Постанова 4824 № 755/17102/15-ц

Справа № 755/17102/15 № апеляційного провадження: 22-ц/824/612/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі Кибукевич О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року, ухвалене у складі судді Грегуля О.В., у цивільній справі № 755/17102/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, - УСТАНОВИВ: У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначило, що 22 серпня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір з фізичною особою №014/0398/2/21986, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 91 000,00 доларів США, зі строком користування кредитними коштами до 21 серпня 2025 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,50% річних. Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, ПАТ «Фідобанк» просило стягнути з неї заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 липня 2015 року становила 102 191,54 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року еквівалентно 2 255 730,88 грн., з яких: 10 021,00 доларів США, що еквівалентно 221 201,33 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 74 361,47 доларів США, що еквівалентно 1 641, 422,22 грн. - строкова заборгованість за кредитом; 17 808,97 доларів США, що еквівалентно 393 107,33 грн. - прострочена заборгованість за процентами. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року задоволено позов ПАТ «Фідобанк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 102 191,54 доларів США, що станом на 30 липня 2015 року еквівалентно по курсу НБУ 2 255 730,88 грн. - по кредиту і процентам та 3 654,00 грн. судового збору. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Фідобанк» відмовити в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором у гривневому еквіваленті, в той час як за умовами договору сума заборгованості визначена в іноземній валюті. Також зазначає, що судом не перевірено наявність у позивача генеральної ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. Звертає увагу на те, що судом не було належним чином досліджено розрахунок заборгованості, наданий позивачем, та не враховано всі платежі, здійсненні в рахунок погашення заборгованості. Крім того, судом не досліджено первинні документи по кредиту, а також документів, які б підтвердили перехід права вимоги за кредитним договором від ВАТ «Ерсте Банк» до ПАТ «Фідобанк». Також, зазначає, що позивачем було пропущено строки позовної давності при зверненні із даним позовом. Так, позивач суму заборгованості обраховував починаючи з 15 липня 2008 року по 15 липня 2015 року, що свідчить про пропуск позовної давності. При цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції вона не мала процесуальної можливості подати докази та клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки не була належним чином повідомлена про розгляд справи. Правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подачу відзиву на апеляційну скаргу сторони не скористалися. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити з наведених у ній підстав. Представник ТОВ «ФК «Паріс» в судове засідання не з`явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22 серпня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з фізичною особою №014/0398/2/21986, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 91 000,00 доларів США,зі строком користування кредитними коштами до 21 серпня 2025 року та сплатою 12,50% процентів річних. Договором передбачено, що повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно шляхом сплати кожного місяця рівних платежів відповідно до графіку платежів (т. 1, а.с. 22-27). Підпунктами 5.2. вказаного кредитного договору передбачено обов`язок позичальника здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора щомісячно, до 15 числа (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, сплату ануїтентних платежів згідно з графіком платежів, що є додатком №2 до цього договору. Згідно п. 5.6. договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником та/або третіми особами умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, позичальник зобов`язаний достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені цим договором. Кошти мають бути повернені протягом 30 днів з моменту надіслання кредитором на адресу позичальника відповідного листа-вимоги. Відповідно до п. 9.1. договору за порушення строків повернення кредиту (в тому числі частково), сплати нарахованих відсотків, інших платежів, що передбачені цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штраф в розмірі 0,1% від суми наданого кредиту за кожний факт порушення строків повернення кредиту (його частини), сплати нарахованих відсотків, інших платежів. У зв`язку з порушенням умов договору ПАТ «Ерсте Банк» направило на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу про усунення порушень забезпеченого іпотекою зобов`язання № 6.2.0.25.0-09/529 від 31 липня 2012 року (т. 1, а.с. 6, 7). Згідно заяви від 18 січня 2013 року ОСОБА_1 визнала заборгованість за кредитним договором № 014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року у загальній сумі 87 360,57 доларів США, з яких заборгованість за основним боргом - 84 382,57 доларів США, заборгованість по процентах - 2 978,00 доларів США, та зобов`язалася погасити зазначену заборгованість за рахунок добровільної реалізації однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , протягом трьох місяців (т. 1, а.с. 16). Як було встановлено судом, у зв`язку з перейменуванням ПАТ «Фідобанк» є правонаступником щодо прав і зобов`язань АКБ «Престиж», створеного у формі відкритого акціонерного товариства, ВАТ «Ерсте Банк», а також ПАТ «Ерсте Банк». Відповідно до розрахунку ПАТ «Фідобанк» у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором, яка станом на 30 липня 2015 року становить 102 191,54 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року еквівалентно 2 255 730,88 грн., з яких: 10 021,00 доларів США, що еквівалентно 221 201,33 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 74 361,47 доларів США, що еквівалентно 1 641, 422,22 грн. - строкова заборгованість за кредитом; 17 808,97 доларів США, що еквівалентно 393 107,33 грн. - прострочена заборгованість за процентами (т. 1, а.с. 8-15). Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Фідобанк», та стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором з фізичною особою № 014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року в розмірі 102 191,54 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року еквівалентно 2 255 730,88 грн. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2020 року замінено стягувача ПАТ «Фідобанк» на ТОВ «ФК «Паріс» (т. 1, а.с. 141). Колегія суддів не може в повному обсязі погодитися з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Як було встановлено, ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за кредитним договором з фізичною особою № 014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року. При цьому факт неналежного виконання зобов`язань за договором не заперечувався і самою ОСОБА_1 . Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Паріс», заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, судом було неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, у зв`язку з чим неправильно визначено розмір заборгованості, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ПАТ«Фідобанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Паріс». Частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування або після реалізації кредитодавцем свого права на дострокове повернення кредиту. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, 31 липня 2012 року ПАТ «Фідобанк» направило на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу №6.2.0.25.0-09/529, в якому, посилаючись на ч. 2 ст. 1050 ЦК України, п.п. 5.6., 6.5. кредитного договору, просило у 30-денний термін повернути достроково всю суму заборгованості за кредитним договором, що станом на 25 січня 2012 року становила 86 522,79 доларів США, з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 2140,22 доларів США - заборгованість по процентам, а також попередило про те, що у разі невиконання вимоги ним буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, а також на все інше майно боржника (т. 1, а.с. 6). Отримавши вказану вимогу, ОСОБА_1 18 січня 2013 року подала ПАТ АТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», заяву, в якій зазначила, що вона повністю визнає розмір заборгованості за договором в сумі 87 360,57 доларів США, з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 2978,00 доларів США - заборгованість по процентам та для погашення заборгованості зобов`язується продати свою квартиру (т. 1, а.с. 16). Таким чином, сторонами досягнуто згоди щодо дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором. З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, після реалізації права на дострокове повернення кредиту у ПАТ «Фідобанк» припинилося право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом. При цьому, колегія суддів враховує, що після подання ОСОБА_1 заяви від 18 січня 2013 року, в якій вона визнала заборгованість, вона здійснювала погашення боргу. Відповідно до наданих нею квитанцій, за період з січня 2013 року по лютий 2014 року вона сплатила в рахунок погашення боргу 2600,00 доларів США, які підлягають врахуванню під час визначення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку. Квитанції про сплату коштів в рахунок погашення боргу надавалися відповідачкою до заяви про перегляд заочного рішення суду, проте, не були враховані. Відповідно, всього з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Паріс», яке є правонаступником ПАТ «Фідобанк», підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором з фізичною особою №014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року у розмірі 84 760,57 доларів США, що згідно заявлених вимог за курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року становить 1870967,35 грн., з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 378,00 доларів США - заборгованість за процентами (2978,00 доларів США - 2600,00 доларів США). В іншій частині заборгованість стягненню не підлягає. При цьому колегія вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково визначив суму заборгованості за кредитним договором у гривневому еквіваленті. Відповідно до кредитного договору з фізичною особою №014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року кредит був наданий у іноземній валюті - доларах США. Разом з тим, стягнення за рішенням суду заборгованості за кредитним договором на користь кредитора у доларах США з одночасним визначення гривневого еквіваленту суми боргу не суперечить вимогам ст. ст. 192, 533 ЦК України. Рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті з одночасним визначенням гривневого еквіваленту відповідає заявленим вимогам та не порушує права відповідача як боржника у зобов`язанні, оскільки ухвалення такого рішення не означає збільшення для нього суми боргового зобов`язання. Також, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності. Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги вказану заяву. Так, згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Разом з тим, ч. 4 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Як було зазначено, ОСОБА_1 18 січня 2013 року подала ПАТ АТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», заяву, в якій зазначила, що вона повністю визнає розмір заборгованості за договором в сумі 87 360,57 доларів США. Вчинення відповідачкою таких дій свідчать про визнання нею свого боргу перед банком, що згідно ч. 4 ст. 264 ЦК України є підставою для переривання позовної давності. З позовом до суду ПАТ «Фідобанк» звернулося 29 серпня 2015 року, тобто, в межах трирічного строку загальної позовної давності. Колегія суддів відхиляє посилання відповідачки на відсутність у банку генеральної ліцензії, оскільки такі посилання не ґрунтуються на доказах. З матеріалів справи убачається, що банк виконав свої зобов`язання перед відповідачкою та надав кредит у повному обсязі. Правомірність укладення кредитного договору відповідачка у суді не оспорювала. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджено документи, які б підтвердили перехід права вимоги за кредитним договором від ВАТ «Ерсте Банк» до ПАТ «Фідобанк», оскільки в даному випадку мала місце зміна найменування та організаційно-правової форми юридичної особи-кредитора - з ВАТ «Ерсте Банк» у ПАТ «Фідобанк», що не є заміною кредитора у зобов`язанні. З урахуванням викладеного, заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача. Відповідно, рішення суду також підлягає зміні в частині вирішення судом питання про розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог, а також, враховуючи, що ПАТ «Фідобанк» не переуступало ТОВ «ФК «Паріс» права вимоги компенсації судового збору в даній справі, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» підлягає стягненню 3030,73 грн. судового збору. Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року змінити в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», заборгованість за кредитним договором з фізичною особою №014/0398/2/21986 від 22 серпня 2008 року у розмірі 84 760,57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30 липня 2015 року становить 1870967,35 грн., з яких: 84 382,57 доларів США - заборгованість по кредиту, 378,00 доларів США - заборгованість за процентами. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» 3030,73 грн. судового збору. В іншій частині заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року залишити без змін. Дані учасників справи: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 10, код ЄДРПОУ 14351016, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 77-А, код ЄДРПОУ 38962392. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 01 лютого 2021 року Суддя-доповідач Судді