Постанова 4850 № 360/2160/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2021 року справа №360/2160/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., секретар судового засідання - Сізонов Є.С., за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Сельської О.З., діючої згідно довіреності, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 360/2160/20 (головуючий І інстанції Захарова О.В., повний текст складений у м. Сєвєродонецьку Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, середньоденної заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні, недоотриманої суми заробітної плати,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив: стягнути вихідну допомогу у розмірі 32544,12 грн.; стягнути 43392,16 грн за 28 днів затримки виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням за ініціативою роботодавця, (1549,72 грн. середньоденної заробітної плати за кожен день затримки розрахунку з 05.05.2020 року по 01.06.2020 року) та по день винесення судового рішення; стягнути недоотриману суму заробітної плати за період з 25.09.2019 року по дату звільнення 05.05.2020 року в сумі 44781,25 грн, до якої входить надбавка за класний чин, надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячна премія (а.с. 1-7,69-82). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.10.2020 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 170-175). Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обгрунтування доводів посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.10.2018 року у справі № 823/276/16, вважає, що має право на отримання вихідної допомоги при звільненні за п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Зазначив, що з дати набрання законної сили Законом № 113 від 19.09.2019 року йому не здійснювалась надбавка до посадового окладу за класний чин. При цьому, класного чину позивач не позбавлений. Вважає, що це є обмеженням його прав та зміною істотних умов праці, про що мав бути попереджений за 2 місяці відповідно до ст. 32 КЗпП України. Оскільки позивача щомісячно ознайомлювали з наказом про преміювання у розмірі 55% місячного фонду заробітної плати, вважає, що ним недоотримано 2178 грн. (а.с. 180-192). Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу. Позивачем подана відповідь на відзив, в якій просив задовольнити апеляційну скаргу. Позивач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник відповідача. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Наказом прокурора Луганської області від 30.04.2020 року № 537к позивача звільнено з 5 травня 2020 року з посади заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Луганську область прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; підстава: рішення кадрової комісії № 2 від 05 березня 2020 року № 12 (а.с. 21). Відділу фінансового та бухгалтерського обліку прокуратури Луганської області наказано провести остаточний розрахунок та виплату усіх належних позивачу виплат при звільненні. Згідно розрахункового листа за травень 2020 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 2 дні у сумі 806,36 грн, компенсація відпустки щорічної за 94 дні - 106266,06 грн., надбавка за вислугу років прокурорам і слідчим за 2 дні - 201,58 грн, надбавка за виконання ОВР за 2 дні - 806,32 грн, індексація по постанові КМУ № 526 - 39,16 грн., всього: 108119,44 грн (а.с. 15). Згідно п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України). Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч. 4 ст. 40 КЗпП України). Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Таким чином, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення можливе лише в тому випадку, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу посаду. Тому, в якості компенсації за втрату роботи Кодекс передбачає виплату працівнику вихідної допомоги, і такий обов`язок покладається на роботодавця у зв`язку з неможливістю подальшого працевлаштування цього працівника. Вихідна допомога за своєю суттю є певною соціальною гарантією для працівника у разі розірвання з ним трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус. Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. На виконання вимог статті 123 Конституції України прийнято Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон України № 1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.) Колегія суддів зазначає, що норми Закону № 1697-VII є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Отже, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом № 1697-VII. Згідно ч. 3 статті 16 Закону України № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. За змістом п. 9 ч. 1 статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Згідно ч. 5 статті 51 Закону № 1697-VII на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального Закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, від 17.10.2018 у справі № 823/276/16 та від 26.11.2019 № 824/19/16-а. Верховним Судом у постанові 05.12.2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Разом із тим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. У такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством. При цьому, Закон України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі частина перша статті 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі підпункту 1 пункту 3 розділу XII Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року були відсутні. На момент звільнення позивача набрав чинності Закон України від 19.09.2019 року № 187-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з наступними змінами, пунктом 2 частини першої якого доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Дана правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП. В рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII. При цьому, з системного аналізу положень Закону № 1697-VII вбачається, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Випадки виплати вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені статтею 44 Кодексу законів про працю України, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу. Крім того, стаття 44 КЗпП України не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про прокуратуру». Отже, умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 Кодексу законів про працю України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав. Однак, як зазначено вище, позивач звільнена з підстави, встановленої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 820/1119/16. Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів не враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.10.2018 року у справі № 823/276/16, на які посилається апелянт, оскільки обставини у справах відрізняються, враховуючи те, що підставою для звільнення особи у справі, на яку посилається апелянт, визначено п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, а у цій справі підстава - п.9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги та похідної вимоги про стягнення середньоденної заробітної плати за кожен день затримки розрахунку виплати вихідної допомоги. Щодо позовних вимог про стягнення недоотриманої суму заробітної плати за період з 25.09.2019 року по 05.05.2020 року, до якої входить надбавка за класний чин, надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячна премія. Наказом Генеральної прокуратури України від 29 листопада 2018 року № 200к позивачу в порядку заохочення відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру», статей 4,5 пункту «а» статті 9 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України присвоєно класний чин радника юстиції (а.с.99). Згідно розрахункового листа за 2019 рік позивачу здійснювалась виплата надбавки за класний чин з січня 2019 року по вересень 2019 року, остання виплата: вересень 2019 року за 17 днів (а.с. 105). У спірний період з 25.09.2019 року по 05.05.2020 року надбавка за класний чин позивачу не виплачувалася, що підтверджується розрахунковими листами ОСОБА_1 за 2019 та 2020 рік (а.с. 105-106) Згідно з розрахунковими листами ОСОБА_1 за 2019 та 2020 рік, останньому у період з 25.09.2019 по 05.05.2020 виплачувалася надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та щомісячна премія (а.с. 105-106). Згідно ч. 1, ч. 2 статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі частина перша статті 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини. Нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25 вересня 2019 року Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки. Згідно пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ від 19.09.2019 року за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. В додатку 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» визначено розмір надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини. Зазначена постанова була чинною на день прийняття Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ. Додаток 8 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.2020 року № 171 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Таким чином, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-IX, у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, а тому у позивача відсутнє право на виплату, яку скасовано законом. Хибним є твердження позивача про збереження класного чину до моменту початку роботи відповідних обласних прокуратур, оскільки факт збереження класного чину не передбачає збереження надбавки як складової заробітної плати. Збереження виплати за класний чин у підзаконному нормативно-правовому акті не може бути застосовним за відсутності передбаченого законом права на таку виплату, оскільки заробітна плата прокурора регулюється виключно законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 81 Закону № 1697-VII). Крім зазначеного, суд апеляційної інстанції враховує, що рішенням Луганського окружного адміністратвиного суду від 19.11.2020 року у справі № 360/2161/20 визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Луганської області від 30.04.2020 року № 537к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Луганську область прокуратури Луганської області та органів прокуратури та поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді. Таким чином, на даний час відсутні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні та середньоденної заробітної плати за кожен день затримки розрахунку. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Керуючись ст.ст. 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 360/2160/20 за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, середньоденної заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні, недоотриманої суми заробітної плати - залишити без змін. Повний текст постанови складений 3 лютого 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: Е.Г.Казначеєв Г.М. Міронова