Постанова 4857 № 380/4183/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4183/20 пров. № А/857/12696/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гудима Л.Я., за участі секретаря судового засідання Стельмаха П.П., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року (головуючого судді Брильовського Р.М., ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львів о 11 год. 38 хв. повний текст рішення складено 03.09.2020) у справі №380/4183/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Інституту біології тварин Національної академії аграрних наук України та Грядівської сільської ради Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 01.06.2020 звернулися в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Інституту біології тварин Національної академії аграрних наук України та Грядівської сільської ради Львівської області в якому просить визнати протиправними та скасувати накази від 29.04.2020 № 13-5532/16-20-СГ, № 13-5540/16-20-СГ, № 13-5539/16-20-СГ, № 13-5534/16-20-СГ, зобов`язати відповідача видати позивачам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для особистого селянського господарства на території Грядівської сільської ради Жовківського району відповідно до графічних даних. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Держгеокадастру у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що земельна ділянка знаходиться у користуванні третіх осіб із цільовим призначенням для дослідних та навчальних цілей, а саме: відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ № 004380, зареєстрованого 21.08.1996 за № 122 Львівському біотехнологічному центру УААН надано у постійне користування 314,7 га землі для сільськогосподарського призначення, з яких 270,0 га на території Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області. Представник позивача 13.01.2021 надіслала до апеляційного суду додаткові пояснення в яких викладі обґрунтування щодо поданої апеляційної скарги зазначивши, що доводи апелянта що земельні ділянки запропоновані до відведення учасникам бойових дій, входять до меж земельних ділянок відображених у Держаному акті на право постійного користування землею серії ІІ- ЛВ №004380 не заслуговують на увагу, оскільки відсутні межі та межові знаки земельних ділянок відображених у Державному акті. Позивачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Головне управління Держгеокадастру у Львівській області направило до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість в іншому судовому засіданні, проте колегія суддів відмовила в задоволенні такого, оскільки відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею 2,0 га для особистого селянського господарства на території Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області. Розглянувши клопотання позивачів Головне управління Держгеокадастру у Львівській області наказами від 29.04.2020 № 13-5539/16-20-СГ (адресований ОСОБА_4 ), від 29.04.2020 № 13-5532/16-20-СГ (адресований ОСОБА_1 ), від 29.04.2020 № 13-5540/16-20-СГ (адресований ОСОБА_2 ), від 29.04.2020 № 13-5534/16-20-СГ (адресований ОСОБА_3 ) відмовив у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею 2,0 га для особистого селянського господарства на території Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області. При цьому посилався на те, що земельна ділянка знаходиться у користуванні третіх осіб із цільовим призначенням для дослідних та навчальних цілей, а саме: відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ № 004380, зареєстрованого 21.08.1996 за № 122 Львівському біотехнологічному центру УААН надано у постійне користування 314,7 га землі для сільськогосподарського призначення, з яких 270,0 га на території Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області. Позивачі не погоджуються із спірними наказами, тому звернулися до суду. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Пунктом «а» частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Частиною 4 статті 122 ЗК України установлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Пунктом «в» частини 3 статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара. Відповідно до частин 6,7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Із змісту наведених норм слідує, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016, відповідач є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядкований, а відповідно до п.п.13 п.4 цього Положення розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Як вбачається із частини 7 статті 118 ЗК України, початковим етапом надання земельної ділянки у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення якого приймається відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування (у розглядуваному випадку ГУ Держгеокадастру у Львівській області). При цьому, в абзаці 1 частини 7 статті 118 ЗК України встановлено конкретний і вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні відповідного клопотання громадянина та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є громадянами України та кожен має право на безоплатне набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. В квітні 2019 року позивачі звернулися до ГУ Держгеокадастру у Львівській області із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність кожному з позивачів для ведення особистого селянського господарства. Відповідач відмовив позивачам у наданні такого дозволу і така відмова оформлена розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Суд зважає, що частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз цієї норми свідчить, що земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Отже, якщо особа, яка звернулася до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, виконала усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні. При цьому суд також звертає увагу на те, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, оскільки надання такого дозволу не є обставиною, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на землю, відтак надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не тягне за собою юридичних наслідків для позивача, а є лише певним етапом у процесі передачі земельної ділянки у власність, реалізація якого може бути здійснена лише після затвердження розробленої документації із землеустрою. Аналогічна правова позиція висловлена постановах Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14, від 15.10.2019 в справі № 813/1922/14, від 30.04.2020 в справі № 812/1313/18. Щодо доводів апелянта про те, що земельні ділянки запропоновані до відведення учасникам бойових дій, входять до меж земельних ділянок, відображених у Державному акті на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ № 004380, оскільки відсутні межі та межові знаки земельних ділянок відображених у державному акті колегія суддів враховує наступне. Спірні земельні ділянки відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма 6-зем) перебувають у фактичному користуванні третіх осіб, для дослідних та навчальних цілей, а саме у Інституту біології тварин НААН України. Наказ Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)», втратив чинність з 01 січня 2016 року. Останнім звітнім періодом державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями за формою 6-зем є 2015 рік (станом на 01.01.2016). Окрім цього, дані по формі 6-зем. з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями має виключно інформаційний характер та не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Оцінка інформації з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на підставі такої інформації. Таким чином, враховуючи, що Наказ Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)», втратив чинність з 01 січня 2016 року у відповідача відсутні докази, які б підтверджували, що на момент прийняття оскаржуваних відмов земельні ділянки, які плануються до відведення позивачам, обліковуються як землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів. З врахуванням вказаного колегія суддів дійшла висновку, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність кожному з позивачів для ведення особистого селянського господарства не ґрунтується на вимогах статті 118 ЗК України, відтак накази від 29.04.2020 № 13-5539/16-20-СГ , від 29.04.2020 № 13-5532/16-20-СГ, від 29.04.2020 № 13-5540/16-20-СГ, від 29.04.2020 № 13-5534/16-20-СГ про відмову у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею 2,0 га для особистого селянського господарства на території Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області визнані протиправні і скасовані правомірно, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії, суд враховує наступне. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту. Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36- 39). Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника, Відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 у справі № 1.380.2019.002897 вже було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо прийняття рішення за клопотаннями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для особистого селянського господарства на території Грядівської сільської ради Жовківського району. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для особистого селянського господарства на території Грядівської сільської ради Жовківського району. Тому у цьому випадку вимога позивача зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачам може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права. Наведений висновок також відповідає вимогам частини 4 статті 245 КАС України, відповідно до яких у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). Згідно зі статтею статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на все вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятих рішень, судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, судом першої інстанції прийнято рішення на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи і підстав для його скасування не вбачається. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі №380/4183/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль Л.Я. Гудим Повний текст постанови складено 01.02.2021