Постанова 4824 № 369/6850/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/6850/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/246/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Болотова Є.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Музичко С.Г., при секретарі Маштаковій Т.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Дубас Т.В.,- встановив: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом. Просив розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис про одруження 01 листопада 2006 року за № 2097. Зазначив, що на даний час сторони фактично проживають окремо, спільного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування. Примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе. Позивач зазначає, що за спільною згодою батька та матері діти будуть проживати разом із матір`ю. Питання щодо стягнення аліментів на утримання дітей та розподілу спільного майна подружжя будуть вирішуватись окремо. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 01 листопада 2006 року Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис № 2097 - розірвано. Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишено без змін. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є обґрунтованим, судом дотримано принцип диспозитивності. Збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, сторони не проживають разом з серпня 2020 року. Позивач наполягає, що примирення не можливе, оскільки позивач проживає фактично іншим сімейним життям. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечила. ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала клопотання про розгляд справи без її участі. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що шлюб має ґрунтуватися на вільній згоді жінки та чоловіка, подальше збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2006 року між сторонами укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 , виданим повторно. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначив, що протягом останніх років стосунки подружжя розладились, зникло взаєморозуміння і взаємоповага. Фактично сім`я припинила своє існування. На даний час сторони фактично проживають окремо, спільного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Позивач зазначає, що за спільною згодою батька та матері діти будуть проживати разом із матір`ю. Питання щодо аліментів на утримання дітей та розподілу спільного майна подружжя будуть вирішуватись окремо. Позивач зазначає, що примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе. Відповідно до ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно ч. 5 ст. 55 Сімейного кодексу України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Частинами третьою та четвертою статті 56 Сімейного кодексу України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України). Відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Розглядаючи справу, суд першої інстанції, встановивши, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, правильно дійшов висновку про розірвання шлюбу. Так, матеріали справи містять клопотання ОСОБА_2 від 13 вересня 2020 року, в якому остання просить справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти задоволення позову не заперечує. В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_1 підтверджує своє бажання розірвати шлюб. Доводи апеляційної скарг про те, що суд першої інстанції не встановив чи є у сторін неврегульовані спори відносно майна, відносно утримання дітей, колегія суддів відхиляє, оскільки у позовній заяві позивач вказав про відсутність будь-яких спорів між сторонами, а відповідачем, у свою чергу, не надано жодних доказів на підтвердження наявності таких спорів. Крім того, будь-які спори між подружжям можуть бути предметом окремих судових розглядів. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд повинен вжити заходів щодо примирення подружжя, колегія суддів оцінює критично, з огляду на наступне. Одночасно згідно із ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено ч. 7 ст. 240 ЦПК України. Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Колегія суддів бере до уваги, що відповідачем було подано клопотання від 13 вересня 2020 року, в якому відповідач не заперечувала проти задоволення позову. При цьому, з дати звернення до суду з позовом і до розгляду справи в суді апеляційної інстанції пройшов значний проміжок часу, проте жодна з сторін не вживала будь-яких заходів до примирення. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 23 жовтня 2020 року постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 01 лютого 2021 року. Головуючий Є.В. Болотов Судді: О.Ф. Лапчевська С.Г. Музичко