Постанова 4803 № 190/207/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1084/21 Справа № 190/207/18 Суддя у 1-й інстанції - Митошоп В. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О. за участю секретаря Мазур Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пятихацького районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року,- В С Т А Н О В И В: 22 лютого 2018 АТ КБ ПРИВТАБАНК звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що 08.07.2010 року між банком та ОСОБА_1 , укладений кредитний договір б/н, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 2000,00 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, в результаті чого станом на 31.12.2017 року утворилась прострочена заборгованість по кредиту, а саме: 1956,57 грн., - заборгованість по тілу кредиту; 93608,20 грн., - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5428,27 грн., - заборгованість за пенею та комісією; штраф (фіксована частина) 500.00 грн., штраф (процентна складова) 5049,65 грн. Загальна сума заборгованості складає 106542 грн. 69 коп., яку просять стягнути з відповідача в примусовому порядку. Крім того просять стягнути з відповідача 1762 грн. 00 коп., сплаченого судового збору (том 1 а.а.3-5). Рішенням Пятихацького районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволенні. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Лабитнанчи, Тюменської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк (код ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_2 , МФО №305299) 106542(сто шість тисяч п`ятсот сорок дві гривні) 69 коп., заборгованості за кредитним договором, з яких: 1956,57 грн., - заборгованість по тілу кредиту; 93608,20 грн.,- заборгованість по процентам за користування кредитом; 5428,27 грн.,- заборгованість за пенею та комісією;штраф (фіксована частина) 500,00 грн., штраф (процентна складова) 5049,65 грн., та 1762грн.00 коп. сплаченого судового збору (том 1 а.с.102-103). В апеляційній скарзі ТОВ Коновалов В.О. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовити у повному обсязі (том 1 а.с. 147-152). Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанкдо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (том 1 а.с. 201-204). Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ ПРИВАТБАНК задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том 2 а.с. 25-29). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги суд 1 інстанції вважав встановленим факт укладення кредитного договору та отримання у кредит грошових коштів відповідачем, що підтверджено належними доказами по справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі. Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів не в повній мірі погоджується. Так, згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає не в повній мірі. Згідно з частиною першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як вбачається із матеріалів справи, 08 липня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку Універсальна 30 днів пільгового періоду відповідно умов якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 2000,00 грн. (а.с.9). Згідно довідки про умови кредитування з використання кредитки Універсальна 30 днів пільгового періоду, яка підписана відповідачем 08.07.2010 року, вбачається, що сторони погодили сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік, умови сплати неустойки (пені) за несвоєчасне невиконання зобов`язання. Також сторони погодили у даній заяві, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-якими із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш як на 30 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500,00 грн. та 5 % від суми позову (а.с.10). На підтвердження досягнення згоди щодо істотних умов договору від 08.07.2010 року між сторонами позивачем також надано копію витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, що підписаний головою Правління ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Дубілет О.В. (а.с. 11-34). Відповідач неналежно виконує свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та у нього перед позивачем станом на 31.12.2017 року утворилась заборгованість, яка становить 106542,69 грн. та складається з: 1956,57 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 93608,20 грн., - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5428,27 грн., - заборгованість за пенею та комісією; штраф (фіксована частина) 500.00 грн., штраф (процентна складова) 5049,65 грн. (а.с.6-8). Відповідно до довідки наданої АТ КБ ПРИВАТБАНК про надання кредитних карток згідно укладеного кредитного договору б/н від 08.07.2010 року, вбачається, що відповідачу була видана картка № НОМЕР_3 , яка згодом перевипускалася, остання картка за № НОМЕР_4 видана з терміном дії 07/16 (а.с.186). З витягу з рахунку щодо руху коштів по кредитному договору вбачається, що ОСОБА_1 отримав кредитну картку, користувався нею (знімав кошти у банкоматах, розраховувався за покупки в магазинах, а також частково сплачував заборгованість) (а.с.187-198). Відповідач не спростував факт отримання кредитної картки та отримання за нею кредитних коштів, а тому в силу укладеного договору у нього виникло зобов`язання повернути такі кошти, у зв`язку із чим висновок суду 1 інстанції про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту є обґрунтованим. Банк також, просить стягнути заборгованість по процентах за користування кредитом, у розмірі 93 608,20 грн. Визначаючи розмір боргу, колегія суддів виходить з розрахунку, який надано Банком, оскільки відповідачем цей розрахунок не спростований і свій не надано. Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки Відповідача - баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції). Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12.04.12 р. № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. У постанові НБУ № 705, зокрема, вказано: «Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань», «Виписка про рух коштів за рахунком може надаватися власникові рахунку в банку, надсилатися поштою, електронною поштою, у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, через банкомат тощо». Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі 3,0% на місяць (36 % річних ) між сторонами погоджено. Однак, заява позичальника не містить умов сплати процентів за несвоєчасне виконання зобов`язань у підвищеному розмірі. Із розрахунку заборгованості, наданої банком, вбачається, що проценти на заборгованість нараховані, за період з 08.07.2010 року по 31.03.2015 року, у розмірі 36,00%, 30,00%, що обумовлено договором між сторонами та не перевищує обумовлений відсоток. З 01.04.2015 року по 31.12.2017 року ставка зросла до 42 %, що є більше від обумовленої договором процентної ставки. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України,в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні 42 % річних та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України. Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем з 01.04.2015 року у розмірі 42 % є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином. Заборгованість за процентами за період з 08.07.2010 року по 31.03.2015 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) становила 4 691,96 грн., тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також позивач просив стягнути з боржника на свою користь неустойку (штраф та пеню) за порушення зобов`язання, які сторонами було погоджено. Також, відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене, та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за порушення умов договору слід відмовити. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року № 6-2003цс15. А тому ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Посилання апелянта в апеляційній скарзі, на те, що банком пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки строк дії кредитного договору сплив 08.07.2014 року, а позивач з позовом до суду звернувся лише 22 лютого 2018 року, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19.03.2014 року у справі № 6- 4цс14, а також правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах у справі № 91/8058/15-ц від 01.03.2018 року та справі № 743/150/17 від 27.02.2019 року. Зокрема, у постанові від 27.02.2019 року по справі № 743/150/17, провадження № 61- 135св18, Верховний Суд зазначив: Висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим. Згідно з пунктом 2.1.1.2.11 Умов та Правил, які є складовою кредитного договору, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на титульній стороні карти, включно. За таким договором перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки." З огляду на те, що перевипущена картка № НОМЕР_4 діє до 07/16, а з позовом банк звернувся до суду 22.02.2018 року, тобто банк звернувся із позовом за захистом порушеного права в межах строку позовної давності. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідно до роз`яснень, наданих в п.19 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24.10.2008 року, підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості по процентах за користування кредитом та скасуванню в частині стягнення пені, в іншій частині залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Пятихацького районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року - змінити в частині стягнутої суми заборгованості по процентах за користування кредитом, зменшивши суму з 93 608,20 грн. до 4 691,96 грн. з урахуванням безпідставного збільшення відсоткової ставки, неузгодженої належним чином з відповідачем. Рішення Пятихацького районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року - скасувати в частині стягнення пені, відмовивши у задоволенні вказаної вимоги. В іншій частині рішення Пятихацького районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: