Постанова 4855 № 640/12389/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12389/20 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в якому просив: - стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 68556,60 грн; - стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 надбавку за класний чин у сумі 15400 грн; - стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги починаючи з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку з урахуванням розміру середньоденного заробітку 1632,30 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що наказом прокурора Автономної республіки Крим від 11.07.2019 № 124к призначено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду начальника слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим з 11.07.2019. Керуючись статтею 11, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", пунктом 3, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", 30.04.2020 прокурором Автономної Республіки Крим прийнято наказ № 65к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 06.05.2020. Вказаним наказом надано вказівку відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Автономної Республіки Крим провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні. На переконання позивача, відповідач при звільненні зобов`язаний був виплатити останньому вихідну допомогу та надбавку за класний чин, виплата якої припинена з 25.09.2019. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.). Поряд з цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом № 1697-VII. Також частиною п`ятою статті 40 КЗпП встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Частиною п`ятою вказаної статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП. Верховним Судом у постанові 05.12.2019 у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством. Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII. При цьому, положеннями Закону № 1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. У свою чергу, випадки виплати вихідної допомоги при припинення трудового договору визначені статтею 44 КЗпП, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП. Таким чином, умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав. Як зазначено вище, позивача звільнено з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, відповідно останній не набув права на отримання вихідної допомоги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16. За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України "Про прокуратуру" у редакції 1991 року, у тому числі частина перша статті 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини. Таким чином, нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25.09.2019 Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню. Беручи до уваги, що вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, - є похідною від вимоги про стягнення вихідної допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її задоволення. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк