Постанова 4873 № 911/2929/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" січня 2021 р. Справа№ 911/2929/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №911/2929/19 (суддя Сівакова В.В.) за позовом Прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до:

1. Київської обласної державної адміністрації

2. Обухівської районної державної адміністрації

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Спорт-Тур»

4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Мтір Ессет Менеджмент» треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-будівельна компанія «Укрспортбудінвест»;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Терра Інвест»;

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Динамо» Київ»;

4. Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Славутич-Дельфін»;

5. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестпроект»;

6. Товариство з обмеженою відповідальністю «Стокс-Бізнес» про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: Прокурор Київської області (далі також - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, позивач) з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - Київської ОДА, відповідач-1), Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА, відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Спорт-Тур» (далі - ТОВ «ІК «Спорт-Тур», відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Мтір Ессет Менеджмент» (далі - ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент», відповідач-4) про: - визнання недійсними розпоряджень Київської ОДА № 776 від 05.12.2003 «Про надання в оренду земельної ділянки», № 88 від 26.02.2004 «Про надання в оренду в оренду земельних ділянок», № 646 від 17.09.2004 «Про надання в оренду земельної ділянки»; - визнання недійсними розпоряджень Обухівської РДА № 697 від 01.11.2004 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» під розміщення об`єктів для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей», № 696 від 01.11.2004 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Сток-Бізнес» під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів», № 698 від 01.11.2004 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Інвестпроект» під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів», № 695 від 01.11.2004 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Футбольний клуб «Динамо» Київ» під розміщення об`єктів для проведення спортивних заходів і організації відпочинку спортсменів»; - витребування на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ТОВ «ІК «Спорт-Тур» земельної ділянки площею 24,394 га з кадастровим номером 3223151000:06:015:0080 та ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент» земельної ділянки площею 10,222 га з кадастровим номером 3223151000:06:015:0079, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Київською ОДА та Обухівською РДА вимог законодавства під час надання у користування та, надалі, продажу окремими земельними ділянками єдиного масиву земель лісового фонду площею понад 10 га, а відтак, і незаконного вибуття вказаної землі із власності держави поза волею відповідного розпорядника - КМУ, що є правовою підставою для витребування земельних ділянок, які утворилися шляхом поділу такого масиву землі, з чужого незаконного володіння останніх набувачів на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.02.2020 матеріали справи № 911/2929/20 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 залучено до участі у справі № 911/2929/19 третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-будівельна компанія «Укрспортбудінвест» (далі - ТОВ «УІБК «Укрспортбудінвест», третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Терра Інвест» (далі - ТОВ «ІК «Терра Інвест», третя особа-2), Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Динамо» Київ» (далі - ТОВ «ФК «Динамо» Київ», третя особа-3), Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Славутич-Дельфін» (далі - ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін», третя особа-4), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестпроект» (далі - ТОВ «Інвестпроект», третя особа-5), Товариство з обмеженою відповідальністю «Стокс-Бізнес» (далі - ТОВ «Стокс-Бізнес», третя особа-6). Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №911/2929/19 у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач-1, приймаючи оспорювані розпорядження про надання третім особам -3, -4 та -6 в оренду земельних ділянок, площа яких не перевищувала 10,0 га, діяв в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством на момент вчинення цих дій; станом на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень відповдіача-1 органу, який погоджував зміну цільового призначення земель, зокрема, земель лісового фонду не існувало; оскаржувані розпорядження відповідача-1 були прийняті на підставі листів Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» (далі - ДЛГО «Київліс»), якими надано висновки про погодження місця розташування земельних ділянок та надано погодження на проекти відведення земельних ділянок за рахунок земель Обухівського лісництва. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання недійсними розпоряджень відповідача-2, суд виходив з того, що такі були прийняті щодо відчуження земельних ділянок несільськогосподарського призначення, а тому посилання прокурора на те, що зазначені землі належали до лісового фонду є необґрунтованими та безпідставними; спірні земельні ділянки знаходились в межах населеного пункту; прокурором не доведено відсутність повноважень в Обухівської РДА на прийняття оспорюваних розпоряджень. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Прокурор Київської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування правових позицій Верховного Суду, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що судом не було надано належної оцінки спірним правовідносинам та не враховано правові наслідки оскаржуваних актів індивідуальної дії в сукупності, а саме, щодо вилучення земель лісогосподарського призначення площею 39,76 га з постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, що суперечить змісту охорони земель та відноситься виключно до компетенції КМУ; оскаржувані розпорядження прийняті всупереч вимогам ст. 42 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), за відсутності погодження з органами виконавчої влади у сфері лісового господарства, а відсутність конкретного територіального органу на момент прийняття оспорюваних розпоряджень не впливає на необхідність такого погодження; посилання суду на висновки ДЛГО «Київліс» щодо відведення спірних земельних ділянок є безпідставним, оскільки таке об`єднання, як постійний лісокористувач, надає погодження проектам землеустрою, а не згоду на зміну цільового призначення спірних земель, у зв`язку з чим відсутні підстави ототожнювати вказані погодження з рішеннями уповноважених органів державної виконавчої влади у сфері лісового господарства; спірні земельні ділянки знаходяться поза межами населеного пункту, однак, в адміністративних межах міськради, що вбачається з наданих суду графічних матеріалів проекту «Внесення змін до генерального плану м. Українка Обухівського району Київської області», розробленого у 2013 році ДП «НДПІ Містобудування». Апелянт наголошував на тому, що Обухівська РДА не була уповноваженим суб`єктом владних повноважень на розпорядження земельними ділянками як лісового фонду (лісогосподарського призначення), так і земель рекреаційного та оздоровчого призначення державної форми власності, що знаходяться за межами населеного пункту, у зв`язку з чим, згідно зі ст. 127 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), районна державна адміністрація не була компетентним органом державної влади, наділеним повноваженнями на здійснення продажу спірних земельних ділянок. З огляду на наявність в матеріалах справи поданих відповідачами заяв про застосування наслідків спливу строку позовної давності, скаржник просив врахувати правові висновки Верховного Суду про те, що строк позовної давності за позовом, пред`явленим в інтересах держави, може починатись лише з моменту обізнаності (або можливості бути обізнаним) про наявність порушення права держави, та про особу порушника, уповноваженим органом державної влади, який реалізує відповідне цивільне право чи інтерес; враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення спірних земель з державного лісового фонду, зміну їх цільового призначення та відчуження їх у приватну власність не приймалось, відтак, право дійсного власника спірних земель - народу України, до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право власності спірними землями у відповідачів, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель лісогосподарського призначення, не виникло, тому позовні вимоги, спрямовані на повернення земельних ділянок, слід розглядати як негаторний позов (ст. 391 ЦК України), який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №911/2929/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 28.10.2020, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу. Відповідачі-1, 3, 4 скористалися правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-1 вказував на те, що Київська ОДА, приймаючи оспорювані розпорядження про надання юридичним особам в оренду земельних ділянок, площа яких не перевищувала 10,0 га, діяла в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством на момент вчинення цих дій; твердження прокурора про надання відповідачем-1 в користування окремим юридичним особам вказаних земельних ділянок єдиним масивом є лише припущенням, оскільки сусідні земельні ділянки, насамперед, лісові, можуть мати вигляд суцільного масиву, але само по собі це явище не є підставою вважати та офіційно оголошувати такі окремі ділянки єдиним масивом; земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:015:0045 та відповідно утворені за рахунок її поділу земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:06:015:0079 та 8223151000:06:015:0080 вилучалися за рахунок земель лісогосподарського призначення (лісового фонду) кварталів 49, 50, 51 Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» на підставі вищевказаних розпоряджень Київської ОДА за згодою ДЛГО «Київліс»; державі в особі КМУ та утворених ним органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення такого порушення, тобто з 2003 та 2004 років, зокрема зі звіту за відповідний рік; строк позовної давності за заявленими позовними вимогами про визнання недійсними розпоряджень Київської ОДА сплив у квітні 2007 року. Відповідач-3, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, наголошував на тому, що законодавство України, яке діяло на час прийняття спірних розпоряджень, пов`язувало розмір площі понад 10 га не з масивом суміжних земельних ділянок, які надавались в оренду, а саме, з окремою земельною ділянкою; законодавство, чинне станом на 2003-2004 роки, не пов`язувало розрахунок певної площі як з кількістю земельних ділянок, які надаються в оренду, так і з періодом, за який надаються такі ділянки в оренду; в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що спірні земельні ділянки належали на праві постійного користування лісогосподарському підприємству та утворювали разом єдиний масив; у період існування спірних правовідносин передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення здійснювалась за проектами відведення земельних ділянок, при цьому, окремих проектів або документації із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок при їх передачі в оренду законодавством не вимагалось; спірні земельні ділянки знаходяться в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району, про що зазначив сам прокурор у позовній заяві. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-4 вказував на те, що у матеріалах справи відсутні належні планово-картографічні матеріали щодо спірних земельних ділянок, які можуть розглядатися судом як первинні докази; посилання прокурора у позові на листи відповідних підприємств та органів без надання первинних допустимих доказів на встановлення фактів належності земельних ділянок та фактів утворення ними єдиного лісового масиву, є недостатнім, як і посилання на фрагмент з публічної карти; прокурором не доведені обставини щодо наміру (умислу) осіб порушити вимоги закону щодо компетенції КМУ передавати в користування ліси понад 10 га; прокурор аналізує взаємопов`язаність учасників спірних правовідносин, виходячи за межі періоду їх існування; прокурором не доведено наявності відносин контролю та підпорядкування між відповідачами та третіми особами; з постанови Печерського районного суду м. Києва від 26.04.2006, якою була скасована постанова ГПУ про порушення кримінальної справи та з постанови Прокуратури Київської області про відмову у порушенні кримінальної справи за вказаними фактами від 17.07.2006 не вбачається ознак змови та/або умислу осіб на порушення вимог закону щодо надання спірної земельної ділянки в оренду, проте встановлюється відсутність порушень закону в рамках вказаних правовідносин; доводи прокурора щодо пов`язаності осіб та, як наслідок неможливості відповідачу-1 надати в оренду, а приватним особам прийняти в оренду спірні земельні ділянки, є необґрунтованими. Відповідач-4 також наголошував на тому, що законом передбачено право змінювати цільове призначення земель органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який приймає рішення про передачу цих земель, зокрема у користування та, відповідно має право вилучати такі землі та затверджувати проекти землеустрою; затвердження проекту про відведення земельної ділянки із зміненим її цільовим призначенням може розглядатися як прийняття рішення органом про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; в оренду були надані земельні ділянки вже із земель рекреаційного призначення, а отже, до таких земель вже не можуть застосовуватися положення ЛК України та ЗК України, які визначають правила надання в оренду земель саме лісового фонду; обставини щодо місцезнаходження спірних земельних ділянок, на які посилається прокурор, останнім не доведено; повноваження щодо розпорядження землями рекреаційного призначення державної власності, які розташовані в межах населеного пункту, належать до компетенції райдержадміністрації; прокурор не наводить правового обґрунтування та не надає доказів того, що територія Української міської ради або адміністративна межа міської ради є більшою за територію самого міста Українка; доводи прокурора про поважність причин пропуску строку позовної давності, а саме, щодо неможливості протягом більш ніж 15 років виявити такі порушення та вжити відповідні заходи реагування для захисту інтересів держави, є необґрунтованими, оскільки виходячи зі статусу місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої влади, КМУ мав та має об`єктивну можливість знати про їх діяльність, а отже, й своєчасно реагувати на порушення у їх діяльності. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 розгляд апеляційної скарги Прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №911/2929/19 відкладено на 18.11.2020. 18.11.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника останнього. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 оголошено у розгляді справи №911/2929/19 перерву на 16.12.2020. 15.12.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київської обласної прокуратури надійшли пояснення, в яких прокурор наголошував на тому, що окрім факту суміжного розташування єдиним масивом земельних ділянок, наданих у користування учасникам справи за оскаржуваними розпорядженнями Київської ОДА, про намір видати та, відповідно, отримати саме масив лісових земель площею понад 10 га, свідчать також фактичні обставини, викладені в позовній заяві та відповіді прокуратури на відзиви відповідачів, підтверджені матеріалами справи, які вказують на пов`язаність усіх осіб, через яких відбулось оформлення права приватної власності на спірний масив лісу та дійсних на цей час власників спірних земель; застосування наслідків спливу позовної давності у даній справі, враховуючи, що її предметом є землі лісогосподарського призначення, які є обмеженими у цивільному обороті, не відповідає суті спірних правовідносин та характеру спору щодо триваючого правопорушення. Судове засідання 16.12.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О. у відпустці. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 27.01.2021. У судове засідання позивач, відповідач-2 та треті особи явку своїх уповноважених представників повторно не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача, відповідача-2 та третіх осіб, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи їх повторну неявку у судове засідання, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх додаткових пояснень, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за їх відсутності. У судовому засіданні прокурор доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представники відповідачів-1, 3, 4 вимоги апеляційної скарги не визнали, доводи, на яких вона ґрунтується вважають безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просили залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу прокурора - без задоволення. 27.01.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 05.12.2003 Київською ОДА прийнято розпорядження № 776 «Про надання в оренду земельної ділянки» (а.с. 243, т. 1), яким, враховуючи позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 04.12.2003 № 16-153: - затверджено розроблений Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проект відведення земельної ділянки загальною площею 9,98 га (ліси 1-ї групи) за рахунок земель ДЛГО «Київліс» (землі лісового фонду) на території Української міської ради Обухівського району; - надано Закритому акціонерному товариству «Футбольний клуб «Динамо» Київ» (далі - ЗАТ «ФК «Динамо» Київ») в оренду на 50 років земельну ділянку, зазначену в п. 1 цього розпорядження, для проведення спортивних заходів і організації відпочинку спортсменів та інших співробітників клубу; - встановлено річну орендну плату - 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та укласти договір оренди земельної ділянки після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки; - доручено Обухівській РДА укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із зазначеним підприємством за умови попереднього відшкодування ним втрат лісогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо її використання, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення. 06.02.2004 Київською ОДА прийнято розпорядження № 88 «Про надання в оренду земельних ділянок» (а.с. 243-244, т. 1), яким, враховуючи позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 17.02.2004 № 16-31 та від 17.02.2004 № 16-32: - затверджено розроблений Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» два проекти відведення земельних ділянок загальними площами по 9,9 га кожна, лісів 1-ї групи за рахунок земель ДЛГО «Київліс» на території Української міської ради Обухівського району; - надано ТОВ «Інвестпроект» та ТОВ «Стокс-Бізнес» в оренду на 50 років кожному по 9,9 га земель під організацію відпочинку та проведення спортивних заходів; - установлено річну орендну плату - 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; - доручено голові Обухівської РДА укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із зазначеним підприємством за умови попереднього відшкодування ним втрат лісогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо її використання, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення. 17.09.2004 Київською ОДА прийнято розпорядження № 646 «Про надання в оренду земельної ділянки» (а.с. 245-246, т. 1), яким, враховуючи позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 10.09.2004 №16-655: - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей в межах Української міської ради Обухівського району, розроблений Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» за договором від 13.05.2004 №446; - вилучено з постійного користування Обухівського лісництва ДЛГО «Київліс» та надано в оренду на 49 років ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» земельну ділянку площею 9,98 га на території Української міської ради Обухівського району для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей; - віднесено вказану земельну ділянку до земель рекреаційного призначення; - установлено річну орендну плату - 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; - доручено Обухівській РДА укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із зазначеним підприємством за умови попереднього відшкодування ним втрат лісогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо її використання, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення. 01.11.2004 Обухівською РДА прийнято розпорядження № 695 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» під розміщення об`єктів для проведення спортивних заходів і організації відпочинку спортсменів» (а.с. 247, т. 1), яким: - продано у власність ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» земельну ділянку площею 61 221,00 кв. м на території Української міської ради Обухівського району Київської області під розміщення об`єктів для проведення спортивних заходів і організації відпочинку спортсменів. - доручено першому заступнику голови райдержадміністрації Пелешенку О.В. укласти від імені районної державної адміністрації договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, також оформлювати інші необхідні для укладення даного договору документи; - дано дозвіл на розроблення технічної документації зі складання державного акту на право приватної власності на землю ЗАТ «ФК «Динамо» Київ». 01.11.2004 Обухівською РДА прийнято розпорядження № 696 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Стокс-Бізнес» під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів» (а.с. 248, т. 1), яким: - продано у власність ТОВ «Стокс-Бізнес» земельну ділянку площею 99 000 кв. м на території Української міської ради Обухівського району Київської області під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів; - доручено першому заступнику голови райдержадміністрації Пелешенку О.В. укласти від імені районної державної адміністрації договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, також оформлювати інші необхідні для укладення даного договору документи; - дано дозвіл на розроблення технічної документації зі складання державного акту на право приватної власності на землю ТОВ «Стокс-Бізнес». 01.11.2004 Обухівською РДА прийнято розпорядження № 697 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» під розміщення об`єктів для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей» (а.с. 250, т. 1), яким: - продано у власність ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» земельну ділянку площею 86 939 кв. м на території Української міської ради Обухівського району Київської області під розміщення об`єктів для культурно-оздоровчих цілей; - доручено першому заступнику голови райдержадміністрації Пелешенку О.В. укласти від імені районної державної адміністрації договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, також оформлювати інші необхідні для укладення даного договору документи; - дано дозвіл на розроблення технічної документації зі складання державного акту на право приватної власності на землю ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін». 01.11.2004 Обухівською РДА прийнято розпорядження № 698 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Інвестпроект» під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів» (а.с. 249, т. 1), яким: - продано у власність ТОВ «Інвестпроект» земельну ділянку площею 99 000 кв.м на території Української міської ради Обухівського району Київської області під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів; - доручено першому заступнику голови райдержадміністрації Пелешенку О.В. укласти від імені районної державної адміністрації договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, також оформлювати інші необхідні для укладення даного договору документи; - дано дозвіл на розроблення технічної документації зі складання державного акту на право приватної власності на землю ТОВ «Інвестпроект». 29.11.2004 Обухівським бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) зареєстровано за № 8097913, номер запису 58 в книзі № 50, право власності ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» на нерухоме майно: спортивну базу за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького). Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності від 27.10.2004, видане Обухівською РДА (а.с. 187-188, т. 1). 30.11.2004 між ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» та ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований за № 3880, відповідно до якого ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» передало у власність ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» нерухоме майно - спортивну базу, загальною площею 67,3 кв. м, яке належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Обухівською райдержадміністрацією 27.10.2004, а ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» прийняло об`єкт продажу у власність (а.с. 189-192, т. 1). 01.12.2004 Обухівським БТІ на підставі цього договору зареєстровано право власності ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» на нерухоме майно: спортивну базу за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.12.2004 (а.с. 193, т. 1). Крім того, 01.03.2005 Обухівським БТІ зареєстровано право власності ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» на нерухоме майно: комплекс за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького). Підставою виникнення права власності вказано свідоцтво про право власності від 06.10.2004 наданого Обухівською РДА (а.с. 178-179, т. 1). 25.05.2005 Обухівським БТІ зареєстровано право власності ТОВ «Стокс-Бізнес» на нежитлові будівлі за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького). Підставою виникнення права власності вказано свідоцтво про право власності від 06.10.2004, видане Обухівською РДА (а.с. 200-201, т. 1). Також, 25.05.2005 Обухівським БТІ зареєстровано право власності ТОВ «Інвестпроект» на нежитлові будівлі за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького). Підставою виникнення права власності вказано свідоцтво про право власності від 06.10.2004, надане Обухівською РДА (а.с. 208-209, т. 1). 27.05.2005 між ТОВ «Стокс-Бізнес» та ТОВ «ІК «Спорт-Тур» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна за реєстраційним №1367, відповідно до якого ТОВ «Стокс-Бізнес» зобов`язалося передати у власність ТОВ «ІК «Спорт-Тур» об`єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі), які розташовані за адресою: Київська обл., м. Українка, вул. Ігнатівська (раніше - вул. Горького), без номера, а саме: альтанка загальною площею 10,0 кв. м; фундаменти під вишку загальною площею 12,3 кв. м (а.с. 202-203, т. 1). 29.06.2005 Обухівським БТІ на підставі цього договору зареєстровано право власності ТОВ «ІК «Спорт-Тур» на нерухоме майно: нежитлові будівлі за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького) (а.с. 204, т. 1). 27.05.2005 між ТОВ «Інвестпроект» та ТОВ «ІК «Спорт-Тур» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна за реєстраційним № 1359, відповідно до якого ТОВ «Інвестпроект» зобов`язалося передати у власність ТОВ «ІК «Спорт-Тур» об`єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі), які розташовані за адресою: Україна, Київська обл., м. Українка, вул. Ігнатівська (раніше - вул. Горького), без номера, а саме: КПП загальною площею 67,3 кв. м, елінг загальною площею 138,6 кв. м, дизельна загальною площею 30,0 кв. м (а.с. 210-211, т. 1). 29.06.2005 Обухівським БТІ на підставі цього договору зареєстровано право власності ТОВ «ІК «Спорт-Тур» на нерухоме майно: нежитлові будівлі за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького) (а.с. 212, т. 1). 06.06.2005 між ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» та ТОВ «ІК «Спорт-Тур» було укладено договір купівлі-продажу за реєстраційним № 2149 (а.с. 194-195, т. 1), відповідно до якого ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» зобов`язалося передати у власність ТОВ «ІК «Спорт-Тур» будівлю спортивної бази, що розташована в місті Українка, вул. Ігнатівська, буд. б/н, Обухівського району, Київської області, ТОВ «ІК «Спорт-Тур» зобов`язалося прийняти вказану нерухомість і сплатити за неї обговорену грошову суму. Відповідно до п. 1.1. цього договору опис відчужуваної спортивної бази: будівля, позначена в технічній документації літерою «Б», загальною площею 67,3 кв.м. 22.09.2005 Обухівським БТІ на підставі цього договору зареєстровано право власності ТОВ «ІК «Спорт-Тур» на нерухоме майно: спортивну базу за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького) (а.с. 196, т. 1). Також, 06.06.2005 між ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» та ТОВ «ІК «Спорт-Тур» було укладено договір купівлі-продажу за реєстраційним № 2152 (а.с. 180-181, т. 1), відповідно до якого ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» зобов`язалося передати у власність ТОВ «ІК «Спорт-Тур» комплекс спортивної бази, що розташована в місті Українка, вул. Ігнатівська, буд. б/н, Обухівського району, Київської області, ТОВ «ІК «Спорт-Тур» зобов`язалося прийняти вказану нерухомість і сплатити за неї обговорену грошову суму. Відповідно до п. 1.1. цього договору опис відчужуваного комплексу спортивної бази: комплекс, позначений в технічній документації літерою «І». 29.06.2005 Обухівським бюро технічної інвентаризації на підставі цього договору зареєстровано право власності ТОВ «ІК «Спорт-Тур» на комплекс за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького) (а.с. 182, т. 1). Отже, ТОВ «ІК «Спорт-Тур» на підставі зазначених вище договорів купівлі-продажу набуло у власність нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі (альтанка загальною площею 10,0 кв. м; фундаменти під вишку загальною площею 12,3 кв. м, КПП загальною площею 67,3 кв. м, елінг загальною площею 138,6 кв. м, дизельна загальною площею 30,0 кв. м, будівлю спортивної бази, комплекс спортивної бази та комплекс), що розташовані в місті Українка, вул. Ігнатівська, буд. б/н, Обухівського району, Київської області. В подальшому, 30.06.2011 між ТОВ «ІК «Спорт-Тур» та ТОВ «ІК «Терра-Інвест» було укладено чотири договори купівлі-продажу за реєстраційними №№ 332, 334, 336, 338, відповідно до яких ТОВ «ІК «Спорт-Тур» продало, а ТОВ «ІК «Терра-Інвест» придбало нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (вул. Горького), б/н, а саме: - комплекс, який складається з: бані загальною площею 541,2 кв.м, колиби загальною площею 55,2 кв.м, альтанки площами 13 кв. м. та 7,7 кв.м, гостьового будинку загальною площею 85,1 кв.м, нежитлових будівель загальною площею 889,8 кв.м, огорожі та доріжки без наявних площ; - спортивну базу, яка складається з: альтанки площею 7,7 кв.м та фундаменту під вишку площею 9,6 кв.м; - спортивна база, яка складається з: КПП площею 48,7 кв. м, елінгу площею 129,3 кв. м. та дизельної площею 23,8 кв.м; - спортивну базу загальною площею 48,7 кв.м. 13.07.2011 Обухівським БТІ було здійснено державну реєстрацію права власності ТОВ «ІК «Терра-Інвест» на зазначене майно. 17.07.2013 між ТОВ «ІК «Терра-Інвест» та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Укрспортбудінвест» було укладено договір купівлі-продажу 1/50 часток комплексу за реєстраційним № 291, відповідно до якого ТОВ «ІК «Терра-Інвест» передало у власність, а ТОВ «ІБК «Укрспортбудінвест» прийняло 1/50 часток комплексу, який розташований у Київській області, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (Горького), б/н. 24.07.2013 між ТОВ «ІК «Терра-Інвест» та ТОВ «ІК «Спорт-Тур» було укладено договір купівлі-продажу 49/50 часток комплексу за реєстраційним № 321, відповідно до якого ТОВ «ІК «Терра-Інвест» передало у власність, а ТОВ «ІК «Спорт-Тур» прийняло у власність 49/50 часток комплексу (баня загальною площею 541,2 кв.м, колиба загальною площею55,2 кв.м, альтанка загальною площею 13,0 кв.м, гостьовий будинок загальною площею 85,1 кв.м, альтанка загальною площею 7,7 кв. м, нежитлова будівля загальною площею 889,8 кв. м, огорожа, доріжки), який розташований у Київській області, Обухівський район, м. Українка, вул. Ігнатівська (Горького), б/н. Також, 24.07.2013 між ТОВ «ІК «Терра-Інвест» та ТОВ «ІК «Спорт-Тур» було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель за реєстраційним № 317, відповідно до якого ТОВ «ІК «Терра-Інвест» передало у власність, а ТОВ «ІК «Спорт-Тур» прийняло у власність нежитлові будівлі (КПП загальною площею 48,7 кв.м, елінг загальною площею 129,3 кв.м, дизельна загальною площею 23,8 кв.м), які розташовані у Київській області, Обухівський район, місто Українка, вулиця Ігнатівська (Горького), б/н. 27.12.2015 між ТОВ «ІБК «Укрспортбудінвест» та ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент» було укладено договір купівлі-продажу 1/50 часток комплексу спортивної бази за реєстраційним №1132, відповідно до якого ТОВ «ІБК «Укрспортбудінвест» зобов`язалось передати у власність ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент» 1/50 часток комплексу спортивної бази. Відповідно до п. 1.2. цього договору предметом договору є 1/50 часток комплексу спортивної бази, що характеризується наступними ознаками: цілий комплекс спортивної бази складається з: баня загальною площею 541,2 кв.м, колиба загальною площею55,2 кв. м, альтанка загальною площею 13,0 кв.м, гостьовий будинок загальною площею 85,1 кв.м, альтанка загальною площею 7,7 кв.м, нежитлова будівля загальною площею 889,8 кв.м, огорожа, доріжки. Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області вих. № 10-10-0.331-14769/2-19 від 15.11.2019 (а.с. 220-221, т. 1), за інформацією Відділу в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області відповідно до відомостей, які містяться в НСК ДЗК, запитувані земельні ділянки обліковуються за наступними юридичними особами, а саме: - 3223151000:06:015:0080 площею 24,3940 га з цільовим призначенням 1.12.7 під розміщення об`єктів для проведення спортивних заходів і організації відпочинку спортсменів, культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей за ТОВ «ІК «Спорт-Тур»; - 3223151000:06:015:0079 площею 10,2220 га, з цільовим призначенням 4.3 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, відповідно до даних, отриманих в порядку інформаційного обміну з Міністерством юстиції України від 28.12.2015 перебуває у власності ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент»; - 3223151000:06:015:0045, яка обліковувалась за ТОВ «ІК «Спорт-Тур» площею 9,6444 га, перенесена до архівного шару, так як на дану земельну ділянку державний акт не виготовлявся та не реєструвався (заява про перенесення до архівного шару ЗВ-3211410482017 від 10.01.2018). Також у вказаному листі зазначено, що у місцевому фонді документації із землеустрою Відділу обліковується технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ТОВ «ІК «Спорт-Тур» в межах Української міської ради Обухівського району Київської області на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:015:0045 площею 34,6160 га, яка належала ТОВ «ІК «Спорт-Тур» на підставі державного акту серії ЯА № 577578 від 12.07.2005, та відповідно до заяви власника від 19.04.2014, в результаті поділу якої було утворено дві земельні ділянки площею 10,2220 га та площею 24,3940 га, яким присвоєно кадастрові номери 3223151000:06:015:0079, 3223151000:06:015:0080 (технічна документація щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:015:0045 у місцевому фонді документації із землеустрою Відділу не обліковується, оскільки не передана на зберігання її розробником ТОВ «СВ Землі»). Крім того, у вказаному листі повідомляється, що на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:015:0079 у місцевому фонді документації із землеустрою Відділу обліковується технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент» для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: Українська міська рада, Обухівського району Київської області. У відповідь на лист Прокуратури Київської області щодо надання інформації про погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223151000:06:015:0079, 3223151000:06:015:0045, 3223151000:06:015:0080, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства листом вих. №04-48/2184 від 13.11.2019 повідомило про те, що останнє не надавало погоджень на зміну цільового призначення зазначених земельних ділянок, оскільки Київське обласне управління лісового господарства було утворене 01.01.2005, а в результаті його ліквідації у 2007 році було утворено Київське обласне управління лісового та мисливського господарства, яке в 2013 році перейменоване у Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (шляхом перетворення). Однак, у даному листі також зазначено, що ДЛГО «Київліс» листами від 04.12.2003 № 01-750 та від 04.12.2003 № 01-751/2 надавало висновки про погодження місця розташування земельних ділянок, а листами від 25.02.2004 № 04-87/23 та від 25.02.2004 № 04-84/24 погодило проекти відведення земельних ділянок за рахунок земель Обухівського лісництва (а.с. 222-223, т. 1). За твердженням прокурора, на підставі оспорюваних розпоряджень Київської ОДА від 05.12.2003 № 776, від 26.02.2004 № 88 та від 17.09.2004 №646 відбулась незаконна передача у користування юридичних осіб спірних земельних ділянок у вигляді єдиного лісового масиву загальною площею 39,76 га всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 57, 122, 149 ЗК України, ст. ст. 9, 42 ЛК України, з перевищенням наданих законом повноважень, неуповноваженим суб`єктом та у спосіб, що суперечить законодавству, без прийняття законних рішень (розпоряджень) про вилучення та зміну цільового призначення земель лісового фонду (лісогосподарського призначення) з одночасною передачею земель площею понад 10 га у користування (оренду) приватним юридичним особам, у яких не створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, на строк, що значно перевищує встановлений законом, без погодження (згоди) відповідного державного органу лісового господарства на переведення лісових земель до інших категорій. Крім того, як зазначає прокурор, в подальшому оспорюваними розпорядженнями Обухівської РДА від 01.11.2004 за № № 695, 696, 697, 698 відбувся незаконний продаж вказаних вище земель загальною площею 34,6160 га, а саме, всупереч вимог ст. ст. 20, 56, 84, 120, 122, 127, 134, 149 ЗК України, ст. 377 ЦК України та ст.ст. 4, 8 та пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, заборонений законом. Враховуючи те, що відповідно до чинного законодавства розпорядником земель лісогосподарського призначення є КМУ, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді та у зв`язку з нездійсненням органом державного контролю повноважень у сфері охорони та використання земель, Прокурор Київської області звернувся до КМУ листом вих. №05/09/1-403вих19 від 13.11.2019 з вимогою надати інформацію про наявність прийнятих останнім у встановленому ч. 9 ст. 149 ЗК України порядку рішень про вилучення, зміну цільового призначення та розпорядження вищезазначеними земельними ділянками лісогосподарського призначення, які знаходяться на території м. Українка Обухівського району Київської області, а у разі неприйняття відповідних рішень - вирішити питання щодо звернення до суду з відповідною позовною заявою про захист інтересів держави (а.с. 230-231, т. 1). У відповідь на вказаний лист прокуратури КМУ направив лист вих. №26759/0/2-19 від 18.11.2019, в якому позивач повідомив про те, що рішення про вилучення, зміну цільового призначення та розпорядження вищезазначеними земельними ділянками лісогосподарського призначення ним не приймалися, а стосовно вжиття заходів реагування з метою захисту прав та інтересів держави КМУ надіслало звернення до відповідних органів для розгляду в установленому порядку (а.с. 242, т. 1). На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Прокурором Київської області було направлено КМУ повідомлення вих. №05/09/1-453вих19 від 18.11.2019 про намір звернутися з даним позовом до суду (а.с. 234, т. 1). Посилаючись на вищенаведені обставини та з огляду на бездіяльність КМУ щодо здійснення захисту порушених прав держави в судовому порядку, прокурор звернувся з даним позовом до суду про визнання недійсними розпоряджень Київської ОДА № 776 від 05.12.2003, № 88 від 26.02.2004, №646 від 17.09.2004, розпоряджень Обухівської РДА №№ 695, 696, 697, 698 від 01.11.2004, оскільки такі були прийняті поза межами їх компетенції та у спосіб, що суперечить чинному на момент виникнення спірних правовідносин законодавству, а також з вимогою про витребування земельних ділянок, як таких, що перебувають у незаконному володінні відповідачів-3,

4. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. За приписами статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Отже, особа, законний інтерес або право якої порушено внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено вищевказаною нормою матеріального права. Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Пункт 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлює, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення рішенням органу місцевого самоврядування прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру) державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції. Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами ч. 1 ст. 18 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Згідно з ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення;е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Згідно зі ст. ст. 50, 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Частиною 1 ст. 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. У відповідності до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. За приписами ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Положеннями ч. 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті. При цьому, в ч. 7 ст. 122 ЗК України вказано на те, що Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу. Так, згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 6 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті. Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. З наведених правових норм вбачається, що до компетенції КМУ входило вилучення земельних ділянок державної власності, в тому числі лісів першої категорії понад 10 га. Земельні ділянки, які були менші 10 га вилучались за рішеннями обласних державних адміністрацій. Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. В частині 1 ст. 125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Відповідно до ч. 2 ст. 42 ЛК України переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Як було зазначено вище, Київською ОДА були прийняті наступні розпорядження: - № 776 від 05.12.2003 «Про надання в оренду земельної ділянки», відповідно до якого ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» надано в оренду на 50 років земельну ділянку (ліси 1-ї групи) у розмірі 9,98 га; - № 88 від 06.02.2004 «Про надання в оренду земельних ділянок», відповідно до якого ТОВ «Інвестпроект» та ТОВ «Стокс-Бізнес» надано в оренду на 50 років кожному по 9,9 га; - № 646 від 17.09.2004 «Про надання в оренду земельної ділянки», відповідно до якого ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» надано в оренду на 49 років земельну ділянку площею 9,98 га. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи вищенаведені розпорядження про надання третім особам-3, -4 та -6 в оренду земельних ділянок, площа кожної з яких не перевищувала 10,0 га, відповідач-1 діяв в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством на момент вчинення цих дій, у зв`язку з чим доводи прокурора стосовно перевищення Київською ОДА своїх повноважень щодо вилучення земель державної власності є безпідставними та необґрунтованими. При цьому, оцінюючи законність оспорюваних розпоряджень Київської ОДА, колегією суддів, в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2018 у справі №363/1003/15-ц та від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц, на які посилається апелянт, а також у постанові від 08.02.2018 у справі №910/9256/16 щодо застосування приписів ч. 9 ст. 149 ЗК України та необхідності дослідження питання чи є земельні ділянки, які надавались за спірними розпорядженнями, єдиним лісовим масивом. Водночас, твердження апелянта про те, що спірні земельні ділянки являють собою єдиний масив площею понад 10 га, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини, зокрема, даних державного лісового та земельного кадастрів або планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками були документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, а також документів, на підставі яких ДП «Київське лісове господарство» отримало право постійного користування спірними землями лісового призначення. Посилання прокурора на направлені на його запити листи ДП «Київське лісове господарство» (лист від 14.11.2019 №02-02./915), ВО «Укрдержліспроект» (лист від 14.11.2019 №671), Головного управління Держгеокадастру у Київській області (лист від 15.11.2019 №10-10-0.331-14769/2-19), Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства (лист від 13.11.2019 №04-48/2184) колегія суддів відхиляє, оскільки без надання відповідних первинних документів листування не може підтверджувати факт утворення спірними земельними ділянками єдиного лісового масиву, а фрагмент з публічної кадастрової карти України свідчить лише про те, що земельні ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:015:0079 та з кадастровим номером 3223151000:06:015:0080 мають спільні межі та розташовані в суміжних кварталах лісництва. Крім того, колегія суддів зазначає, що судові рішення у вищевказаних справах, на які посилається прокурор, були прийняті за інших встановлених у них обставин та за інших поданих сторонами й оцінених доказів. Суд апеляційної інстанції також не може погодитися з доводами прокурора про те, що всупереч ст. 20 ЗК України та ст. 42 ЛК України зміна цільового призначення вищенаведених земельних ділянок відбулась без погодження відповідного органу, а саме, Державного комітету лісового господарства України. Як вбачається з Положення про Державний комітет лісового господарства, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 №969/2000 (в редакцій, чинній станом на час прийняття оспорюваних розпоряджень відповідача-1), вказаному органу не було надано повноважень щодо зміни цільового призначення земель та/або надання згоди на переведення лісових земель до інших категорій. Крім того, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства вих. № 04-48/2184 від 13.11.2019, Київське обласне управління лісового господарства було утворено 01.01.2005 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 679 «Про утворення територіальних органів Державного комітету лісового господарства» та Наказу Державного комітету лісового господарства від 20.10.2004 № 179 «Про утворення територіальних органів державного комітету лісового господарства». В результаті ліквідації Київського обласного територіального управління лісового господарства, на підставі наказу Київського обласного управління лісового господарства від 07.05.2007 № 42 було утворено Київське обласне управління лісового та мисливського господарства. В подальшому, на підставі наказу Київського обласного управління лісового та мисливського господарства від 26.11.2012 № 132 «Про реорганізацію Київського обласного управління лісового та мисливського господарства», відповідно до якого останнє було перейменовано у Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства. Отже, станом на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень відповдіача-1 органу, який погоджував зміну цільового призначення земель, зокрема, земель лісового фонду не існувало, а тому місцевим господарським судом правомірно відхилені доводи прокурора щодо відсутності погодження відповідного державного органу лісового господарства на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок. Водночас, як встановлено судом першої інстанції, оспорювані розпорядження відповідача-1 були прийняті на підставі листів ДЛГО «Київліс» від 04.12.2003 № 01-750 та від 04.12.2003 № 01-751/2, якими надано висновки про погодження місця розташування земельних ділянок. Кожне з оспорюваних розпоряджень Київської ОДА видане на підставі позитивних висновків державної експертизи землевпорядної документації, а саме, від 04.12.2003 №16-163, від 17.02.2004 №№ 16-31, 16-32, від 10.04.2004 № 16-655. Крім того, листами ДЛГО «Київліс» від 25.02.2004 № 04-87/23 та від 25.02.2004 № 04-84/24 надано погодження на проекти відведення земельних ділянок за рахунок земель Обухівського лісництва, тобто цільове призначення спірних земельних ділянок на підставі ст.ст. 20 та 124 ЗК, при передачі їх в оренду, було змінено за проектами відведення таких ділянок. Таким чином, в оренду третім особам-3, 4 та 6 були надані земельні ділянки вже із земель рекреаційного призначення, а тому до таких земель не підлягають застосуванню положення ЛК України та ЗК України, які визначають правила надання в оренду земель саме лісового фонду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач-1, приймаючи вищенаведені розпорядження про надання юридичним особам в оренду земельних ділянок, площа яких не перевищувала 10,0 га, діяв в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством на момент вчинення цих дій, у зв`язку з чим вимоги прокурора про визнання недійсними розпоряджень Київської ОДА № 776 від 05.12.2003 «Про надання в оренду земельної ділянки», № 88 від 26.02.2004 «Про надання в оренду в оренду земельних ділянок», № 646 від 17.09.2004 «Про надання в оренду земельної ділянки» не підлягають задоволенню. Також прокурором заявлено вимоги про визнання недійсними розпоряджень Обухівської РДА № 697 від 01.11.2004, № 696 від 01.11.2004, № 698 від 01.11.2004, № 695 від 01.11.2004 з підстав відчуження земельних ділянок лісового фонду та за межами населеного пункту. Як було зазначено вище, 01.11.2004 відповідачем-2 прийнято розпорядження №695 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» під розміщення об`єктів для проведення спортивних заходів і організації відпочинку спортсменів», яким продано у власність ЗАТ «ФК «Динамо» Київ», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Динамо» Київ», земельну ділянку площею 61 221,00 кв.м на території Української міської ради Обухівського району Київської області під розміщення об`єктів для проведення спортивних заходів і організації відпочинку спортсменів. 01.11.2004 відповідачем-2 прийнято розпорядження № 969 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Стокс-Бізнес» під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів», яким продано у власність ТОВ «Стокс-Бізнес» земельну ділянку площею 99 000 кв. м на території Української міської ради Обухівського району Київської області під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів. 01.11.2004 відповідачем-2 прийнято розпорядження № 697 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» під розміщення об`єктів для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей», яким продано у власність ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін» земельну ділянку площею 86 939 кв. м на території Української міської ради Обухівського району Київської області під розміщення об`єктів для культурно-оздоровчих цілей. 01.11.2004 відповідачем-2 прийнято розпорядження № 698 від 01.11.2004 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Інвестпроект» під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів», яким продано у власність ТОВ «Інвестпроект» земельну ділянку площею 99 000 кв. м на території Української міської ради Обухівського району Київської області під розміщення об`єктів для організації відпочинку та проведення спортивних заходів. Виходячи з вищенаведених положень ст. ст. 122, 149 ЗК України, сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками в межах населеного пункту (села, селища, міста відповідно), віднесеними до земель комунальної власності. До компетенції КМУ належить розпорядження земельними ділянками природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених, зокрема частиною п`ятою ст. 149 ЗК України, яка передбачає обмеження повноважень райдержадміністрації лише щодо земель лісового і водного господарства, відсилаючи саме з цього питання до ч. 9 ст. 149 ЗК України. Отже, повноваження щодо розпорядження землями рекреаційного призначення державної власності, які розташовані в межах населеного пункту, належать до компетенції районної державної адміністрації. З наведеного вбачається, що оскаржувані розпорядження Обухівської РДА були прийняті щодо відчуження земельних ділянок несільськогосподарського призначення, а відтак, твердження прокурора про те, що зазначені землі належали до лісового фонду, а також посилання на порушення відповідачем-2 ст.ст. 84, 56 ЗК України є необґрунтованими та безпідставними. Доводи прокурора про те, що зазначені земельні ділянки знаходились поза межами населеного пункту, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки з наявних матеріалів справи, зокрема договорів купівлі-продажу нерухомого майна, яке знаходилось на цих земельних ділянках, зазначено адресу: Київська область, Обухівський район, місто Українка, вулиця Ігнатівська (вул. Горького), б/н. Крім того, зі змісту оспорюваних розпоряджень відповідача-2 також вбачається, що земельні ділянки знаходяться в межах (на території) Української міської ради Обухівського району Київської області. З огляду на відсутність підстав для визнання незаконним вибуття з державного лісового фонду земельних ділянок на підставі розпоряджень Київської ОДА від 05.12.2003 № 776, від 26.02.2004 № 88 та від 17.09.2004 № 646, безпідставними є доводи апелянта про те, що відчужуючи у приватну власність спірні землі площею 34,6160 га за розпорядженнями від 01.11.2004 №№ 695-698 Обухівська РДА розпорядилась землями лісогосподарського призначення. Колегія суддів також відхиляє доводи прокурора щодо продажу спірних земельних ділянок поза конкурсних умов усупереч ст. 134 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги). Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЗК України продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок. Так, за твердженням прокурора, у зв`язку з тим, що видані 06.10.2004 та 27.10.2004 ЗАТ «ФК «Динамо» Київ», ТОВ «НВФ «Славутич-Дельфін», ТОВ «Інвестпроект» та ТОВ «Стокс-Бізнес» свідоцтва про право власності на нерухоме майно на орендованих земельних ділянках на момент прийняття спірних розпоряджень відповідача-2 про продаж ділянок не були зареєстровані у державному реєстрі прав власності, то процедура продажу ділянок мала відбуватися лише у конкурентний спосіб. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції від 01.07.2004 (далі - Закон) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону (ч.ч.5, 6 ст. 3 Закону). Таким чином, положення вказаного Закону в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень відповідача-2, встановлювали вимогу про обов`язкову реєстрацію права власності лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна та дозволяли вчинювати правочини з нерухомим майном лише після реєстрації такого права в Реєстрі, при цьому, на відміну від положень даного Закону в редакції від 11.02.2010, не встановлювали правила, згідно з яким право власності на нерухоме майно виникає з моменту такої реєстрації. Відповідно до п.п. 2.1 та 2.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації праві власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень відповідача-2, правовстановлювальними документами, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухомі майно, зокрема, є свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями. Отже, свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна є належним доказом виникнення права власності на нерухоме майно, реєстрація якого до набрання чинності редакції Закону від 11.02.2010 не пов`язувалася з моментом його виникнення. Посилання прокурора на ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України як на підставу своїх вимог про визнання оспорюваних розпоряджень про продаж ділянок незаконними, на переконання колегії суддів, є необґрунтованим, оскільки при цьому прокурор виходить з того, що спірні земельні ділянки лісового фонду не можуть передаватися у приватну власність, однак, у даному випадку мало місце переведення ділянок лісового фонду у встановленому законом порядку на підставі ст. 20 та ч. 3 ст. 124 ЗК України до категорії земель рекреаційного призначення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оспорювані розпорядження Обухівської РДА № 697 від 01.11.2004, № 696 від 01.11.2004, № 698 від 01.11.2004, № 695 від 01.11.2004 прийняті в межах наданих законодавством повноважень, у зв`язку з чим вимоги прокурора про визнання їх недійсними не підлягають задоволенню. Також прокурором заявлено вимогу про витребування на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ТОВ «ІК «Спорт-Тур» земельної ділянки площею 24,394 га з кадастровим номером 3223151000:06:015:0080 та ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент» земельної ділянки площею 10,222 га з кадастровим номером 3223151000:06:015:0079, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району. За приписами ст.ст. 318, 324 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. За змістом ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу. Особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок (ч. ч. 1, 13 ст. 79-1 ЗК України). В даному випадку речами, які просить витребувати позивач, є земельна ділянка площею 24,394 га з кадастровим номером 3223151000:06:015:0080 та земельна ділянка площею 10,222 га з кадастровим номером 3223151000:06:015:0079 як окремі об`єкти цивільних прав. Отже, як правильно зауважив відповідач-3, первісних земельних ділянок, які вибули із власності держави формально-юридично як окремих індивідуально-визначених речей не існує, що виключає можливість застосування до цих правовідносин ст. 388 ЦК України. Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула правої власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею. Таким чином, порядок, передбачений статтями 387, 388 ЦК України щодо витребування власником майна із чужого незаконного володіння, не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки відповідачі-3, 4 разом із правом власності на нерухоме майно (комплекси будівель та споруд) на підставі вищенаведених договорів купівлі-продажу набули право власності на відповідні земельні ділянки. При цьому, при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності (Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15). Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права. Колегією суддів враховано, що відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям. Разом з тим, дослідивши обставини даної справи, колегія суддів вважає, що у разі витребування спірних земельних ділянок не буде дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, а особа понесе «індивідуальний і надмірний тягар» в тих умовах, коли спірне майно (земля) продовжує виконувати суспільно-корисну функцію, пов`язану із задоволенням оздоровчих, (рекреаційних потреб суспільства). За вищевказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимоги прокурора про витребування на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ТОВ «ІК «Спорт-Тур» земельної ділянки площею 24,394 га з кадастровим номером 3223151000:06:015:0080 та ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент» земельної ділянки площею 10,222 га з кадастровим номером 3223151000:06:015:0079, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем. Проте, всупереч наведених вище правових норм, прокурором не було доведено належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зокрема, наявності підстав для визнання недійсними розпоряджень Київської ОДА та Обухівської РДА, а також факту незаконного володіння ТОВ «ІК «Спорт-Тур» та ТОВ «КУА «Мтір Ессет Менеджмент» спірними земельними ділянками. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог Прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити. Щодо заяв відповідачів-1, 3, 4 про пропуск прокурором строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду та застосування наслідків такого спливу, колегія суддів зазначає наступне. За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом вказаної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. З огляду на встановлення обставин відсутності порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу. За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи учасників справи, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї, зокрема, щодо пов`язаності відповідачів та третіх осіб, їх засновників та керівників сімейними та бізнес-звязками, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 21.07.2020 у справі №911/2929/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків місцевого господарського суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Прокурора Київської області - без задоволення. Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №911/2929/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі №911/2929/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2929/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 01.02.2021. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз