Постанова КЦС ВС № 357/3086/16-ц

Постанова Іменем України 19 серпня 2020 року м. Київ справа № 357/3086/16-ц провадження № 61-16247св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Автобізнес Україна», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у складі колегії суддів:Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ КБ «Експобанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 17 січня 2008 року між ПАТ КБ «Експобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 28 000,00 доларів США на строк до 16 січня 2015 року, із сплатою 12 % річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Експобанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким остання поручилася солідарно відповідати перед банком за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі. Проте, відповідачі у порушення умов договору не повернули суму кредиту та не сплатили проценти за користування кредитними коштами. ПАТ КБ «Експобанк» просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість по договору кредиту і забезпечення № 317/АК-2008 станом на 19 лютого 2016 року у розмірі 56 665,43 доларів США та 8 955,59 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом у розмірі 26 929,14 доларів США, що еквівалентно 719 646,50 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 12 531,58 доларів США, що еквівалентно 334 890,30 грн; заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування у розмірі 8 955,59 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 14 914,14 доларів США, що еквівалентно 398 561,16 грн; пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 2 290,57 доларів США, що еквівалентно 61 212,50 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року позов ПАТ КБ «Експобанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за договоромкредиту і забезпечення № 317/АК-2008 у сумі 804 052,20 грн. В задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач виконав свої зобов`язання щодо надання кредиту, а відповідачі порушили зобов`язання щодо повернення грошових коштів та сплати процентів за користування кредитом. Стягуючи проценти за користування кредитом у сумі 34 405,70 грн суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив позовну давність по вимогах про стягнення процентів та комісії, а тому проценти, нараховані до 29 лютого 2013 року стягненню не підлягають. Судом також зменшено розмір пені до 50 000,00 грн. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року скасовано. Позов ПАТ «КБ «Експобанк»до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк»заборгованість за договоромкредиту і забезпечення № 317/АК-2008 за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року у сумі 10 110,83 доларів США тіла кредиту, 1 257,52 доларів США процентів за користування кредитом, 251,51 доларів США комісії, що разом складає 11 619,86 доларів США. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні позову ПАТ «КБ «Експобанк»до ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач звернувся до суду з позовом 29 лютого 2016 року. Строк кредитного договору закінчився 16 січня 2015 року, відтак стягненню підлягає заборгованість по кредиту, відсоткам за користування кредитом та комісією у період з 01 березня 2013 року до 16 січня 2015 року. Для стягнення ж пені позовна давність сплила 16 січня 2016 року, а тому у задоволенні позову в частині стягнення пені слід було відмовити за пропуском позовної давності. Звернення позивача до суду з таким ж позовними вимогами у 2014 та 2015 роках не зупиняє позовну давність, оскільки такі позовні заяви залишено без розгляду. Пеня не підлягає стягненню, оскільки для стягнення пені строк позовної давності є скороченим та до подачі позову такий строк сплив. Стягуючи заборгованість у солідарному порядку з позичальника та поручителя суд першої інстанції не врахував приписи статті 559 ЦК України. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договором поруки не встановлено строк дії поруки, а відтак кредитор за положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав заявити вимогу до поручителя протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання. Останнім днем виконання основного зобов`язання є 16 січня 2015 року, а тому позивач мав пред`явити позов до поручителя до 16 липня 2015 року, проте звернувся з даним позовом коли порука вже була припинена. Позивач має право на отримання кредитних коштів та інших платежів у тій валюті, яка передбачена умовами кредитного договору, або в еквіваленті до національної валюти на день платежу. Стягуючи заборгованість у національній валюті суд першої інстанції не звернув уваги на умови кредитного договору та на вимоги позовної заяви. У позовній заяві позивач просив стягнути заборгованість у валюті, визначеній в умовах договору. Зазначення у позовних вимогах еквіваленту суми стягнення до національної валюти не змінює суті позовних вимог. Розрахунки заборгованості позивач також проводив у доларах США, з вказівкою на грошовий еквівалент іноземної валюти на день подачі позову. При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що кредитний договір не відповідає вимогам закону, апеляційний суд вказав, що кредитний договір є чинним та позичальник порушив умови цього договору. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання кредитного договору недійсним лише 19 жовтня 2017, тобто через 9 років після укладення договору. У зв`язку з відкриттям провадження у справі про визнання кредитного договору недійсним, провадження у даній справі було зупинено. Проте, відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2019 за заявою позивача позовна заява залишена без розгляду. Аргументи учасників справи У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . При цьому, посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що в матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження висновків суду про надання ОСОБА_1 коштів у розмірі 28 000,00 доларів США, безпідставно відхилили клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки за кредитним договором, а наданий банком розрахунок заборгованості не відповідає дійсності, адже виходячи з висновків аудитора стосовно невідповідності відсоткової ставки на дату укладання кредитного договору можна поставити під сумнів правильність розміру заборгованості, стягнутого судами на користь банку. Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договоромкредиту і забезпечення № 317/АК-2008 за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року у сумі 10 110,83 доларів США тіла кредиту, 1 257,52 доларів США процентів за користування кредитом, 251,51 доларів США комісії. В іншій постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року призначено справу до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів. Апеляційний суд встановив, що 17 січня 2008 року ОСОБА_1 та банком укладено договір кредиту і забезпечення № 317/АК-2008, за умовами якого банк надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в сумі 28 000 доларів США на придбання автомобіля, під 12 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 16 січня 2015 року, із передачею в заставу банку автомобіля Шевролет Авео, 2007 року випуску д. з. НОМЕР_1 . Загальна вартість предмету застави за згодою сторін становить 140 560 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США на день укладення цього договору становить 27 833,66 доларів США. Погашення кредиту передбачено шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до графіку погашення кредиту. В договорі кредиту і забезпечення № 317/АК-2008 передбачено, що: позичальник зобов`язаний за вимогою банку повернути кредит, сплатити належні проценти, інші платежі та штрафні санкції до закінчення цього строку у випадку порушення строків сплати процентів (пункт 3.7.); банк зобов`язується у випадку дострокової вимоги кредиту сповістити про це позичальника та встановити конкретний термін завершення розрахунків (пункт 4.4.1.); позичальник зобов`язується протягом строку дії договору щомісяця сплачувати комісію за кредитне обслуговування в розмірі 0,2 % від залишку заборгованості (пункт 4.5.1.); прострочення повернення кредиту або його частини (при встановленні банком графіку повернення кредиту) та/або сплати процентів є порушенням позичальником строків/термінів, що передбачені цим договором або встановленні банком відповідно до цього договору (пункт 5.1.). Позичальник порушив умови договору кредиту і забезпечення № 317/АК-2008щодо своєчасного повернення тіла кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії. Апеляційний суд встановив, що відповідно до графіка погашення кредиту за період з 01 березня 2013 року по 15 січня 2015 року позичальник мав сплатити 10 110,83 доларів США по тілу кредиту, 1 257,52 доларів США - процентів за користування кредитними коштами та 251,51 доларів США комісії. З аналогічними позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звертався до відповідача у 2014 та 2015 роках та ці позовні заяви залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача без поважних причин ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 серпня 2014 року залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2014 року у справі № 357/3967/14-ц та ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області у справі № 697/1836/15-ц. 29 лютого 2016 року банк звернувся із позовом в цій справі. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України». У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року». Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Проте апеляційний суд: не встановив, коли настав строк виконання основного зобов`язання, зокрема, з урахуванням звернення банку із позовами про стягнення заборгованості; не перевірив чи існують підстави для застосування позовної давності щодо вимоги про стягнення тіла кредиту з урахуванням заяви ОСОБА_1 , зробленої в суді першої інстанції (том 2, а. с. 237); не врахував, що після настання строку кредитування кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; в частині стягнення заборгованості по комісії не звернув увагу, що відповідна умова кредитного договору є нікчемною. Тому, з огляду на викладене, враховуючи те, що Верховний Суд не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини, які є необхідними для правильного вирішення спору, справу в частині задоволених позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договоромкредиту і забезпечення № 317/АК-2008 за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року у сумі 10 110,83 доларів США тіла кредиту, 1 257,52 доларів США процентів за користування кредитом, 251,51 доларів США комісії необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зроблено висновок, що «для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Суд будь-якої інстанції незалежно від стадії судового процесу зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами. Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації. Проте у випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації. За змістом пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо припинено юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (аналогічний зміст має припис пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України, тоді як за змістом пункту 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва). Зазначені приписи слід розуміти так, що суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо шляхом реорганізації чи ліквідації припинено юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі (крім суб`єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві), коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов`язків такої юридичної особи, зокрема не допускають заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні. Не є підставою для закриття провадження у справі повністю або частково інформація про припинення шляхом ліквідації юридичної особи-сторони у справі (інформація про відсутність універсального правонаступництва юридичної особи), якщо спірні правовідносини допускають сингулярне правонаступництво прав та обов`язків цієї особи, і до такого припинення відбулася заміна відповідної юридичної особи як сторони у зобов`язанні, якого стосується спір». Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «КБ «Експобанк» припинено 15 лютого 2020 року, правонаступники банку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не зазначені. Аналіз матеріалів справи свідчить, що 06 березня 2018 року між ПАТ «КБ «Експобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 50, а згідно додатку «Реєстр договорів, права вимоги за яким відступаються та боржників за такими договорами» до цього договору право вимоги за договором № 317/АК-2008 від 17 січня 2008 року, укладеного з ОСОБА_1 , ПАТ «КБ «Експобанк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (т. 3, а. с. 175-184). Отже, незважаючи на припинення відповідача шляхом ліквідації, тобто без універсального правонаступництва цієї юридичної особи, потребує вирішення питання щодо її процесуального правонаступництва з огляду на наявність інформації про перехід права вимоги за договором кредиту і забезпечення № 317/АК-2008 до іншої особи (сингулярне правонаступництво). Верховний Суд не може встановити зі змісту договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 50 від 06 березня 2018 року та до датків до нього чи дійсно від ПАТ «КБ «Експобанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» перейшло право вимоги за кредитним договором № 317/АК-2008 від 17 січня 2008 року, укладеного з ОСОБА_1 , та чи було ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» виконано умови повного попереднього розрахунку за відступлення права вимоги. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним: касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року в частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту і забезпечення № 317/АК-2008 за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року у сумі 10 110,83 доларів США тіла кредиту, 1 257,52 доларів США процентів за користування кредитом, 251,51 доларів США комісії скасувати. Передати справу № 357/3086/16-ц в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договоромкредиту і забезпечення № 317/АК-2008 за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року у сумі 10 110,83 доларів США тіла кредиту, 1 257,52 доларів США процентів за користування кредитом, 251,51 доларів США комісії на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук