Ухвала КЦС ВС № 2-2795/09

Ухвала 01 лютого 2021 року м. Київ справа № 2-2795/09 провадження № 61-155ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Майоровою Вітою Василівною, на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Вест», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання майнового права на отримання в натурі об`єкту будівництва, ВСТАНОВИВ: 05 січня 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Майорову В. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у вище вказаній справі. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, а отже, питання про відкриття касаційного провадження не може бути вирішене, оскільки в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України заявником сплачено судовий збір не в повному обсязі. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. Ціна позову у позовах про визнання права власності на майно визначається вартістю майна (пункт 2 частини першої статті 176 ЦПК України). Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Позов пред`явлений у 2009 році та містить майнову вимогу (визнання майнового права на отримання в натурі об`єкту будівництва). Суд враховує, що на момент подання позовної заяви розмір державного мита за звернення з позовами та іншими заявами до суду встановлювався відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93. З набранням 01 листопада 2011 року чинності Законом України «Про судовий збір» стягнення державного мита за звернення до суду з позовами та іншими заявами у відповідних нормативно-правових актах змінено на стягнення судового збору. Згідно із пунктом «а» частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 ставки за подання заяв і скарг встановлюються в таких розмірах: 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З огляду на положення наведених норм законів, за позовну вимогу майнового характеру заявнику необхідно сплатити судовий збір відповідно до пункту «а» частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», а саме 1 відсоток від ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян Х 200 відсотків за подання касаційної скарги на рішення суду. Станом на 01 січня 2009 року неоподаткований мінімум доходів громадян був встановлений у розмірі 17 грн. Отже, розмір судового збору за подання касаційної скарги становить (153 216 грн * 1 %) * 200 % = 3 064,32 грн, отже заявнику необхідно доплатити судовий збір у розмірі 2 610,32 грн, оскільки при подання касаційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 454 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, ККДБ - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Крім цього, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження. За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без руху та встановити заявникові строк для усунення вказаних недоліків. На підставі наведеного, керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Майоровою Вітою Василівною, на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Вест», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання майнового права на отримання в натурі об`єкту будівництва залишити без руху. Надати для усунення зазначеного вище недоліку строк до 15 лютого 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настають наслідки, передбачені процесуальним законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. В. Литвиненко