Постанова 4851 № 440/1093/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 р.Справа № 440/1093/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Удовіченко С.О.) від 14.05.2020 року по справі № 440/1093/20 за позовом Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн. від 11.11.2019 ВП № 59426554. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову про накладення штрафу, не з`ясував поважність причин невиконання рішення суду, зокрема те, що виплату щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам здійснює Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації. Наголошувало на тому, що управління зверталося до державного виконавця із пропозицією звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення (із зобов`язального на майнове), що не було здійснено останнім. Вважає, що управлінням проведено весь комплекс заходів для виконання рішення суду, а тому останнє не виконано не з вини управління. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Розгляд справи просив проводити без його участі. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/304/19 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. 29 травня 2019 року Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 440/304/19 про зобов`язання Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 20 червня 2018 року. Боржником у виконавчому листі зазначено Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (а.с. 133). Розпорядженням № 621 від 04 червня 2019 року (справа № 668564) ОСОБА_1 призначено щомісячну адресну допомогу згідно з рішенням суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/304/19. Вирішено доплатити допомогу за період з 20 червня 2018 року по 19 грудня 2018 року у розмірі 884,00 грн щомісячно на загальну суму 5285,94 грн (а.с. 145). Листом від 20 червня 2019 року № Ц-09/1471 Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації повернув особову справу № 668564 за судовим рішенням про виплату допомоги внутрішньо переміщеної особі за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року. Повідомлено, що порядок виконання судових рішень, які набрали законної сили визначений Законом України "Про виконавче провадження" та постановами Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, від 03 вересня 2014 року № 440 та іншими нормативними документами. Отже, підстав для направлення вищезазначеної особової справи на адресу Центру немає (а.с. 147). Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 01 липня 2019 року відкрито виконавче провадження №59426554 з примусового виконання виконавчого листа №440/304/19 про зобов`язання Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 20 червня 2018 року. Боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с. 137). Листом № 02/5441 від 19 липня 2019 року управління повідомило державного виконавця про те, що розпорядженням від 04 червня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (як члену сім`ї) призначено щомісячну адресну допомогу згідно з рішенням суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/304/19. 06 червня 2019 року особова справа, разом із розпорядженням про призначення допомоги, направлена для перевірки правильності призначення та подальшого нарахування та виплати до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації. Звернули увагу державного виконавця на те, що щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеної особи фінансується з державного бюджету України, а управління позбавлено можливості виплати таку допомогу, оскільки нарахування та виплата допомоги здійснюється Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області. Також, у листі управління посилалося на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 13 лютого 2019 року № 100/0/189-19, відповідно до якого виконання рішень судів, боржником за яким є державний орган здійснюється Казначейством. Зазначило, що добровільно виконало рішення суду ще до відкриття виконавчого провадження. Окрім цього, просило звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення (із зобов`язального на майнове) (а.с. 143-144). 16 жовтня 2019 року державним виконавцем за невиконання рішення суду винесено постанову про накладення штрафу на управління у розмірі 5100,00 грн (а.с. 140). Постанова мотивована тим, що відповідно до листа Управління соціального захисту населення Крюківського району № 02/5441 від 19 липня 2019 року виконавцем встановлено, що боржником здійснено перерахунок доплати, однак інформації щодо проведення виплати перерахованої суми боржник не надав. Станом на 16 жовтня 2019 року рішення суду боржником не виконано. 11 листопада 2019 року державним виконавцем за невиконання рішення суду винесено постанову про накладення штрафу на управління у розмірі 10 200 грн (а.с. 142). Позивач, не погодившись з спірною постановою, звернувся до суду першої інстанції вищевказаними позовними вимогами. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову, діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Принцип обов`язковості судових рішень також закріплений статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,- за її межами. Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як обов`язковість судового рішення. Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Правила виконання рішень немайнового (зобов`язального) характеру визначені статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження". За змістом 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. При цьому визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VІІІ, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц у подібних правовідносинах. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Як свідчить наявний у матеріалах справи лист Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області від 20.01.2020 № Ц-11/177 (а.с. 27), допомога за період з 20.06.2018 по 19.12.2018 в сумі 5285,94 грн. по рішенню суду від 06.03.2019 буде виплачена уповноваженому представнику сім`ї ОСОБА_1 при надходженні коштів з бюджету. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують рішення Європейського Суду з прав людини як джерело права. У пункті 40 рішення Європейського Суду з прав людини по справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа Кечко проти України, Шмалько проти України, Вараніца проти України), державні органи зобов`язані виконувати судові рішення, які набрали законної сили та не мають права не виконувати рішення з підстав відсутності бюджетного фінансування. Орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Таким чином, відсутність відповідних бюджетних асигнувань у зобов`язаннях державних органах стосовно проведення виплати нарахованих сум стягувачам, не звільняє боржника від виконання рішення суду та не є обставиною, яка ускладнює його виконання. У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини по справі Юрій Миколайович Іванов проти України (справа №40450/04 від 15.10.2009) зазначено, що Суд також повторює, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. На момент прийняття оскаржуваної постанови державним виконавцем та на момент винесення судом першої інстанції рішення у даній справі позивач не надав доказів виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі № 440/304/19 в частині виплати ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 20 червня 2018 року, а так само доказів поважності причин невиконання рішення суду. Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. Суд звертає увагу на те, позивач не був позбавлений права у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, звернутись до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, однак, наданим правом не скористався. Невиконання рішення суду істотно порушує право ОСОБА_1 на правомірні очікування щодо повного та належного виконання такого рішення та суперечить принципу res judicata (принципу остаточності судового рішення) як складової частини принципу верховенства права. Як свідчать матеріали справи , станом на момент прийняття оскаржуваної постанови та судового рішення, боржником не виконано рішення суду та не виплачено перерахованої за рішенням суду допомоги після набрання законної сили судовим рішенням. Колегія суддів зазначає, що така виплата здійснена лише у січні 2020 р, про що зазначено в листі Центру нарахування та здійснення соціальних виплат у Полтавській області від 25.02.2020 № Ц-08/529, але вже після прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови про застосування штрафу. Крім того, такий лист доданий позивачем до апеляційної скарги, але до суду першої інстанції не надавався , тому в розумінні вимог ч. 4 ст. 308 КАС України не приймається судом апеляційної інстанції . Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції станом на 11.11.2019 року у державного виконавця були наявні правові підстави для винесення постанови про накладання на позивача штрафу. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Гизили Д.А. від 11.11.2019 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн є правомірною та не підлягає скасуванню. Посилання апелянта на те, що він не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеної особи, такі повноваження належать до компетенції Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації судом апеляційної інстанції відхиляються , виходячи з наступного. Як свідчать матеріали справи рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі № 440/304/19 зобов`язано Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 20 червня 2018 року. 29 травня 2019 року Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 440/304/19 про зобов`язання Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 20 червня 2018 року. Враховуючи те, що рішенням суду від 06.03.2019 у справі 440/304/19, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання в силу приписів статей 14 та 370 КАС України, зобов`язано призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 20 червня 2018 року саме Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, а не будь-який інший орган, у тому числі й Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 287 КАС України здійснює судовий контроль за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, а, відтак, предметом судової діяльності є виключно вирішення питання щодо правомірності винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду, зокрема, надання оцінки наявності поважних причин для невиконання рішення суду. Разом з тим, суд позбавлений можливості надавати оцінку правильності визначення суб`єктного складу, зокрема, належності відповідачів у справі та обраному у рішенні суду, що набрало законної сили, способу захисту порушеного права. Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглянув справу, як суд першої інстанції. Виконавчий лист є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи. Також, абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Боржником у виконавчому листі зазначено Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області. Отже, виконавчий лист, що виданий на підставі рішення суду, що набрало законної сили є обов`язковим для виконання, якщо тільки він не визнаний у встановленому порядку таким, що не підлягає виконанню. Боржник у виконавчому провадженні не позбавлений права ініціювати перед судом питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню з огляду на те, що у нього відсутній обов`язок щодо виконання рішення суду у частині виплати щомісячної адресної допомоги. Матеріали справи не містять доказів в підтвердження визнання виконавчого листа № 440/304/19 від 29.05.2019 таким, що не підлягає виконанню. Посилання апелянта на лист Міністерства соціальної політики України від 13.02.2019 №100/0/189-19, відповідно до якого виконання рішень судів, боржником за яким є державний орган, здійснюється Казначейством, судом апеляційної інстанції відхиляються, виходячи з наступного. Листом Міністерства соціальної політики України від 13.02.2019 № 100/0/189-19 Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації надано роз`яснення щодо порядку виконання судового рішення стосовно виплати допомоги при народженні дитини внутрішньо переміщеним особам за минулі роки, сторонами по яких є органи соціального захисту населення та при цьому посилався на статтю 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", якою передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Суд звертає увагу, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України і не можуть бути підставою для прийняття рішення суб`єктом владних повноважень. Колегія суддів зазначає, що рішення суду від 06.03.2019 у справі № 440/304/19 носить зобов`язальний характер та не містить положень щодо стягнення грошової допомоги з позивача, а тому роз`яснення надані у листі не є релевантними до обставин цієї справи. Також, є помилковими доводи апелянта, що виконання судового рішення від 06.03.2019 у справі № 440/304/19 повинно здійснюватися Казначейством України в порядку передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виходячи з наступного. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання визначені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Статтею 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. Статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, на який у позові посилається позивач, передбачено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, та обов`язок щодо виконання яких покладено на органи Казначейства. Проте, як встановлено судом, судове рішення від 06.03.2019 у справі № 440/304/19 носить зобов`язальний характер та не містить у резолютивній частині положень про стягнення з позивача коштів. Відтак, положення статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку № 845 не можуть бути застосовними до спірних правовідносин, що спростовує доводи позивача щодо того, що судове рішення від 06.03.2019 у справі № 440/304/19 підлягало виконанню органами Казначейства України. Разом з тим, особливості виконання судових рішень зобов`язального характеру, де боржником є державний орган, визначено у статті 7 цього Закону. За змістом статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення. Виходячи зі змісту цієї статті можна дійти висновку, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень. Таким чином, судове рішення від 06.03.2019 р. підлягало виконанню органами державної виконавчої служби у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження". Посилання апелянта на направлення боржнику оскаржуваної постанови з порушенням строку, встановленого статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження", за висновком суду, не можуть слугувати самостійною підставою для її скасування, з огляду на наявність правових підстав для її прийняття. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року по справі № 440/1093/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 01.02.2021 року