Також з 21 червня 2017 року позивач є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. ОСОБА_1 перебував на обліку у відповідача, як фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації 21 червня 2017 року) та як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (арбітражний керуючий) встановлення ознаки з 08 червня 2017 року. 05 березня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача (номер запису: 20690060002040180). Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-260516-17 відповідно до якої станом на 30 квітня 2019 року за ОСОБА_1 обліковується податковий борг зі сплати єдиного внеску на суму 32267 грн 62 коп. Зазначена вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску як самозайнятій особі та як фізичній особі-підприємцю і включає в себе заборгованість за такі періоди: за І-ІV квартал 2017 року - 9 856 грн 00 коп. (2464 грн 00 коп.* 4); за І-ІV квартал 2018 року - 19657 грн 44 коп. (4914 грн 36 коп. * 4); та автоматичні нарахування єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю: за І-ІІ квартал 2019 року - 5508 грн 36 коп. (2 754 грн 18 коп. * 2). Не погоджуючись з податковою вимогою, позивач звернувся до ДФС України із скаргою, однак рішенням ДФС України від 27 червня 2019 року № /6/99-99-11-05-02-25 скаргу залишено без задоволення, а податкову вимогу - без змін. Вважаючи зазначену вимогу податкового органу протиправною, позивач звернувся з позовом до суду. Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління ДФС у м. Києві приймаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № 260516-17 не врахувало факту сплати ЄСВ за позивача ТОВ «Перт» у період з 13 лютого по 20 вересня 2018 року. Суд першої інстанції наголосив на тому, що нарахування контролюючим органом ЄСВ позивачу за вказаний період спричиняє необхідність подвійної його сплати, що суперечить меті встановлення ЄСВ та є протиправним. Скасовуючи спірну вимогу повністю Окружний адміністративний суд міста Києва виходив з того, що незважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів сплати позивачем ЄСВ у інший період, який не охоплюється періодом з 13 лютого по 20 вересня 2018 року та був включений до періоду за який прийнято вимогу, суд позбавлений можливості виокремити у спірній вимозі недійсну частину через відсутність відповідних розрахунків та пояснень податкового органу. Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду, виходячи з наступного. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VІ) . У відповідності до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Згідно з абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Частиною 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. З огляду на вказане правове регулювання вбачається, що фізичні особи-підприємці мають обов`язок зі сплати єдиного внеску, розмір якого має бути не меншим за розмір мінімального страхового внеску, який має здійснюватися з моменту державної реєстрації фізичної особи як підприємця до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення підприємницької діяльності такою особою. Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем у апеляційній скарзі, що позивач не перебував на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подавав звітності як такий платник. Натомість 08 червня 2017 року відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000, що не узгоджується з нормами Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162), якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску. Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Оскільки позивач не перебував на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подавав звітності як такий платник, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач безпідставно встановив позивачу як платнику єдиного внеску (фізичній особі - підприємцю) ознаку незалежної професійної діяльності та нарахував на цій підставі єдиний внесок. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у зразкові справі № 520/3939/19. З оскаржуваної позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № 26516-17 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 з сплати ЄСВ станом на 30 квітня 2019 року облікована у розмірі 32267 грн 62 коп. У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що вказана сума недоїмки виникла у зв`язку з нарахуванням позивачу єдиного внеску: - як фізичній особі-підприємцю на загальній системі оподаткування та як фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність - за 2017 рік на суму 9 856 грн 00 коп. (2464 грн 00 коп.* 4) та за 2018 рік на суму 19 657 грн 44 коп. (4914 грн 36 коп.*4); - як фізичній особі-підприємцю - за І-ІІ квартал 2019 року на суму 5508 грн 36 коп. (2754 грн 18 коп. * 2). Разом з тим, Головне управління ДПС у м. Києві не пояснило причин не врахування під час визначення суми боргу з ЄСВ того, що у період з 13 лютого по 20 вересня 2018 року внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 сплачувало ТОВ «Перт» у якому позивач був призначений ліквідатором постановою Господарського суду м. Києва від 13 лютого 2018 року у справі № 910/406/18. Факт сплати ЄСВ у вказаний період підтверджується довідкою про заробітну плату та карткою рахунку

311. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності матеріали справи не містять та всупереч вимогам ч. 2 ст. 72 КАС України відповідачем не надано. Водночас, відповідно до висновків Верховного Суду, які містяться у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 вбачається, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець. У вказаному судовому рішенні зазначено, що інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як раніше зазначалося, податковий орган під час прийняття оскаржуваної вимоги не врахував того, що у період з 13 лютого по 20 вересня 2018 року внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 сплачувало ТОВ «Перт». Нарахування контролюючим органом позивачу ЄСВ за вказаний період спричиняє необхідність подвійної його сплати та є протиправним. Також з матеріалів справи встановлено, що відповідач нарахував позивачу недоїмку з ЄСВ як фізичній особі-підприємцю за ІІ квартал 2019 року незважаючи на те, що 05 березня 2019 року, тобто у кінці І кварталу 2019 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача (номер запису: 20690060002040180). Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VІ у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем. Згідно з пп. 1 п. 13 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 вбачається, що для платників, зазначених у пп. 3 п. 1 розділу ІІ цієї Інструкції - фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення. З огляду на зазначене правове регулювання вбачається, що нарахування позивачу єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю за ІІ квартал 2019 року суперечить нормам чинного законодавства та є протиправним. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що внаслідок допущених порушень Головним управлінням ДФС у м. Києві невірно здійснений обрахунок сум ЄСВ у оскаржуваній позивачем вимозі. Водночас, враховуючи відсутність в матеріалах справи детального розрахунку сум недоїмки, підстав їх виникнення та відповідних пояснень податкового органу щодо зазначених сум, суд позбавлений можливості виокремити недійсну частину вимоги та скасувати таку вимогу в частині. Суд першої інстанції вірно зазначив, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. У випадку, якщо недійсну частину рішення не можна виокремити, ідентифікувати, таке рішення є недійсним в цілому. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в матеріалах справи дійсно відсутні докази сплати позивачем ЄСВ у інший період, який не охоплювався періодом з 13 лютого по 20 вересня 2018 року. У зв`язку з чим визнання рішення контролюючого органу недійсним повністю у такій ситуації, дає йому можливість визначити в установленому Законом порядку правильне рішення, зокрема через прийняття нового рішення. Крім цього, під час вирішення даної справи колегія суддів вважає за необхідне врахувати практику Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. З огляду на зазначені обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов